У видавництві «Ярина» (Івано-Франківськ) вийшли друком одразу три книжки Оксани ПРОНЮК – відомої письменниці і публіцистки із села Клубівців Тисменицької громади, співзасновниці спільноти колишніх трудових мігрантів Італії «Пієта» міста Івано-Франківська: художньо-краєзнавче видання «Над нами Небо твоє, Маріє!», збірка казкових історій «Був собі Вертлик» і поетично-квітковий альбом «Сила краси». Вони побачили світ, як наголошує авторка, щонайперше завдяки ЗСУ, фінансовому сприянню родини – Сергія і Дмитра Кузьмів, Володимира Пронюка, Людмили і Богдана Палагіцьких, а також Ірини Вігдарович (Чехія) та Лариси Сич (Італія).

– Передовсім, Оксано Ярославівно, щиро вітаю з таким поважним набутком. Які задуми ти вклала в кожне зі своїх нових видань?

– Краєзнавчо-публіцистична книжка «Над нами небо твоє, Маріє!» присвячена історії каплички біля маминої хати у моєму рідному селі та духовного життя довкола неї. 2024-го минуло вже 20 років з часу її зведення. Скульптуру Матері Божої, яку там встановлено, я спеціально привезла з міста П’єтрельчини (Італія), де народився великий святий Католицької церкви отець Піо. Тож у цьому виданні насамперед зібрала всі свої багаторічні свідчення про ласки Богородиці, якими Небесна Мати обдарувала нашу родину у минулі роки і далі щомиті обдаровує.

Є у книжці документальні світлини різних років з родинного архіву, мої спогади та інформація про молитовні зустрічі біля каплички – з сусідами, друзями, знайомими, паломниками. Також додала цікаву інформацію про чудотворні ікони, які зустрічала на багаторічних дорогах Міжнародної прощі «Самбір–Зарваниця» та їхні світлини. Ще помістила у виданні тексти молитов на вервиці і коронку до Пресвятого Серця Ісуса, яку за життя щодня молився отець Піо.

Освятив капличку о. Богдан Демчук, колишній парох клубовецької церкви Покрови Пресвятої Богородиці УГКЦ, який нині провадить душпастирське служіння у Микитинцях на Коломийщині. Біля нашої маленької родинної святині у той чи інший час відправляли молебні різні духівники, серед яких і світлої пам’яті засновник і багаторічний духовний провідник відомої міжнародної десятиденної пішої прощі родин мігрантів «Самбір–Зарваниця» і екзекутативний секретар Пасторально-Міграційного відділу Патріаршої курії УГКЦ о. Василь Поточняк, парох церкви Пресвятого Серця Христа Чоловіколюбця і блаженних священномучеників єпископів івано-франківських Григорія Хомишина, Симеона Лукача та Івана Слезюка УГКЦ і колишній багаторічний головний редактор газети «Нова Зоря» Ігор Пелехатий, священник прощі «Самбір–Зарваниця» о. Мирослав Пронюк, який провадить служіння у селах Слобідка та Марківці на Тисмениччині, священник у Гостеві на Тлумаччині о. Володимир Майданчук та інші.

Що мене спонукало оформити велику історію маленької сільської каплички в окрему книжку? Все дуже просто – капличка, яку ми свого часу збудували і упродовж років доглядаємо та чепуримо, дуже важлива для мене і всієї нашої родини. Після молебнів біля неї ми з односельчанами вже традиційно робимо спільне фото на згадку, а сусіди відтак просять, щоб я ті світлини їм роздрукувала як пам’ятки. Тож я подумала, що у тих фотографіях може бути недостатньо інформації про цю капличку, і вирішила її розширити – розповіла у книжці і про святого Падре Піо, і про історію фігури Пречистої Діви Марії і її шлях з Італії в українські Клубівці, а також про духовні заходи, які проводили свого часу біля каплички.

Інше ж видання – прозова художня книжечка «Був собі Вертлик» – містить п’ять – як пальців на руці – казкових історій для дітей: «Казка про Вертлика», «Дивне люстерко», «Орлина гора», «Крихти для жучка» та «Три чарівні дзвіночки». У цьому виданні ми намагалися дотримуватись усіх вікових і дидактичних вимог до дитячих книжок. Казкові історії чудово ілюстровані, адже написане передовсім для дітей. Чотири з них я написала ще минулими роками, й вони чекали свого часу, а п’яту – нещодавно.

Кожен твір – сучасна казка, але має своє реальне життєве підґрунтя у сюжетних лініях і конкретні прототипи героїв. Свого часу, наприклад, коли я замінювала вчительку у Клубовецькій школі, то вела уроки паперопластики і добре освоїла методику квілінгу – паперокручення, тобто творення із тоненьких скручених смужок різних фігур, орнаментів чи композицій. Діти на уроках творили дивовижні вироби. Я хотіла, щоб їхня праця не пропала, і ці дивовижі дитячого рукотворення побачили всі – й не лише сьогодні, і й наступними роками.

Саме неповторність дитячих витворів і спонукала мене написати казку. А проілюструвала її роботами з квілінгу школярів, які відвідували гурток «Натхнення» – Софії Якимів, Ангеліни Андріїів, Віталіни Фігураш, Ілони Баб’як, Святослава Палагіцького, Каріни Вовк, Яни Койді, Дениса Данилюка, Ангеліни Кохман, Сергія Козака, Ігоря Павлюка, Божени Дутки, Ірини Кулькової, Анастасії Кузенко та Олега Гриновецького.

До написання іншої казки – «Був собі Вертлик» – мене надихнули роботи з пінопласту нашої прочанки зі Стрия – Віри Трунової. Якось вона надіслала мені такий виріб у подарунок на день народження. Щоб належно пошанувати її творчість і дати їй довге життя, зробила твори майстрині персонажами моєї казки. Тепер її праця, на мій погляд, добре пошанована.

– Погодься, що «поетично-квітковий альбом» – це досить незвичний термін для означення книжкового видання?

– Так і є – назва несподівана. Але книжку «Сила краси» я означила хоч і не традиційно, зате щиро і від серця – літературно-квітковим альбомом, тому що у ньому зібрані, ілюстровані чудовими світлинами 2022– 2024 рр. і класифіковані за офіційними назвами та їхніми народними відповідниками, всі квіти, які зростають у моєму саду, які я садила і виплекала. А краса, яка надихає, і сил додає. Є в альбомі і різні ягоди, фрукти, овочі, грибочки, навіть найпопулярніші українські страви і смаколики – все, на що багаті сільські сади і городи. Думаю, що така книжка ще й пізнавальна для дітей і дорослих, адже може слугувати українським газдиням своєрідною домашньою садово-городньою енциклопедією, а школярам – бути підручником для пізнання навколишнього світу природи. А кожну сторінку зі світлинами у кольоровому форматі оформлено на якісному крейдовому папері й «подано» із поетичним супроводом – рядками моїх поезій, написаних різними роками. Наведу тут одну з них, наприклад:

Якщо за будь-яких життєвих обставин Бог дає письменникові чи письменниці натхнення і силу творити, то йому чи їй слід не зупиняти себе. Кожна із означеного вище трикнижжя Оксани Пронюк, на мій погляд, фокусує у собі потужний емоційний, чуттєвий та пізнавальний позитив. Така енергія крок за кроком витискає з авторки і з читачів тягарі негативних і тривожних емоцій та вивільняє місце для світла. У часі гірких і трагічних українських реалій такі видання – це можливість для читачів навіть не нагадати собі, а бодай не приспати у собі той світ, про який моляться і який щомиті вимріюють під смертоносний акомпанемент повітряних тривог. Бо у кожному слові Оксани Пронюк – віра у Бога і Україну. А поетичні рядки авторки – це не тільки асоціативні верліброві потоки, а свого роду сповідальний відбиток часу крізь щоденні думи й почуття жінки – доньки, дружини, матері, бабусі…

З творчістю Оксани Пронюк я знайомий багато років. Свого часу нетрадиційну поетичну манеру її віршування я називав «барикадною», у якій велику роль відіграють не вербальні вираження думки і змалювання образів літературних героїв, а манера читання, місце, голос, постава, міміка, жести. Мені видавалося, що поезія авторки найкраще сприймається тільки на слух і обов’язково в її авторському читанні, а залишившись наодинці з такими поетичними рядками, її потенційні читачі чи сценічні читці постануть перед проблемою належного спрйняття їхньої ритмо-мелодики. Та час – найкращий суддя, і він цього разу, як свідчить нововидана книжка-альбом «Сила краси», не на моєму боці. Поезії Оксани Пронюк – самобутні і вивершені, готові до самостійної зустрічі з читачами. Навіть у квіткових, фруктових , ягідних, овочевих чи гастрономічних «шатах» її поезії не маліють і не втрачають актуальних сенсів, промовляють мелодійно, глибоко і по-справжньому – від серця.

Довідка «Галичини»

Оксана Пронюк – членкиня літературної платформи «Об’єднані словом» (кер. поетеса Леся Геник), багаторічна координаторка Міжнародної десятиденної пішої прощі родин мігрантів та всіх охочих «Самбір–Зарваниця». Авторка і таких книжок: прозових – повістей «Не виплач моєї сльози» (2005), «Листи синові, або легенди Неаполітанських гір» (2006), «Немає віку у любові» (2015); публіцистики і краєзнавства – «Під арками» (2009); поетичних збірок – «Небо мами» (2004), «Калина на маминім подвір’ї» (2013). Твори письменниці також друкували як в українській, так і зарубіжній періодиці.