Майстер столярних справ Олег ВОЛОЩУК, якого я ще три роки тому у своїй статті в «Галичині» про нього назвав «петрівським зодчим», живе у невеличкому покутському селі Петрові Олешанської громади і творить з деревини унікальні мініатюрні копії церков. Змайструвати такі копії всіх храмів із восьми унікальних українських дерев’яних святинь, які ввійшли до переліку світової культурної спадщини ЮНЕСКО, – давній задум столяра. А професія столяра-будівельника, набута в Івано-Франківському училищі №5, з роками через життєві обставини стала ще й його захопленням…

А народився О. Волощук у сім’ї агронома й вчительки. Батько Василь Михайлович працював у колгоспі, а мама Марія Михайлівна викладала у місцевій школі українську мову та літературу. А загалом родовід майстрів і по материнській, і по батьківській лінії добре відомий не лише у Петрові: дід Василь Гладкий стельмахував, а діда Михайла Чурака за його золоті руки називали «Таланником». Тож самобутній талант до майстрування, яким Бог обдарував Олега, можна означити спадковим скарбом родоводу сільських трудолюбів. Імена знаних прадідів майстра надибуємо й у книжці Михайла Гачинського «Нарис з історії села Петрова».

У дитинстві хлопчина дуже любив ліпити різні фігурки з пластиліну та творив вироби з дроту тощо. Згодом юнак захопився майструванням мінікопій з деревини і картону в масштабі 1:20 – взірців військової бронетехніки часів Другої світової війни. Адже через захворювання та набуту інвалідність уже не міг столярувати на замовлення. Проте у чоловіка з’явилося чимало вільного часу, тож згодом узявся втілювати у життя свою давню мрію – створювати копії церков, внесених до світової культурної спадщини. Багато читав спеціальної літератури.

Усі роботи з деревиною Олег здебільшого виконує у своїй сільській майстерні, проте й помешкання часто слугує майстрові робітнею. В його набутку вже кілька таких виробів, виконаних у масштабі 1:40, – мінікопії церкви Святого Юра у Дрогобичі й Зішестя Святого Духа у селі Потелич на Львівщині. А віднедавна колекція рукотворних дивовиж О. Волощука поповнилась і мінікопією найдавнішого храму Прикарпаття – церкви Святого Духа в Рогатині.

– Найважче було знайти правильну схему сакральної споруди, – розповідає майстер. – Адже окреме креслення самого храму є, але на ньому він без дзвіниці. А це мене не влаштовувало. Принципово виготовляю копії не окремих церковних будівель, а цілих архітектурних комплексів. Тож дуже вдячний за допомогу, яку надала Тетяна Петрів, директорка музейного комплексу в Рогатині – філії Музею мистецтв в Івано-Франківську. Вона передала мені креслення 1980 року, коли майстри провадили обміри храму під час реставрації, а також ознайомила з відео внутрішнього облаштування і дизайну церковної дзвіниці.

– Який матеріал Ви використовували для виготовлення копії церкви в Рогатині?

– Всю її зроблено з горіха. Тому що його колір майже ідентичний з кольором фасаду теперішньої церкви Святого Духа у Рогатині – світло-коричневий. Для всього виробу, виготовленому, як і попередні мінікопії у масштабі 1:40, знадобилося близько 25 тисяч різних дерев’яних деталей. Звісно, якщо рахувати усі гонти для покриття храму та дзвіниці, бруси для стін і підлоги… Планую й копії інших п’яти церков робити у масштабі 1:40.

– Яка частка у цьому «виробництві» суто ручної роботи?

– Увесь виріб – головно ручної роботи. Адже на механічному верстаті – циркулярці – я вирізав лише потрібні бруси, а решту деталей виготовляв вручну. Кожну окремо належно підганяв та відшліфовував.

– І як довго тривала Ваша праця?

– До двох років з перервами.

– І в чому Ваш новий твір, можливо, інший порівняно з попередніми?

– Кожна моя мінікопія, як і кожна церква, неповторна, хоч і техніка роботи, і матеріал можуть бути однакові. Адже у кожному творі є особливі подробиці, які повторюють деталі самого будівництва храмів. Мінікопія церкви Святого Духа насамперед унікальна тим, що стала першою копією вже прикарпатської святині, тоді як дві мої попередні роботи передають взірці сакральної архітектури Львівщини. Також нова робота вирізняється більшою внутрішньою деталізацією інтер’єру й церкви, і дзвіниці, ніж попередні. Наприклад, у дзвіниці я відтворив усі деталі внутрішнього дизайну – і сходи нагору, і дзвін, і підлогу тощо. У церкві також – хори, підлогу, місце для іконостаса.

Інтер’єр виробу відтворено такий самий, як у справжній церкві. Наприклад, у церкві у Рогатині, збудованій 1598 року, немає звичної для інших храмів підлоги, а натомість є «квадри», тобто білі бетонні квадрати, середину яких виставлено у формі червоного хреста. У копії ті «квадри» я зробив з картону. Архітектурна специфіка і в тому, що колись церква і дзвіниця були окремими спорудами. Але через підмивання водами берегів Гнилої Липи й небезпечне сповзання дзвіниці згодом церкву і дзвіницю з’єднали і зробили єдиним архітектурним комплексом.

– Колись Ви мені обіцяли, що після виготовлення мінікопії церкви Святого Духа обов’язково зробите презентацію всіх своїх робіт?

– Так, я думаю про організацію експозиції своїх робіт. Але наразі це неможливо через домашні й особисті обставини, які поки що не дозволяють мені братися за цю справу. Але я також обіцяв Тетяні Петрів представити свої мінікопії церков у Рогатині. Тому, гадаю, такий захід проведемо, але, очевидно, пізніше. Наприклад, у 2028-му церкві Святого Духа виповниться 430 років, тож у мене буде добра нагода і належний привід презентувати в місті свої роботи. До речі, надіюся, що доти виготовлю ще одну мінікопію церкви з переліку українських святинь світової спадщини ЮНЕСКО. Яку? Хай це наразі буде таємницею, щоб потім стало невеличкою несподіванкою.

– Нехай Бог благословить Вас.

– Щиро дякую.

…Усі свої роботи Олег Волощук дуже береже та шанує, тож щоб захистити дерев’яні витвори від вологості й пилу, розміщує їх у спеціальних скляних кубах. Що ж до його нового виробу, то я мав нагоду бачити не лише зовнішню красу, а й увесь інтер’єр церкви Святого Духа та її дзвіниці, а також головні архітектурні вузли, замки, переходи і зв’язки цієї сакральної архітектурної композиції. Скажу відверто – виконано потужну роботу, і її результат вражає красою, архітектурною досконалістю та скрупульозністю відтворення кожної деталі.