Учителька фізики та астрономії Перегінського ліцею №1 Мар’яна Годованець увійшла до півсотні найкращих педагогів України за версією «Global Teacher Prize – 2026». У своїй роботі вона робить ставку на практику й експерименти та власним прикладом показує, що сучасну STEM-лабораторію можна створити і без мільйонного фінансування. Такий навчальний осередок педагогиня облаштувала у рідному ліцеї власним коштом, відкладаючи щомісяця половину зарплатні. Разом з учнями вона також працює над робототехнічними проєктами, демонструючи, що навіть складна фізика може бути зрозумілою, цікавою і близькою до реального життя.
Серед 50 найкращих учителів України
На «Global Teacher Prize» вчительку подав її колектив на чолі з директором Перегінського ліцею №1. Вона про це не знала, тож коли їй зателефонували з оргкомітету премії, це стало справжнім сюрпризом. Зізнається, що потрапити до п’ятдесятки найкращих учителів України для неї надзвичайно гордо і радісно, адже це означає, що люди бачать і цінують її працю. Таке визнання мотивує не зупинятися на досягнутому і працювати з ще більшим ентузіазмом.
Її педагогічний шлях розпочався символічно – 1 вересня, і було це 17 років тому. Сьогодні педагогиня вже чотири роки викладає фізику та астрономію у Перегінському ліцеї №1, а раніше працювала у Рожнятівській вечірній школі. Моя співрозмовниця зауважує, що обрати цей фах її мотивувала власна вчителька фізики Дарія Ганцюк, яка пояснювала предмет надзвичайно доступно.
«Мені легко вдавалося розв’язувати фізичні задачі, – розповідає вона. – Потім був конкурс у Прикарпатському національному університеті ім. В. Стефаника, тож я, ще навчаючись в 11-му класі, стала студенткою фізико-математичного факультету цього вишу. Все склалося само собою: легко вступила і вирішила вчитися далі. Згодом здобула другу освіту – за спеціальністю вчителя математики та інформатики».
Фізика без «сухих» правил
За роки роботи в школі, зауважує пані Мар’яна, вона не розчарувалася в обраній професії, адже дуже любить дітей. У роботі з ними педагогиня відійшла від стандартних методів і так званого «книжкового» формату. «Мені не подобаються формули та «сухі» правила, які треба заучувати, тож ми відійшли від цього. Багато експериментуємо, практикуємо, досліджуємо, на основі наших результатів формуємо висновки та навчаємося, – розповідає вчителька. – Так діти краще запам’ятовують сам процес і наступного разу легко можуть відтворити те, що робили».
Реформа «Нової української школи» (НУШ) поступово змінює підхід до викладання у закладах освіти. Проте, за словами пані Мар’яни, у її вчительські будні така методика прийшла раніше, ніж її почали масово впроваджувати у школах. Крім того, педагогиня сформувала власну систему оцінювання, яка дає змогу бачити сильні та слабкі сторони учнів, а не узагальнювати їхні знання однією оцінкою.
«Окремо оцінювала лабораторні роботи, окремо – практичні та відповіді на уроці. Коли ознайомилася із системою оцінювання в НУШ, побачила, що працювала за схожим принципом. Така система прозора і дає змогу об’єктивніше оцінити знання дитини», – пояснює вчителька.
Пані Мар’яна наголошує, що учні на її уроках не бояться відповідати і помилятися. Навпаки, вчителька позитивно ставиться до таких ситуацій, адже тоді діти самі шукають рішення, а не чекають на готову відповідь. Дуже часто від підлітків можна почути, що математика та фізика – це нудно, складно, нецікаво і точно не знадобиться у повсякденному житті. Проте моя співрозмовниця переконана, що секрет успішного викладання цих дисциплін у школі полягає у вмінні пояснювати складні речі через прості та близькі кожній дитині приклади.
– Коли діти переходять до сьомого класу, всі бояться фізики і запитують: «А для чого мені взагалі ця фізика?». Я звертаюся до найпростішого прикладу, який є у кожного в кишені, – мобільного телефону. Запитую: «А чи знаєте, як він працює і що у нього всередині?». Тоді пояснюю, скільки наукових відкриттів закладено в одному цьому пристрої, – розповідає вчителька. – Говорю про електромагнітні поля, напівпровідники, Фарадея, Теслу, Ейнштейна. Звісно, роблю це простими словами. Можливо, і серед моїх учнів є майбутній геній. Тож коли вони підписують журнал із техніки безпеки, я завжди жартую: «Ставте свій підпис дуже гарно! Хтось із вас обов’язково стане видатним, а я колись продам цей автограф за великі гроші»...
Коли у бджілки загоряються очі
Вивчення фізики Мар’яна Годованець починає не з формул, а з експериментів. Для них учителька часто використовує найпростіші й найдоступніші речі.
«Мене виручає магазин «Аврора» біля школи – це справжній клондайк для фізиків, адже там можна знайти практично все необхідне для уроку, – усміхається пані Мар’яна. – Наприклад, коли у сьомому класі вивчаємо електричний струм, використовую струмопровідний пластилін. Діти за інструкцією ліплять бджілку чи іншу тваринку, а далі мають правильно встановити світлодіоди і під’єднати їх до батарейки. Коли у бджілки раптом загоряються очі, виникає щирий захват: «А як це вийшло? Чому воно світиться?». До цього процесу долучаються абсолютно всі, навіть ті учні, які раніше вважали себе далекими від фізики».
Через такі прості досліди Мар’яна Годованець пояснює фундаментальні закони науки.
«Ми починаємо експериментувати. Змінюємо червоний світлодіод на синій, і він починає світити слабше. Знову виникає запитання: «Чому так?». І саме через таку цікавість ми природно вводимо поняття опору, – пояснює педагогиня. – Таким практичним методом починаю майже кожну нову тему. А вже коли діти наочно зрозуміли суть явища, пропоную їм складніші завдання, де вони створюють власні розробки на основі знайдених рішень».
Практична діяльність не обмежується шкільними уроками і нерідко переростає у тривалі дослідження. Зі старшокласниками Мар’яна Годованець втілює складніші позашкільні ініціативи, які вимагають місяців праці. Один із таких прикладів – проєкт із вирощування кристалів різними методами, над яким у школі працювали майже рік.
«Це вимагає багато часу, а деколи й безсонних ночей, – зізнається вчителька. – Але я щиро тішуся, коли діти мають результати, адже вони у них справді високі. І це найкраще мотивує дітей працювати далі».
Робототехніку вчили разом
Мар’яна Годованець також веде в ліцеї гурток «Основи електроніки та робототехніки». Цікаво, що сама педагогиня почала опановувати цей напрям уже в дорослому віці, фактично разом зі своїми учнями. Усе почалося з набору для робототехніки, який вона придбала і принесла до школи. Спершу, зізнається, трохи остерігалася до нього братися, адже під час її навчання таких технологій ще не було і ніхто її цьому не вчив. Та цікавість перемогла. «
Мені дуже хотілося це вивчити. Я принесла набір до школи, а виявилося, що діти вже знають, що це таке. Тож ми почали вивчати робототехніку разом», – розповідає Мар’яна Годованець.
Робототехніка, пояснює вчителька, поєднує одразу кілька напрямів: програмування, інформатику, математику, електроніку. Спершу разом з учнями вони освоювали стандартні можливості навчальних наборів: вчилися керувати світлодіодами, створювали світлофори, підключали й програмували різноманітні датчики. Коли базові принципи вже були зрозумілими, захотілося перейти від готових схем до власних розробок.
Так з’явилися перші учнівські ідеї «розумного дому»: системи, які можуть реагувати на появу вогню, витік газу чи підвищення рівня води. Причому теми для майбутніх проєктів діти часто вигадують самі.
«У дітей фантазія іноді працює краще, ніж у мене. Я дивуюся, що вони можуть придумати. Насправді найважче – не зробити проєкт, а вирішити, що саме ти хочеш створити. Коли ідея вже є, реалізувати її набагато легше», – каже педагогиня.
Поступово навколо цих занять сформувався гурток. Спочатку до Мар’яни Годованець приходили двоє-троє дітей, згодом їх стало десятеро. Більше учнів одночасно вона не бере – не лише через обмежену кількість обладнання, а й тому, що кожному під час такої роботи потрібно приділити достатньо уваги.
Гурток для вчительки фактично став своєрідною волонтерською справою. Каже, що коли бачить у дитини здібності та зацікавлення технікою, сама захоплюється ще більше і намагається допомогти розвивати цей інтерес. Адже педагогиня переконана, що майбутнє держави значною мірою залежить і від того, наскільки активно розвиватимуться технології та чи буде кому їх створювати.
Пів зарплати – на STEM-лабораторію
У Перегінському ліцеї №1 вже більше року працює сучасна STEM-лабораторія (від англ. Science, Technology, Engineering, Mathematics – науки, технології, інженерія та математика, – авт.). Її створення – справа рук Мар’яни Годованець. Вчителька обладнала лабораторію власним коштом, щомісяця відкладала на це приблизно половину зарплати. Загальні витрати пані Мар’яна свідомо не підраховує, жартує, що не хоче сама себе шокувати. Саму ж лабораторію називає своєю маленькою дитиною, у яку вклала багато сил, часу й коштів. Разом із чоловіком вони відремонтували кімнату: побілили стіни, замінили підлогу, встановили стелажі та облаштували простір для роботи.
Шлях до STEM-кабінету розпочався з простих підручних матеріалів. Ще не маючи спеціального обладнання, пані Мар’яна використовувала на уроках пластилін, конструктори, фломастери, пояснюючи з їхньою допомогою навіть молекулярну та атомну фізику.
«Згодом виявилося, що це і є STEM. Тут є і математика, і інженерія, і, звичайно, наука, бо діти щось створюють своїми руками», – підсумовує моя співрозмовниця.
Поступово прості досліди переросли у значно складніші технічні проєкти. Для них педагогиня обрала доступні електронні компоненти, датчики, мікросхеми та модулі «Arduino», відмовившись від готових LEGO-комплектів, які можуть коштувати сотні тисяч гривень.
Першим серйозним винаходом учнів став металошукач. Після цього школярі почали ставити нові запитання: «Що ще ми можемо створити? Як ускладнити проєкт і зробити його кориснішим?». Так поступово з’явилися масштабні розробки, зокрема інтерактивна карта Перегінської громади. Натиснувши кнопку, користувач може отримати інформацію про погоду, історичні відомості та інші дані. У проєкті використали й елементи штучного інтелекту.
Учні також створили пристрій для дослідження якості повітря з кількома датчиками, які реагують на вуглекислий і чадний газ, озон, пари бензину тощо. Він, зокрема, дає змогу порівнювати показники у різних місцях: наприклад, біля автозаправної станції вони вищі, а в гірській місцевості – нижчі.
Свої розробки школярі вже представляли на міжнародних конкурсах і здобували призові місця. Завдяки цим успіхам на STEM-лабораторію звернула увагу й місцева влада. За її підтримки ліцей отримав 3D-принтер і лазерний гравер. Тепер учні можуть самостійно проєктувати й друкувати необхідні деталі, а також вирізати різні елементи з дерева.
Для Мар’яни Годованець STEM-лабораторія – це передусім інший підхід до навчання, а не просто набір техніки.
«STEM – це навчання через практику. Маємо відходити від стандартного підходу, коли все навчання зводиться лише до підручника. Підручник потрібен для того, щоб щось нагадати чи перечитати, якщо щось незрозуміло. Але школа має давати знання через досвід. Коли діти щось роблять самі, це запам’ятовується надовго, – переконана педагогиня. – Особливо це бачу на прикладі своїх випускників. Вони стали дуже креативними, компетентними, готовими до життя й легко знаходять рішення навіть у складних завданнях».
Пані Мар’яна не хоче зупинятися на досягнутому. Її наступна мрія – розширити лабораторію і облаштувати в одному з кабінетів фізики повноцінний сучасний STEM-простір із комп’ютерами, якісними датчиками, документ-камерами, електронними лабораторіями та іншим професійним обладнанням. Адже нині часто доводиться користуватися недорогими модулями, які дають змогу експериментувати, однак не завжди забезпечують необхідну точність і довговічність.
Водночас Мар’яна Годованець сподівається, що її досвід може надихнути інших педагогів не чекати ідеальних умов, а створювати власні STEM-лабораторії.
«Думаю, що моя історія може стати прикладом для інших учителів в Україні. Напевно, знайдеться хтось, хто теж захоче це повторити. Насправді це не так складно і не потребує всіх грошей світу. Звісно, вчительська зарплата невелика, але рік за роком можна поступово щось робити для дітей», – переконана вона.
