Село Куропатники, якому незабаром виповниться 590 років (з часу першої письмової згадки) і яке розташоване на березі Гнилої Липи за кілька кілометрів від Бурштина, невеличке – приблизно сотня господарств. До 2020-го воно належало до Галицького району, а тепер – до Коростовичівського старостинського округу Бурштинської громади.

Колись мій духовний наставник світлої пам’яті о. Василь Поточняк навчав, що Господь завжди стає до помочі своїй дитині, якщо вона обрала дорогу для творення добра. Варто було мені вирушити у Куропатники, щоб на сторінках «Галичини» розповісти читачам про місцевий самобутній фольклорний колектив «Мереживо», як зі мною почали відбуватися цікаві дивовижі. Ще староста Іван Борис, доправляючи мене до села, радісно повідомив, що цьогоріч «Мереживу» виповнюється 40 років. А в селі я дізнався, що прибув до співачок у день преподобної Параскевії Сербської, а куропатницьку греко-католицьку церкву названо ім’ям Святої великомучениці Параскеви П’ятниці, що дарувало мені можливість того дня помолитися за здоров’я моєї старенької матері саме у храмі її небесної покровительки…

У фольклорному колективі «Мереживо» за чотири десятиліття змінився не один склад учасників. Важко навіть сказати, скільки людей у всі роки творили виконавські традиції і пісенну неповторність вокального ансамблю. Сьогодні організаційною роботою «Мережива» опікується завідувачка клубу с. Куропатники Галина Ковальчук, а обов’язки художньої керівниці виконує Галина Жиляк – одна з найдавніших учасниць ансамблю й регентка сільського церковного хору парафії Святої великомучениці Параскеви П’ятниці. Є серед учасників і своя хранителька й творчиня пісенних скарбів – за тексти пісенного репертуару відповідає і дбає про повернення давніх народних пісень поетеса й авторка назви колективу Марія Петровська:

– Кожну епоху нашої минувшини оспівано в народних піснях, які передаються від покоління до покоління, – розповідає вона. – Мета і мрія нашого ансамблю «Мереживо» – нести людям українську народну пісню, популяризувати її та берегти для прийдешніх поколінь. І це свята правда. У всі часи наше рідне село Куропатники було і є надзвичайно співочим і активним носієм давніх народних пісень. Так завжди і буде. Воно хоч і маленьке, та відоме своїми піснеспівами довкола.

У піснях наша душа співає й радіє, а водночас і плаче – як і в наше надважке сьогодення. Своїм співом ми прагнемо повернути з небуття кожну давню народну пісню зі спадку наших попередників. Тож репертуар «Мережива» широкий і розмаїтий. Є в нас багато історичних і патріотичних пісень – трагічних, сумних і веселих, є унікальні ліричні твори про любов і розлуку, співаємо пісні про сучасні гіркі воєнні часи в Україні.

Колектив «Мережива» виконує й чимало пісенних творів, які народилися у нашому колективі, зокрема і у війну. Вокальний ансамбль бере активну участь у житті громади й церковної парохії. Жодне церковне чи світське свято не обходиться без нашої участі.

Завдяки нашому парохові Богдану Коцовському ми не раз виступали у прямому ефірі передачі «Вервиця єднає», брали участь у міжнародних і всеукраїнських, обласних та районних духовних пісенних фестивалях та форумах патріотичної пісні, адже всі учасниці колективу співають і в сільському церковному хорі. На кожному святі ми обов’язково даруємо односельцям чи гостям якусь ще не співану давню народну пісню. У виступах колективу здебільшого беруть участь 10-12 виконавиць. Наш фольклорний ансамбль живе у любові і повазі до ближнього. Ми єдині у всьому завдяки організаторській праці Галини Ковальчук, а душа нашого співочого колективу – Галина Жиляк. Ніхто з наших учасниць не має музичної освіти, крім самої Галини Ковальчук. Це люди різних професій і віку, але обдаровані Богом любов’ю до української народної пісні. Я у «Мереживі» вже співаю понад 20 років. Свого часу у колектив мене запросила Галина Жиляк, коли почула мій голос під час богослужіння. Жінки співали на хорах у церкві під час Служби Божої, а я їм підспівувала внизу. І Галина Степанівна почула мій спів. Відтоді ансамбль «Мереживо» – моя друга сім’я. І я дякую Богу, що так сталося.

– Знаю, Маріє Андріївно, що то була Ваша ідея назвати вокальний фольклорний ансамбль «Мереживом»? Чому саме так?

– Спочатку у нас були три версії назви ансамблю – «Первоцвіт», «Намисто» і «Мереживо», але всі зійшлися на останній. І я хочу тут розповісти своїми поетичними рядками про те, що ми вкладаємо в назву колективу, бо ці слова є і нашим творчим кредо:

Мій світлої пам’яті дідусь за життя дуже любив і записував українські народні пісні. У мене досі збереглося кілька зошитів зі словами давніх пісенних творів. До дідуся не раз приїжджали поважні дослідники усної народної творчості, спілкувалися, слухали його співанки, записували тощо. Деякі з пісень, записаних свого часу ще дідусем, увійшли і до сучасного репертуару «Мережива». Прикро, що нині ми не маємо можливості видати ці пісні окремою книжкою. А було б добре. Бо пісня – то безцінний скарб. Пригадую, як моя світлої пам’яті мама навіть за радянщини співала патріотичні пісні. А я у час війни щонайперше написала слова до пісні «Сумний Святий вечір і Різдвяні свята, бо прийшла на Україну московська орда проклята…».

Мама могла прокинутися навіть посеред ночі, згадати якусь давню співанку й одразу почати її співати. І дідусь мені свого часу співав багато пісень. Тож і я співаю з дитинства, хоч мені незабаром, дасть Бог, буде вже 76...

А тепер – по кілька слів і від інших учасників «Мережива», уже згаданих і ще не названих у цьому тексті.

Галина ЖИЛЯК:

– Кажу без перебільшення, що для мене пісня – то моє життя. Скільки себе пам’ятаю, то співаю. Я співала ще у першому складі «Мережива». Моя мама, пригадую, жартувала, що я ще й ходити не вміла, а вже співала. І по цей день люблю співати, хочу співати і співаю. Знаю дуже багато давніх українських пісень, навіть пам’ятаю весь репертуар та кожну партію, коли і яким голосом співала ще у шкільному ансамблі. Як художня керівниця фольклорного ансамблю маю велику честь і велике задоволення працювати з учасниками «Мережива». Ми всі поважаємо одне одного, розуміємо та підтримуємо. Адже не один рік і у церковному хорі співаємо разом…

Мирослава СКВАРА:

– Я також у «Мереживі» виступаю віддавна. Багато років працювала у клубі, тож як працівниця сфери культури вимушена була брати активну участь у художній самодіяльності. До цього нас спонукали. Але сьогодні пісня для мене – то як подих, вона зі мною у будні і свята, у радості й гіркоті. Саме пісня допомагає у всіх житейських проблемах…

Галина КОВАЛЬЧУК:

– Колись мені батько сказав, що я маю вчитись у музучилищі. А я хоч і не хотіла, але тата послухала, проте баян до рук після закінчення навчального закладу так і не брала. Зате надзвичайно полюбляю співати. Ми з учасниками «Мережива» з піснею йдемо по життю. Наші концертні виступи відбувалися у всі роки Незалежності України і сьогодні тривають. Куропатницький вокальний ансамбль унікальний не лише неповторністю голосів його учасників, а й бажанням дивувати слухачів: під час кожного концерту колектив намагається співати такі давні українські пісні, яких люди ще ніколи не чули. «Мереживо» і мене свого часу полонило своїм співом…

Насамкінець Марія Петровська, Галина Жиляк, Мирослава Сквара та Галина Ковальчук дарують і мені одну з найдавніших народних куропатницьких пісень «Ой широке поле…». Пісня вражає і лягає на серце завдяки і її змісту, й талантові виконавців. Такої я ще ніколи не чув...

А ще в «Мереживі», крім них, співають і Лілія Кузів, Надія Козловська, Дарія Іванків, Оксана Тиха, Надія Смолій, Тетяна Бердей, Ірина Магомета, Марія Кузів, Леся Антонів, Марія Смолій, Марія Курган, Любов Костів, Марія Борис, Андрій Боднар, Іван Борис, Сергій Жиляк, Наталія Кузів, Наталія Ковальчук, Галина Павлюк, Надія Греськів, Марія Ковальчук...