«S Миколай та загублений лист», або Фільм, що повертає віру в диво та святого Миколая

Уже з листопада, задовго до різдвяно-новорічних свят, хочеться відчути святковий настрій, і тематичні фільми про віру в дива в цьому дуже допомагають. Ще кілька років тому таких стрічок українського виробництва було негусто, тож доводилося дивитися здебільшого іноземне кіно. Тішить, що з кожним роком фільмів про Новий рік, Різдво та святого Миколая стає дедалі більше. І от на екрани українських кінотеатрів вийшла сімейна комедія Олександра Кирієнка «S Миколай та загублений лист».

Івано-франківські глядачі мали змогу переглянути цю стрічку одними з перших на спеціальному показі за участю творчої команди. Зокрема, до місцевого кінотеатру «MovieLand» завітали продюсерка Марія Каель, а також актори Тетяна Малкова, Ірина Сопонару та Іван Бліндар.

«S Миколай та загублений лист» розповідає про меркантильного та скупуватого бізнесмена Бориса, який забув про те, чого колись хотів найбільше, і перестав вірити в диво. А все тому, що в дитинстві його лист до святого Миколая загубився, а найзаповітніше бажання, відповідно, не здійснилося. І тепер, через 30 років, помічникам Миколая доведеться все виправити та в дуже стислі терміни втілити його давню мрію, яку він, до речі, уже й не пам’ятає. Таке собі завдання із зірочкою. Але, забігаючи наперед, зазначу, що все в них вийде. За правилами жанру інакше й бути не може.

І хоча за сюжетом події стрічки здебільшого відбуваються в Карпатах, її знімали в Києві та Межигір’ї – колишній резиденції Януковича. Загалом казкові володіння святого Миколая виглядали ошатно та правдоподібно. Цьому допомогли додані під час монтажу гірські краєвиди. Проте, якщо відверто, мені таки хотілося, щоб усе було по-чесному: Карпати знімали в Карпатах. Втім, підміняти одну локацію іншою – доволі поширена практика в кінематографі.

За словами М. Каель, підготовка до знімань тривала три місяці, а самі знімання – місяць. Загалом робота над фільмом тривала рік.

«Було класно. Сніг ішов, коли нам було треба, а коли не треба – не йшов і тепліло. Тобто Божа рука, рука святого Миколая була над нашою групою. Як не дивно, тоді було й мало повітряних тривог», – зауважила вона.

Продюсерка розповіла, що команда дуже прагнула втілити цю історію в життя, тим паче що для кінокомпанії «Big Hand Films» це вже не перший досвід у такому жанрі. Ще у 2018 році компанія презентувала стрічку «Пригоди S Миколая» за участю Василя Вірастюка та Маші Єфросиніної. За словами пані Марії, образ святого Миколая в їхніх стрічках – це не вигадка авторів чи художників із костюмів, а результат дитячої фантазії. Для попереднього проєкту творці зібрали фокус-групу з дітей віком від 9 до 15 років, які намалювали чарівника, а кінематографісти просто перенесли ці ескізи на великий екран.

Акторка Ірина Сопонару під час спілкування з журналістами та глядачами наголосила, що «S Миколай та загублений лист» подобається їй тим, що надихає людей не боятися мріяти. Після перегляду комедії додам, що саме в цьому полягає її основний меседж. Із цією думкою, як на мене, глядач і повернеться додому після сеансу. Це цілком у дусі різдвяного кіно, і з тим у стрічки проблем немає.

Сильна сторона цього фільму, попри передбачувані сюжетні лінії та повороти, – це, безумовно, його тема. Популяризація образу святого Миколая і його масштабування на всю Україну – надзвичайно важлива й необхідна культурна стратегія. Адже нам потрібно крок за кроком та виважено позбуватися всього, що пов’язано з радянськими символами Нового року – Дідом Морозом і Снігуронькою. Тому українському кінематографу необхідно ще більше стрічок про цього святого, який приносить під подушку чемним дітям подарунки.

«Моєю метою була популяризація не Діда Мороза, не Санта-Клауса, а саме нашого зимового чарівника, тому ми робили кіно для родин, – зауважила М. Каель. – Ми хотіли, щоб усі любили святого Миколая, вірили, писали листи й здійснювали свої дитячі мрії».

Продюсерка також зазначила, що фільм створено не лише для дітей. Це кіно для сімейного перегляду. «Дорослі побачать свої дорослі речі, сховані від дитячих очей, а діти побачать дитячі речі й дива», – додала акторка Тетяна Малкова. Після перегляду фільму в мене склалося враження, що його творці ніби не могли визначитися, для кого, зрештою, ця стрічка – для дітей чи для дорослих. Тому вийшло щось посередині: для дітей – заскладно, для дорослих – занадто просто. Усе ж таки, як на мене, варто було обрати один стілець, а не намагатися всидіти на двох, адже вийшло, як то кажуть, ні нашим, ні вашим.

Головного чарівника – святого Миколая – зіграв Віктор Жданов. За його плечима чимало яскравих і майстерно втілених персонажів як у театрі, так і в кіно. Проте за всі півтори години стрічки мені так і не вдалося повірити в те, що на екрані святий Миколай, а не Віктор Жданов, який грає цю роль. Можливо, це просто не його амплуа. А можливо, це через те, що я святого Миколая уявляю трохи інакше, адже, на щастя, зростала з цією традицією, і всі оті діди морози з онучками мене оминули.

Помічників святого Миколая зіграли Ірина Кудашова та Іван Бліндар. «Добре і рівно» – це все, що спадало мені на думку, коли я бачила їх у кадрі. Хотілося більше драйву та душі. Але, мабуть, це я просто надто прискіплива, адже розумію, на що здатні ці актори. І. Кудашова, до речі, постала у схожому амплуа у фентезі «Хрещатик 48/2», і там була переконливішою. Мені видається, що для І. Бліндара, котрий у «Вартових Різдва» зіграв самого святого Миколая, а не його помічника, як тут, ця роль була надто тісною та невиразною. Це не дало йому змоги розвернутися й показати себе у всій акторській красі. Але це лише мої припущення та спостереження. Підозрюю, що у вас будуть свої.

І ось підходимо до виконавців центральних ролей – Артемія Єгорова (Борис) і Тетяни Малкової (Маша). І вони, власне, зіграли так, що я повірила в їхніх персонажів і ту історію, яку вони розповідали. Якби не цей дует, то післясмак від стрічки був би значно сумнішим. А. Єгоров дуже послідовно вибудовував свого персонажа кадр за кадром, проживав його життя як своє. Те саме можна сказати і про Т. Малкову. А ще на екрані засяяв надзвичайно харизматичний Сашко Швець, який втілив образ Бориса в дитинстві. Це стовідсоткове влучання в роль та настрій. Щоразу, коли він з’являвся в кадрі, я дивувалася, наскільки круто цей юний актор зіграв і передав дитячу безпосередність. Усе чітко, тонко, без перегравань…

У фільмі чимало огріхів. Це дещо наївний сюжет, іноді дивні, шаблонні репліки, які вже можна було почути у багатьох комедіях, гіперболізована гра окремих акторів, а також рекламні інтеграції, які не дуже клеяться до історії і складається враження, що їх туди просто «запхнули». Проте, попри всі перелічені й неперелічені недоліки, стрічка все ж виконує головну функцію кіно різдвяно-новорічного періоду – повертає віру в диво, переносить навіть дорослих глядачів у дитинство, нагадує про те, що чудеса таки трапляються, і створює дуже гарний, затишний настрій.

Це стрічка з розряду тих, про які хочеться сказати: «легка казочка». Кіно для відпочинку – ідеальне для того, щоб на півтори години забути про свої турботи, тривоги та проблеми й поринути у світ, де все так легко і просто. Повторюся, що для мене основна перевага цього фільму в тому, що він продовжує популяризувати й утверджувати в масовій культурі образ святого Миколая. Таких картин потрібно створювати якомога більше, десь по дві-три на рік. Це не лише сприятиме викоріненню зі свідомості українців застарілих радянських традицій та й святкових символів, а й може підвищити якість легких тематичних сімейних комедій.

Марія Каель також наголосила, що кіно народжується на майданчику, але оживає в очах глядачів. І дуже хочеться, щоб це диво, створене на екрані, та тепла святкова атмосфера охопили якомога більше людей. Адже кіно працює тоді, коли його дивляться.

Для мене «S Миколай та загублений лист» – це добре сентиментальне кіно, яке дарує відчуття свята, що наближається. Воно має чітке завдання – створити глядачеві святковий настрій, і з цим стрічка впоралася на всі сто. Зрештою, і це вже незле.

Редактор відділу газети “Галичина”