Відомий польський поет, драматург, представник сентименталізму часів Просвітництва Францішек КАРПІНСЬКИЙ (1741–1825) народився 4 (8) жовтня у Голоскові Коломийського повіту. Прикметно, що того дня до оселі, в якій знайшлося дитя, вступили опришки на чолі з Олексою Довбушем. Вони мали намір «потрясти» багату польську родину. Натомість з огляду на появу Францішека на світ лише повечеряли і ватаг подарував породіллі чималі гроші.
У вісім років хлопець вступив на навчання до Єзуїтського колегіуму у Станіславові (нині – медичний корпус на майдані Андрія Шептицького). У 13 років він став очевидцем страти ватажка опришків – Довбушевого наступника – Василя Баюрака (1754 р.) на площі перед міською ратушею. І залишив нотатки про це у книжці своїх спогадів «Історія мого століття і людей, з якими я жив» як єдині свідчення про подробиці екзекуції.
Ф. Карпінський прожив довге життя, написав багато поезій, а також згадані мемуари, які є цінним історичним джерелом, особливо про минувшину Станіславова у другій половині ХVІІІ ст. Похований у його володіннях у Білорусі.
Свого часу у Харкові вийшла антологія «Літературний StanislawІФ: від Ф. Карпінського до наших днів», яку впорядкував Володимир Єшкілєв. Там є фрагменти творів Ф. Карпінського. А 2014 року письменник Василь Бабій видав книжку «Францішек, або Повернення до Станіславова».
Отож 8 жовтня письменники Євген Баран, Ярослав Ткачівський, Василь Бабій, Лариса Колесник, Богдан Середюк побували у Голоскові, щоб пошанувати пам’ять класика польської літератури. У місцевій гімназії, директоркою якої є Ольга Боднар, письменники мали творчу зустріч з дирекцією, педколективом, гімназистами. В. Бабій представив там свою нову книжку – «Францішек Карпінський», яку подарував навчальному закладові й сільській бібліотеці. (До речі, недавно презентацію цього видання провели в Івано-Франківському музеї Олекси Довбуша).
Гості відвідали шкільний музей історії та етнографії Голоскова, де є й експонати, присвячені знаному землякові. Зокрема це матеріали й книжки з його творами та унікальна чавунна плита, що є надгробною пам’яткою родини письменника.
Староста Голоскова Ярослав Левицький провів для них екскурсію селом. Одним із найголовніших її об’єктів є тисячолітній «дуб Карпінського» – природна пам’ятка. Однак нині дерево потребує порятунку, інакше його можемо втратити, і тут, як кажуть у селі, без державної допомоги не обійтися.
Неподалік красується пам’ятний знак – великий камінь, привезений з Карпат, який позначає орієнтовне місце розташування колишньої садиби родини Карпінських, – з відповідними написами українською і польською мовами, встановлений Товариством ім. Францішека Карпінського (Польща).
Центральну вулицю села названо ім’ям Олекси Довбуша, а на фасаді місцевого закладу культури йому встановлено пам’ятну таблицю. Приємно, що громада і влада села, педколектив гімназії шанують пам’ять про Францішека Карпінського та Олексу Довбуша.
З огляду на ювілейну дату – 285-річчя від дня народження польського класика є дві пропозиції: встановити на стіні Краєзнавчого музею пам’ятний знак Ф. Карпінському, а також видати книжку перекладів на українську мову його творів.
Від редакції.
Є кілька пояснень того, чому в літературознавчих та аматорських колах існують лише поодинокі переклади найвідоміших віршів та ідилій Францішека Карпінського – автора, чиї твори вивчають у всіх польських школах. Одне з них – його поезії «замішані» на високій мелодійності, чуттєвості, витончених ідилічних фігурах та архаїчній простоті польської мови XVIII століття. Спроба перекласти їх на українську вимагає від перекладача не лише досконалого володіння обома мовами, а й ювелірної стилізації під тогочасну епоху – аби вірші не звучали штучно чи надто наївно для сучасних читачів. Та все ж не віриться, що в Україні не знайшлося б такого майстра, який передав би всі звуки й барви творів «поета серця», як ще йменують Ф. Карпінського.Що ж до фундаментальної мемуарної праці польського класика «Історія мого століття і людей, з якими я жив» (Historia mojego wieku i ludzi, z ktorymi zylem), то маємо лише фрагменти з неї, перекладені свого часу директором Народного музею освіти Прикарпаття Юрієм Угорчаком з Івано-Франківська, які стосуються життя їхнього автора у Станіславові. Їх вміщено зокрема у книжці Петра Гаврилишина й Романа Чорненького «Станиславів: віднайдені історії» (2020, «Дискурсус» (с. Брустури). Очевидно, для повного перекладу мемуарів Ф. Карпінського потрібне фінансування та ініціатива з боку наукових інституцій чи видавництв, що спеціалізуються на історичній мемуаристиці.
