На цьогорічний день Воскресіння Господнього в селищі Брошневі-Осаді загинув у ДТП 18-річний Максим Рибчак. На сьогодні досудове розслідування цієї справи вже завершено. Тож 17 вересня Рожнятівський районний суд Івано-Франківської області має розглянути справу про обвинувачення уродженця села Пійла Калуської громади 25-річного Олега Варварука, водія «Опеля», який збив юнака…
О. Варваруку інкримінують кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 286 ККУ – порушення правил безпеки на дорозі і заподіяння водієм потерпілому тяжких тілесних ушкоджень або спричинення його смерті. За таке загрожує покарання у вигляді позбавлення волі на термін від трьох до восьми років.
За версією слідства, близько 22 години водій «Опеля», проїжджаючи у межах населеного пункту зі швидкістю у діапазоні 199–213 кілометрів за годину, яка вчетверо перевищує допустиме обмеження в 50 кілометрів, не освітленою частиною дороги із сухим покриттям, проїзна частина якої має дві смуги для руху по одній у протилежних напрямках, що розмежовані між собою лінією дорожньої розмітки, порушив правила дорожнього руху. Маючи можливість завчасно виявити небезпеку руху, зазначається в обвинувальному акті, водій був не уважним, не зреагував на зміну обставин руху і своєчасно не вжив заходів для негайного зменшення швидкості аж до зупинки автомобіля та допустив наїзд на пішохода – завдав Максиму Рибчаку, який перебігав дорогу, тілесні ушкодження, несумісні із життям. Юнак помер на місці.
На час проведення досудового розслідування обтяжуючі чи пом’якшуючі обставини для покарання водія Олега Варварука не встановлено. У відповідних матеріалах зазначено, що наразі він не працює і має на утриманні малолітню дитину. Зі слів Олександри Рибчак – матері загиблого Максима, смертельна ДТП сталася на вулиці 22 Січня неподалік автомийки. Тоді її син разом зі своїми двома неповнолітніми товаришами перебігали автодорогу. Тим двом хлопцям вдалося це зробити, а Максим не встиг.
– Пережити цю трагедію дуже важко, – розповіла журналісту «Галичини» Олександра РИБЧАК. – Максим навчався у Дрогобицькому фаховому коледжі нафти і газу. Того вечора автомобіль не просто збив нашого сина, а й украй понівечив його тіло. Його смерть була жахливою, і мені моторошно було дивитися на те, що залишилося від нього. Знаю, що хтось із поблизьких до того місця осель, коли почув і побачив, що сталася ДТП, викликав поліцію і швидку медичну допомогу. Коли ж я приїхала туди, то була в такому шоці й істериці, що, якби мене не стримали правоохоронці, то зробила б водієві самосуд на місці…
О. Варварук був у тверезому стані, а технічна експертиза показала, що його «Опель» був справний, а відповідно і світло автомобільних фар було яскравим і чітким. Тож, на мою думку, водій мав побачити, як хлопці перебігали дорогу, і міг належно відреагувати, хоч це й діялося темної пори весняної доби й на неосвітленій частині автодороги. Отже, міг уникнути зіткнення з пішоходом – моїм сином, адже не було зустрічного транспорту і вистачало простору для маневру. Але він чомусь не загальмував і забрав життя Максима…
– Водія буде покарано згідно із законом. Адже є вже і висновок досудового розслідування, й обвинувальний акт прокуратури, і справа вже на розгляді в суді.
– Так, але мені тривожно. Непокоїть і дуже насторожує інформаційна і громадська тиша навколо цієї свого часу гучної і резонансної, а для мене й досі болісної ДТП, в якій загинув наш син. Боюся, що водієві все зійде з рук – не буде покараний за законом і те, що він накоїв, не стане наукою для інших учасників дорожнього руху. Адже він не був п’яний, не втік з місця ДТП, має на утриманні маленьку дитину, а ще, як підозрюю, може також заявити про «хворобу» батька чи мами – шукатиме будь-які законні й обхідні шляхи, щоб у суді мінімізувати покарання чи уникнути його.
– Чи сам О. Варварук, чи бодай хтось із його родини за п’ять місяців, які минули від того дня, хоч висловив Вам свої співчуття чи, може, й попрохав прощення перед Вами за загибель Максима?
– Ні сам водій, ані його родина мене навіть не шукали, то про яке вибачення можна говорити? То я самотужки вимушена була їх знайти… Ніхто із них мене не перепросив, не поспівчував, не підтримав і не запропонував допомогу. Звісно, про якусь фінансову підтримку я, однозначно, й говорити не стала б. Але ж можна було якось по-християнськи, по-людськи хоч словом добрим втішити моє серце – я ж втратила сина.
Не вимагаю від суду чогось неймовірного чи протизаконного, а просто хочу чесного покарання того, хто переступив закон і винен у смерті мого сина. Дуже сподіваюся на справедливе судове рішення. Але на душі в мене, повторюю, неспокійно, адже, як мовлять, суд є суд. Людський чинник не відкидаю, бо завжди можуть вигулькнути несподіванки – тобто різні, образно кажучи, судові маневри, викрутаси та домовленості… Все може бути, але надіюся, що в Рожнятові цього не буде.
…Про перебіг кримінального провадження у справі «чорний Великдень» і розгляд її по суті у Рожнятівському районному суді Івано-Франківщини та про його рішення читайте у нашому репортажі із зали суду.
