Український кінематограф, попри все, розвивається і пропонує чимало цікавих різножанрових прем’єр. Проте, як на мене, є одна ніша, яка поки що рухається повільніше. І це кіно для дітей та підлітків. Його насправді дуже мало, тому потрібно якнайшвидше виправляти ситуацію, щоб українські діти зростали на якісному вітчизняному продукті і, не дай Боже, не заглядали на російський, адже така проблема досі існує. Тож коли в широкий прокат вийшло пригодницьке фентезі Дмитра Авдєєва «Хрещатик 48/2», щиро зраділа і, звісно, пішла в кінотеатр подивитися, що ж у результаті вийшло. Забігаючи наперед, зауважу, що стрічка не розчарувала, а подарувала багато позитивних емоцій як мені, так і підліткам у залі.
І щодо глядачів. Мене приємно здивував і потішив той факт, що в залі, хоч і невеличкій, був аншлаг. А це – дуже промовисте свідчення того, що українські діти прагнуть дивитися українське фентезі про свої рідні міста, про таких же підлітків, як вони самі, про зрозумілі їм контексти та культурні коди. І «Хрещатик 48/2» цілком задовольняє ці потреби. Якщо ж говорити про жанр кіно для дітей та підлітків загалом, то в Україні він з’являється зрідка – десь раз на кілька років. І ось, нарешті, дочекалися.
Сімейна фентезійна комедія «Хрещатик 48/2» розповідає про двох підлітків – Юрка та Мію, котрі випадково натрапляють на таємний вхід до Потойбічного Києва 482 року. Тож на їхні голови звалюється чимало магічних пригод і надважлива місія – врятувати світ від прадавнього зла, богині смерті Мари, яку люди випадково розбудили. Словом, буде цікаво, містично і весело.
Попри те, що в основу фільму «зашито» чимало наших легенд, міфологічних історій та персонажів, сюжет не ігнорує і сучасних тем, як-от вандальну забудову українських міст, зокрема Києва. Саме це додає стрічці оригінальності та актуальності. Мені сподобалася спроба авторів обіграти таку гостру проблему у фільмі для дітей. Вийшло доволі вдало.
Заявлений жанр «сімейне кіно» – передбачає, що стрічку дивитиметься вся родина, і батьки, і діти. Тож творці картини, розраховуючи на це, підготували глядачам кілька рівнів жартів: одні працюють на молодшу аудиторію, інші – на старшу. Власне, комедійна складова казки – її сильна сторона, яка робить перегляд цікавим, веселим і доволі динамічним.
А тепер про акторський склад. Він, як уже заведено в українських кіноробів, насичений зірковими, впізнаваними акторами та медійними обличчями, щоб охопити якомога ширшу аудиторію. Проте, як показує практика, такі прийоми не завжди спрацьовують, адже «світити» ім’ям та обличчям замало – треба грати. І у «Хрещатику 48/2» з акторською грою все не так погано, навіть у не професійних акторів, хоча і нічого видатного. Як кажуть, у межах заявленого жанру.
Головні ролі тут, що цілком закономірно, дісталися дітям-акторам – Івану Новінському та Кірі Саяпіній. Вони зіграли добре, у багатьох моментах їм справді віриш, але головне, щоб їм повірила саме юна аудиторія. І мені здається, що їм вдалося завоювати довіру своїх однолітків.
Дорослі актори також були на рівні. Особисто мені надзвичайно сподобався Олександр Ярема в ролі Вія, який уже майже 700 років очолює Офіс потойбічників. Він був дуже переконливим та колоритним у своєму містичному образі. Любомир Валівоць у ролі Мамая вийшов смішним, харизматичним і цікавим. Його друзі Кожум’яка та Байда у виконанні Володимира Ращука та Данієля Салема створили дуже класний та динамічний тандем. А Ірина Кудашова втілила на екрані загадкову містичну істоту Сірин, яку через наявність крил легко сплутати з янголом. Зрештою, з янголами її пов’язує не лише це: вона також приносить вісті, що вельми схоже на янгольські обов’язки. Словом, магічних істот у стрічці вистачає.
До речі, «Хрещатик 48/2» – це перший фільм із трилогії про «Офіс магічних сил». Наступні стрічки також будуть наповнені магією та дивами, проте їхня дія відбуватиметься в інших містах, зокрема, в Одесі та Львові. І це, як на мене, дуже крута ідея, яка забезпечує фільму потужну прив’язку до країни свого походження. Тим паче, що перша частина стала справжньою одою столиці України, тож маю сподівання, що і в наступних стрічках інші міста покажуть так само достойно.
Щодо картинки, то вона, звісно, поступається голлівудському втіленню фентезі-стрічок. Тут нам ще є куди рости, але не варто забувати, що у нас і бюджети інші, і досвіду з таким жанровим кіно значно менше. Проте загалом візуальна складова фільму не є відверто поганою й зроблена доволі якісно. І хоча зображення Мари у фіналі таки трохи ріже око своєю штучністю та надмірністю, решта графіки й спецефектів, як-от Змій у підземеллі та аптекар Асфагатус, – втілені цілком правдоподібно.
Якщо прискіпливіше дивитися цей фентезійний фільм, то, звісно, можна помітити певні сценарійні неточності, а місцями – банальність і тривіальність сюжету, коли так і хочеться сказати: «О, десь я таке вже бачила». Проте під час перегляду світ магії, див та дитячих пригод бере гору, і ти на це вже не зважаєш. І якщо бути відвертою, то вад тут не так уже й багато. Просто ми звикли оцінювати українські стрічки ледь не під мікроскопом, щоб не пропустити бодай найменшу помилку. Тому я б порадила усім, хто буде дивитися цю кіноказку, заховати свої мікроскопи чи упереджене ставлення і просто насолоджуватися історією про дитячу сміливість та перемогу добра над злом. У наш час така фабула є надзвичайно терапевтичною.
Мені видається, що творцям стрічки вдалося створити дуже добру та актуальну історію з правильними меседжами, привабливими чарівними істотами й сміливими звичайними дітлахами. Це фентезі ніби створене саме для українських дітей, адже воно про них і базується на тих легендах та магічних персонажах, на яких вони росли і зустрічали в численних казках та оповідках. Там, до речі, навіть є примара комунізму, і це дуже тонке й сміливе рішення – не приховувати від дітей історію їхньої країни, а показати контекст і добряче його висміяти. А це, як не крути, дієвий інструмент деколонізації свідомості у підростаючого покоління.
Тож, підсумовуючи, у мене після перегляду «Хрещатика 48/2» напрошується лише один висновок: це вдалий фільм у жанрі дитячого та підліткового фентезі, який має всі шанси захопити увагу численної аудиторії. А ще дуже хочеться, щоб ця стрічка стала класним стартом для інших картин у цьому жанрі, адже, вкотре повторюся, це саме та ніша українського кінематографа, яка поки що заповнена дуже слабо.
