Родина Володимира й Любові КІСІВ живе у бойківському селі Тростянці Долинської ТГ, яке з-поміж іншого відоме й тим, що у ньому є церковна парохія Святого Миколая УГКЦ – останнє перед мученицькою смертю від рук сталінсько-комуністичних катів місце душпастирства о. Андрія Бандери, батька Героя України й Провідника ОУН Степана Бандери.

Село розташоване за неповні півтора десятка кілометрів від міста Долини на так званій Великотур’янській гілці. Але родинна колиска В. Кіса, де він народився і зростав, – невеличке село Гериня, що притулилося біля підніжжя відомої Ясної Гори з чудотворною іконою Гошівської Богоматері. Можливо, саме звідси бере початок його життєве покликання і натхнення – пасти «Божі комахи». Адже у родині Кісів ніхто й ніколи з діда-прадіда бджолярством не займався, а Володимир Васильович, навпаки, присвятив цьому найдавнішому бойківському промислу майже пів століття. Чоловік вважає себе бджолярем, а не пасічником: жартує, що бджоляр, мовляв, вирощує й пестує бджіл, а пасічник на пасіці тільки траву косить або кілочки забиває.

Щонайперше пан Володимир – бджоляр, а відтак і громадський діяч та співзасновник Гільдії медоварів України, очолює ГО «Братство карпатських бджолярів» на Долинщині і є власником племінного бджолорозплідника «Карпатські бджоли». Тобто він, сказати б, не лише утримує бджіл (має вже дві сотні бджолосімей), а й розводить їх. Навіть у Гадячі на Полтавщині спеціально навчався бджільництва в сільськогосподарському училищі, а також вдосконалював свої навички зі штучного запліднення бджоломаток.

А загалом свого часу навчався у Болехівській СШ №1. Його батько й мати впродовж років трудилися на Болехівському лісокомбінаті. Згодом Володимир Васильович вступив до Снятинського культосвітнього технікуму, а закінчував навчальний заклад уже в Калуші. 43 роки В. Кіс пропрацював у царині культури на Долинщині – директором клубу, викладачем музичної школи і за сумісництвом керівником духового оркестру… Як бджоляра й громадського діяча В. Кіса відзначено різноманітними грамотами та дипломами.

«Бджолярством у нашій родині ніхто не займався, – оповідає про свої життєві дороги до служіння «Божим комахам» Володимир Кіс. – Батьки були далекі від такого заняття – важко працювали на лісокомбінаті, а мене воно, навпаки, цікавило й захоплювало. Та бракувало можливостей ближче познайомитися з бджолами. Аж після одруження з Любою Василівною з Тростянця я згодом запізнався з родичем її батька – світлої пам’яті Миколою, який у своєму господарстві тримав кілька бджолосімей. Часто минаючи їхнє обійстя, я щоразу просував голову крізь живопліт і спостерігав за бджілками. Микола та його дружина це помітили, але нічого не казали. Та якогось дня Микола приніс моєму тестю бджолиний рій і сказав: «На, Василю, бо твій зять мені всі бджоли зурочить». Так усе й почалося: з 1979-го я присвятив себе бджолярству».

Свого часу разом з дружиною у Тростянці, в сільському керунку «Городи», де було чисте поле й селяни вирощували огірки, збудував хату, образно кажучи, з нуля. Полюбляє жартувати, що там була порожнеча – на тій земельній ділянці навіть не дерев’яними кілочками, а огірками Володимир з Любов’ю позначали межі майбутнього домогосподарства, коли до них навідалися землеміри, щоб наділити план для будівництва. Він вважає, що саме бджолярство врятувало його родину у ті часи, коли потрібно було виховувати й ставити на ноги дітей, бо ж зарплати у царині культури були мізерні.

«Бджолярство – то пекельна праця, потребує великого терпіння, й дуже прикро, що не кожен це розуміє, – каже Володимир Васильович. – Ми не знаємо, що таке вихідні чи святкові дні. Працюють бджоли, і я вимушений біля них працювати щодня. Вихідні – лише на Різдво й Великдень…».

У своєму бджологосподарстві, яке означене і як одна з локацій гастрономічного туризму «Медова симфонія», В. Кіс не лише вирощує племінні матки карпатських бджіл, а також виробляє унікальні сорти меду й різноманітні продукти бджільництва – прополіс, віск, забрус – воскові кришечки з прополісом, пилок, маточне молочко і т. ін. Тобто працює і як бджолоаптекар. Як унікальний продукт бджоляр виробляє кремовані чи збивані види меду, використовуючи для цього спеціальне обладнання – кремувалку, яка за таймером п’ятнадцять хвилин крутить і збиває рідкий мед, а відтак на одну годину робить зупинку. І так процес кремування меду триває упродовж двох тижнів. Чим нижча температура меду, тим швидше він збивається.

«Після того, як ми медогонкою викрутили мед, його обов’язково проціджуємо і відстоюємо, – ексклюзивно для проєкту управління туризму Івано-Франківської ОДА «Бойківські Карпати. Імена» поділився з нами деякими секретами кремування меду бджоляр. – Але нема такого сита чи решета, які б стовідсотково відокремили від меду мікроскопічні крихти воску чи пилка. Через якийсь час вони все одно спливають на поверхню продукту. І якщо свіжий мед розфасувати, то така якість не годиться для споживачів, бо не вабить ока – повинен бути чистенький продукт. Після кремування мед стає, як згущене молоко. Можна відтак додавати у масу перемелений чорнослив, какао чи горіхи тощо. У ньому нема кристалів чи мікроскопічних залишків бджолопродуктів, і такий мед добре намащується. Кремований чи збиваний мед як продукт в Україні ще належно не оцінено, тож він і не поширений».

Бджіл потрібно годувати. За інформацією господаря, на зиму він витрачає дві тонни цукру, щоб його комахи не голодували. Нині реалізувати мед дуже важко. Продукцію бджільництва до повномасштабного вторгнення долинські бджолярі головно реалізовували завдяки організації медових форумів у різних куточках України – у Новому Роздолі на Львівщині, Галичі чи Долині, Рожнятові чи Івано-Франківську. Володимир – один з активних співорганізаторів у Долині фестивалів бойківського меду та міжнародних з’їздів бджолярів на базі ЛОК «Дружба». Цього року до дня Незалежності України в місті може відбутися вже ХV такий солодкий фестивальний форум. Але, звісно, все залежатиме від реалій воєнного часу.

«Те, що колись голосно рекламували про створення центрів меду в Долині для допомоги бджолярам в реалізації продукції, то було головно розраховано на журналістів, але не бджолярів, – переконаний В. Кіс. – Таке й сьогодні робиться. Свого часу пів мільйона доларів витратили на будівництво у Долині заводу з переробки меду. Канада дала гроші на облаштування лабораторії зі штучного запліднення бджоломаток та аналізу медопродукції… Та це все зупинилося. І надії, що справа зрушиться, нема ніякої. Бо коли були гроші, то будували, не думаючи, чи це потрібно і чи є необхідна база…»

Володимир Кіс має спеціальне свідоцтво Міністерства сільського господарства України на право займатися вирощуванням племінних бджоломаток чи бджолопакетів – як основним видом його бджолярського господарювання. За понад 20 кілометрів за селом Осмолода Перегінської ТГ – у Ґорґанах – бджоляр тримає свій облітник. Туди завозять чистопородні батьківські бджолосім’ї і неплідні матки, які там запліднюються у цілковитій ізоляції. Проте пасіки часто потерпають від любителів солодкого нектару – ведмедів, тож для охорони доводиться облаштовувати такі бджолоферми спеціальною огорожею.

Все, що потрібно для роботи бджолиних пасік, В. Кіс виготовляє власноруч – і вулики, і рамки, наголошує, що жодного разу нічого не купував для своєї бджолоферми. Дають собі раду разом з дружиною у всьому самі. Використовує у бджільництві двомісні вулики-лежаки, які годяться для розведення бджіл – так званих «пакетних пасік», а для виробництва меду – корпусні. Всі рамки – традиційних параметрів, запроваджених у сучасному бджолярстві.

Володимир володіє загостреним, я б навіть сказав вродженим, почуттям самоідентифікації і пишається своєю бойківською самобутністю.

«Я не тільки усвідомлюю себе бойком, а й горло можу перегризти за Бойківщину, – щиро зізнається Володимир Кіс про своє етнографічне коріння та пояснює таку категоричність характеру. – Розумієте, бойки дуже щирі й привітливі пани, завжди полюбляють чимось поділитися з іншими, але якщо непрошеним гостем зайти в їхні городи, то вони можуть і справді горло перегризти. Бойки тверді характерами та вперті у досягненні своєї мети люди. Самобутні й не схожі на інших. Я просто люблю свою Бойківщину, а не за щось… Дуже горджуся своєю працею, бо сприймаю бджіл, як Божі сотворіння»

Своє щоденне спілкування з бджолами Володимир Кіс починає зі спеціальної «Молитви за бджоли»: «Всемогутній Боже, Ти обіцяв дати ізраїльтянам землю, що тече медом і молоком. Ти подав святому Іванові Хрестителю на поживу дикий мед у пустелі. Ти – Сотворитель всього, що на небі й на землі, поблагослови нашу пасіку і хорони її, Господи, від усякої шкоди та дай, щоб ми, пожиткуючи з неї, благословили Тебе та діждалися всяких благ. Амінь»

Любов Василівна як перша помічниця Володимира у бджільництві, оповідаючи про самобутні бойківські традиції й звичаї Тростянця, поділилася з нами окрайчиком родинної бойківської гастрономічної локації та подарувала шанувальникам народної української кухні унікальний рецепт приготування бойківських картопляників по-тростянецьки.

«Найперше потрібно почистити, відварити зо п’ять картоплин і посолити, як зазвичай варимо картоплю на пюре, – оповідає Л. Кіс, щиро пригощаючи нас рум’яними й запашними картопляниками. – Відтак ту воду, в якій варилася картопля, окремо відливаємо у горнятко, щоб охолола. А картоплю ретельно вибиваємо, як на крем, щоб не було жодної грудочки. Даємо охолонути. І у воду, в якій варилася картопля, додаємо пів чайної ложечки цукру та столову ложку борошна. Але води загалом має бути не більше 200 грамів. Даємо забродити пачці дріжджів на 15 чи 20 хвилин. Далі картоплю й ті дріжджі висипаємо у борошно, додаємо одне яйце, дві столові ложки олії і повну з вершком чайну ложечку солі. До всього додаємо у картоплю терту на буряковій терці – шарпаку – одну чи дві великі цибулини. І з тією картоплею й борошном замішуємо тісто, як на пироги. Ставимо всю масу в тепле місце на годину-півтора, поки тіста не стане вдвоє більше. Але слід вважати, щоб не перекисло – не перетримувати. Відтак розігріваємо олію у каструлі, як на пампушки, а чайною ложечкою, попередньо вмокаючи її в олію, набираємо потрохи тіста і кидаємо у киплячу олію для смаження. Бойківські картопляники по-тростянецьки годиться подавати до різноманітних юшок – грибних чи курячих, борщів і борщиків тощо і, звичайно, це унікальна закуска до медухи. У давнину люди у наших селах жили бідно й м’ясо нечасто було на бойківських столах. Зате наші предки вміли смачно готувати численні картопляні й овочеві страви, які нічим не поступалися м’ясним».

…Бджільництво – один з найдавніших бойківських промислів і дієвий сільськогосподарський сектор виробництва. Та навіть попри те, що експорт українського меду через воєнні реалії нині знизився майже на третину, на ринку створилася парадоксальна ситуація – ціни на мед відчутно знижуються. Бджолярі пояснюють такі процеси потужним валом дешевого медового сурогату, руйнуванням бджологосподарств і зниженням активності українських медоробів східних і центральних реґіонів України через війну.