До літературної критики звертається чимало письменників: одні – принагідно, зрідка відгукуючись у пресі на значущі події, інші – системно, відстежуючи мінливий літературний процес. Але небагато є тих, хто береться за літературний портрет митця чи художника слова. Це величезна копітка праця, де треба розкрити і механізм творчості, і особистість самого автора. І це вкотре засвідчує книжка відомої філологині Марти ХОРОБ «Марія Вайно: літературний портрет», яка побачила світ цього року у видавництві «Місто НВ» (Івано-Франківськ).

Власне, творчість письменників з Прикарпаття досліджували і про них писали, зокрема у жанрі «літературно-критичного, науково-популярного нарису» (Ю. Ковалів), інакше кажучи, малювали літературні портрети авторів, Аделя Григорук, Ольга Деркачова, Оксана Тебешевська, Олег Соловей, Богдан Пастух… Такий перелік озвучив відомий літературознавець і критик, голова Івано-Франківської організації НСПУ Євген Баран. І при тому додав, що «у цей ряд органічно вписується і дослідження Марти Хороб про Марію Вайно».

До речі, пан Євген завжди чи не першим відгукується на вихід нової книжки в нашому краї, зокрема й літературознавчої, даючи їй ту чи іншу характеристику. А про це видання сказав так: «Маємо літературний портрет Марії Вайно авторства Марти Хороб, представниці класичного українського літературознавства, авторки двох книжок літературознавчого і літературно-критичного характеру, лауреатки двох обласних премій: імені Василя Стефаника та Євгена Паранюка».

Стосовно ж самої Марії Вайно, книжковий дебют якої відбувся 1992 року, то, як він зазначив, «нині це визнаний майстер українського художнього слова. У її творчому доробку є поетичні збірки, новели, кіноповісті й кіноромани в новелах, кіносценарії. Створено чимало, і те все потребувало вже цілісного осмислення й аналізу… Головне, що книжка є і дає досить впевнене уявлення про творчість талановитої письменниці… Що ж до її структури і змісту, то в ній все фахово». І це відповідає дійсності.

Скажімо, перша частина книжки під назвою «Штрихи до біографії Марії Вайно» – це своєрідний вступ, що налаштовує на розуміння першопричин творчості, етапів розвитку й удосконалення письменниці. Розділ «На життєвих гонах» – «окремі біографічні подробиці, деталі чи моменти життя Марії Едуардівни, відомої не тільки на Прикарпатті, а й в Україні, Естонії чи в інших країнах, де проживають українці». Тут Марта Хороб згадує бібліографічний творчий життєпис «З лункого потоку душі...», виданий працівниками обласної універсальної наукової бібліотеки ім. І. Франка (Г. Пристай, М. Дем’янів, Г. Синенько; директорка установи – Людмила Бабій) до 60-річчя від дня народження письменниці (2016-й) і розширює та доповнює його даними від безпосереднього спілкування з художницею слова.

У частині «Лірика 90-х ХХ – перших десятиліть ХХІ століть», аналізуючи збірки Марії Вайно «Терпкість», «Нитка Аріадни», «Ужгородський цикл», «Згорток на лавці», авторка висвітлює зміни інтимної моделі світу ліричної героїні. Завдяки яскравим ілюстративним прикладам, увазі до деталей та органічному поєднанню наукової лексики з доступним викладом, текст легко сприймається читачем. Після цього хочеться ще раз перечитати першоджерела. У розділі «Уся – в музиці слова, в гармонії почуттів, у світі людських доль: жанрово-стильова своєрідність» Марта Хороб, аналізуючи тексти романів у новелах «Теплий двір, або «Рапсодія струнного квартету», «Пасіонарія», «Нотатки її життя, або Кохання в запропонованих обставинах», «Редакторка», кіноповістей у новелах «Чоловік в кредит, або Четвертий варіант», «Франсуаза», «Кусень світу, або Будинок навпроти», ознайомлює читачів зі шляхом Марії Вайно у прозі й переконує, що така форма творів диктується саме її новелістичним мисленням.

А також звертає увагу, що суто художні новели зрідка базуються на документальній основі: «Сокілка», «Визрів шлях» (скажімо, у «Пасіонарії»), і що авторка зуміла через жіночий характер Олени Степанівни показати мужність і волелюбність цілої нації.

Завдяки дослідниці на сторінках книжки перед читачем постає багатий внутрішній світ героїні. Вона вражає самодисципліною, вродженим оптимізмом, самовідданою любов’ю до рідної землі, прагненням до постійного пізнання та здатністю акумулювати всі свої сили, знання й здібності задля головної мети життя. Саме такі риси є важливими для сучасних і прийдешніх українських митців, учених та воїнів. Пані Марта звертає увагу читача на авторське мовлення, майстерність у розкритті людських доль, характеризує тонко підмічені деталі.

У підрозділі «Новелістика» наведено характеристику видів малої прози, зокрема новел, шкіців, образків, замальовок як олітературнених зарисовок з натури (ідеться про цикл «Станіславські фрески»), а також переконливо показано специфіку їхнього сприйняття та вплив на емоції. Авторка проводить паралелі з творчістю художників-імпресіоністів (французьких живописців – Е. Мане, К. Моне, О. Ренуара та українських – М. Бурачека, О. Мурашка, К. Костанді). Цілий довідник літературознавчих знань!

У «Шкіци на одвірках» дослідниця пояснює читачам, що таке шкіци, замальовки, образки, і показує, як авторка дотримується жанрових рис, майстерно розкриваючи фізичний стан героя, світ творчої особистості у відчутті природи і соціуму, передає часопростір. Аналізуючи «Триптих про жіночу долю на тлі війни» у цьому ж розділі, Марта Хороб підкреслює актуальність цієї теми, яка допомагає читачеві осмислити та психологічно пережити драматичний і непередбачуваний досвід війни. А у підрозділі «Кіносценарії», аналізуючи тексти «Ти мій син!», «Свекрушина», «Бойчукісти», дослідниця робить правильні акценти на їхній структурі, що сприяє глибшому розумінню мотивів і вчинків героїв. Між іншим, будь-який кіносценарій потребує зовсім іншого підходу до викладу тексту на папері, ніж повість чи оповідання. Писати його, як і про нього, складно.

Правда, дещо не вистачає інформації, як саме героїня «Літературного портрета» схилилася й до цього жанру, освоювала його, практикувала ще до того, як проявила себе в ньому, бо це копітка робота й вимагає спеціальної підготовки. А так бачимо лише результат, хоча дослідниця й зазначає, що М. Вайно «наполегливо працювала на кіностудії «Верховина», яку очолював світлої пам’яті Юліан Яковина, «щоб оволодіти технікою як знімань, так і монтажу та інших тонкощів у цій нелегкій справі». Та очевидно, що цього ще недостатньо для того, щоб захопитися кіносценаристикою. Проводити майстер-класи зі сценарної майстерності в різних містах України, видати посібник «Сценарна майстерність: написання п’єси; написання кіносценарію», за яким навчалися б студенти відповідних закладів, можна лише маючи належну теоретичну та практичну підготовку.

А ось як відгукується на появу книжки сама її героїня. «Тішуся. Так благословенно, в день Різдва Богородиці, 8 вересня, знайшлася в цьому світі книга Марти Хороб «Марія Вайно: літературний портрет», – написала вона на своїй сторінці у фейсбуці. – І, як не дивно, ще за мого життя. Праця 13 років досліджень кандидатки філологічних наук, доцентки Карпатського університету Марти Богданівни Хороб. Опрацьовані практично всі мої книги, окреслено найголовніші акценти до декодування смислів, проказані технічні характеристики форм. І все не поспішно, не випадково.

Це розкішний монографічний доробок науковиці. А паралельно фрагментарно він був заявлений у презентаціях, де Марта Хороб була модераторкою, а також під час зустрічей (і в окремих статтях, передмовах чи післямовах, – Л. К.) із журі Всеукраїнського конкурсу малих прозових форм імені Василя Стефаника…

Отже, цьогоріч, у рік мого ювілею, з того написаного (від 2013/2014 по 2026 рр.) (звичайно, з деяким доповненням) склалася літературознавча праця, прекрасно оформлена, доповнена блоком фотосвідчень життя з людьми, з якими мала честь бути знайома, співпрацювати, творити…».

У дослідженні Марти Хороб – глибока психологія і теорія творчого процесу. Хай «затісний зв’язок між автором та героєм» (Є. Баран), але без цього не було б такої повноти сприйняття. А ще авторка прив’язана до героїні як жінка – відчуває її на рівні інтуїції. Тому для вдумливого читача ця праця – як своєрідна післямова героїні до свого доробку вустами літературознавиці.

Безумовно, Марія Вайно – унікальна мисткиня. Як і Марта Хороб. Обом маємо бути безмежно вдячні за їхню працю. Одній – за творчість, другій – за те, як вона її пояснює, аналізує та заохочує до читання її плодів. У «Висновках» Марта Хороб стверджує, що Марія Вайно «органічно вписується в координати сучасного українського літературного процесу». Цей висновок доповнюють «Думки вголос» (міркування про конкретні твори Марії Едуардівни учених, письменників, кінематографістів) М. Жулинського, Д. Павличка, О. Чиркова, М. Сидоржевського, В. Качкана, Є. Барана, О. Слоньовської, С. Борденюка та інших. І якщо на титульній першій сторінці – красивий фотопортрет Марії Вайно, то на останній – особливо пам’ятні цитати з її творів.

Сподіватимемось, що невтомна праця і добре любляче серце талановитої дослідниці, літературознавиці, заслуженої працівниці освіти України Марти Хороб прокладуть дорогу до «горизонтів українського літературного процесу» ще не одному гідному автору.