В Івано-Франківську триває спільний проєкт, започаткований краєзнавчим відділом МЦБС на чолі із його завідувачкою Ганною Паркулаб-Євчук разом із літературною платформою «Об’єднані словом» під керівництвом поетеси Лесі Ґеник і присвячений 170-річчю від дня народження Каменяра. У рамках проєкту у приміщенні кімнати-музею його імені відбулася творча зустріч із лауреаткою міської премії імені І. Франка – науковицею і письменницею – професоркою КНУ ім. В. Стефаника, дружиною чинного військовослужбовця ЗСУ Ольгою ДЕРКАЧОВОЮ.
Високого визнання вона двадцять років тому удостоїлася за свою дебютну добірку еротично-філософських оповідань про Івана Франка «Синдром підсніжника», яку я вважаю найбільш резонансною книжкою у сучасній прикарпатській Франкіані. У бліц-коментарі для «Галичини» авторка нині вже численних наукових і літературних книжок, відповідаючи на моє запитання «Який Ваш Іван Франко?», зазначила:
– Для мене мій Іван Франко – це зацікавленість з дитинства його поезіями, книжками, до полиць з якими я маленькою тягнулась. Колись при тому навіть було впала. І зламаний хатній годинник ще й досі нагадує мені про ту дитячу приключку. Серед моїх улюблених Франкових видань тоді була і маленька книжечка «Грицева шкільна наука», чудово проілюстрована «А-ба-ба-га-ла-ма-го-ю», а пізніше – і розуміння, що Каменяр, мабуть, писав не для дітей, а про дітей і для дорослих, які мають дітей з дуже чутливими душами і є іншими у своєму світосприйнятті та фантазії яких дорослі вважають дурничкою.
Я й себе ототожнювала тоді з деякими Франковими дитячими персонажами. А ще для мене як колишньої студентки філологічного факультету Іван Якович – це і його дослідження «Із секретів поетичної творчості». Я вважаю, що ця праця не оцінена належно й досі. Ми свого часу хапалися за якість чужі дослідження, а маємо своє – від доктора наук Івана Франка, глибоке і ґрунтовне, на якому будувалося чимало інших літературознавчих досліджень. Мій Іван Франко – неповторний і щоразу інший у сприйнятті його творів і розумінні їх актуальності. Це і не прочитаний Франко, а також моє нерозуміння, як він міг за своє життя написати стільки, що іншій людині може не вистачити життя, щоб усе, написане ним, прочитати.
Іван Франко для мене – моральний авторитет і символ незламності та свідчення того, як талант, помножений на працю, може досягти успіху, а також – приклад того, що варта вірити у себе, відстоювати свої цінності, принцип письма і голос і не боятися. Я не тримаю жодного зла на тих, хто двадцять років тому мене хайпив – активно критикував і штучно розкручував скандал навколо відзначення мене премією імені І. Франка. Переконана, що завжди треба залишатися людиною. Відповідну частку з отриманих літературних премій – як міської ім. І. Франка, так і обласної ім. В. Стефаника я віддала на благодійність. Роблю такі кроки й сьогодні, бо талант – це дар Божий, а не моя заслуга…
На мій погляд, камерний чи вузький формат зустрічей з Іваном Франком у рік його життєвого 170-річчя має свою цікавинку і неповторність, а то й першину, тож уже себе виправдав. Відвідуючи такі творчі спілкування, я кожного разу відчуваю щось незбагненне у тому, що чую «голос» Івана Франка не тільки з перших і поважних сцен чи трибун, з екранів телевізорів і радіомовлення, але із сердець тих, хто поруч – на відстані подиху, тішуся, що чую захоплення Франком від нащадків і тих галичан, яких свого часу письменник, образно кажучи, не гладив по шерсті і бештав. А ще – завдяки такій ініціативі краєзнавчого відділу МЦБС та літературної платформи «Об’єднані словом» я відкриваю для себе не побіжно, а зблизька постаті тих прикарпатських достойників, які у різні роки означені літературними преміями ім. І. Франка.
– Такий проєкт вшанування 170-річчя від дня народження Івана Франка ми започаткували спільно з літературною платформою «Об’єднані словом», – ще раз підкреслила Ганна Паркулаб-Євчук.– А зустріч у кімнаті-музеї Івана Франка з науковицею і письменницею Ольгою Деркачовою – вже п’ята у переліку тих лауреатів, з якими прикарпатці мали за честь цьогоріч поспілкуватись у такому форматі. Ми запланували проводити такі творчі спілкування щомісяця, але життя вносить свої корективи. На мою думку, якщо такий формат творчих зустрічей збирає людей, то значить це їх цікавить. І ми втамовуємо таку зацікавленість Іваном Франком і літературну спраглість наших читачів організацією спілкувань з місцевими авторами, які своєю творчістю свого часу донесли і доносять до читачів сьогодні безцінні скарби творчості Каменяра. А осібно мій Іван Франко – то передовсім автор поезій, а й інші його прозові та драматичні твори мені до душі…
