В Івано-Франківську провели «кухонний формат» спілкування під улюблені пісні Вакарчука

В обласному центрі Прикарпаття відбувся концерт Святослава Вакарчука у супроводі камерного оркестру «Віртуози Львова». До концертної програми увійшли впізнавані та улюблені мільйонами пісні «Океану Ельзи» та декілька інших неочікуваних композицій. Фронтмен гурту сів за фортепіано, запропонувавши переповненій залі, як він сам висловився, «кухонний формат» спілкування.

Наше місто стало четвертим з-поміж 13 міст, котрі Вакарчук охопив цим туром - після Одеси, Херсона, Львова. Далі будуть Тернопіль, Рівне, Дніпро, Запоріжжя, Житомир, а також Вінниця, Харків, Полтава та Черкаси.

Із двадцятихвилинним запізненням на сцену виходить Вакарчук, низько кланяється, каже «Рідне Прикарпаття» і звертається до людей зі словами: «Більшість своїх пісень я, зазвичай, пишу під рояль і понад 20 років моєї творчості мріяв одного разу заспівати їх на сцені саме так, як вони й були створені. Я знаю, що ми не перший раз бачимось у цьому залі, але ця програма в певному сенсі унікальна. Я не знаю, чи ще колись буду грати таке на сцені, але я вирішив в якийсь момент показати вам оригінальні версії пісень, які я придумую на піаніно і зрозуміло, оскільки я сам – ну, може, не найкращий піаніст в світі, це точно, то я вирішив трошки сховатися за чудовими музикантами, котрі мені сьогодні будуть допомагати.

Але найголовніше, що це дуже кухонний формат, ми всі тут близько, як друзі на кухні сидимо і в колі розмови можемо поділитися думками один з одним. Дякую, що ви сьогодні прийшли. Попри те, що останні місяці, тижні і дні наші з вами думки дуже сильно зайняті не особистими, а державними справами, попри те, що нам кожен день приносить якісь дивні сюрпризи виборча кампанія, попри це все, варто згадати про те, що на сході країни продовжується реальна війна, там гинуть люди, і наші хлопці і дівчата – справжні герої - захищають наше мирне життя, нашу з вами можливість ходити на концерти, робити свою роботу, брати участь у виборах, сваритись один з одним про ці вибори і зрештою, жити звичним життя: нарікати на владу, радіти успіхам. Все – як завжди, для нас із вами. А вони там віддають нам своє життя. Тому всі ці концерти, зокрема сьогоднішній, я присвячую саме їм і дякую їм».

Святослав низько кланяється і сідає до фортепіано. Звучить написана 2015-го пісня «Мить», фінальними словами котрої є надихаючі «Не спіши. Вже весна наступає. За мить…».

Цю пісню («Напиши на чужому конверті, Те, що так у листі не згадав. І за крок до відважної смерті. Будь таким, яким Бог тебе знав. І поглянь, як навколо світає, І як сніг неймовірно блищить. Не спіши – най вона зачекає ще мить») Вакарчук написав, побувавши на війні, але не було завершення, не знаходив кінцевої фрази. І лише згодом, відвідавши у госпіталі хлопця, котрому ампутували стопи, бо після бою він вижив, але пролежав кілька днів на морозі, Святослав дописав останній рядок.

Згодом були і ліричні пісні, хтось із зали чоловічим пронизливим голосом крикнув «Святослав, ти неперевершений!». Вакарчук відповів: «Зараз ми спробуємо перевершити самих себе». Віолончеліст пожартував «Ще не зараз».

Пізніше на сцену вибігла дівчина з розкішним букетом рожевих троянд і словами «Славік, давай!». Він пожартував «Зараз не можу» і знову вклонився глядачам. На балконі танцювали і бігали малюки. Люди підспівували. Шматки звуків і світла пронизували залу, незбагненна харизма Вакарчука творили свято для тих, хто зміг придбати недешевий квиток, щоб почути улюблені пісні.

Редактор відділу газети “Галичина”