Два тижні у виставковій залі Ямницького ліцею експонували художні роботи жительки цього села Ірини КОСТЮК – живописиці і графікині, старшої викладачки кафедри дизайну і теорії мистецтва Інституту мистецтв Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника.
Членкиня Національної спілки художників України створює пейзажі в техніках пастелі, акварелі, монотипії. Її живописні роботи було представлено на багатьох всеукраїнських виставках та на міжнародній – «Карпатський хребет». Картини І. Костюк мають власники приватних колекцій як в Україні, так і в Канаді, США, Чехії, Італії.
Виставка, яку авторка творів не випадково найменувала «Вервиця душі», стала від самого її відкриття неординарною подією не лише для ямничан. Адже на вернісаж прийшли-приїхали й сердечно вітали мисткиню з її вже четвертою у житті персональною виставкою заступник голови Ямницької ТГ Микола Зелінський і депутати сільської ради, директорка місцевого ліцею Йордана Лесів, митрофорний протоієрей о. Богдан Курилів та о. Ярослав Рожак, голова Спілки християнського відродження м. Івано-Франківська Богдан Марчук, депутат обласної ради Роман Ткач, заступники голови Івано-Франківської міської «Просвіти» доцент згаданої кафедри ПНУ Володимир Шпільчак та журналіст і поет Іван Гаврилович, письменниця Ганна Данилюк…
Певна річ, з особливим зацікавленням усі слухали розповідь самої пані Ірини про історії експонованих картин, духовно-філософські ідеї та створені художні образи в її роботах. А провідна в її творчості релігійна тематика. Приміром, на картинах «Страсний шлях», «Елегія Різдва», «Дорога до Світла» зображено в різних інтерпретаціях архікатедральний і митрополичий собор Воскресіння Христового УГКЦ, де І. Костюк, більша частина життя якої пов’язана з Івано-Франківськом, ревно молилася Богові.
Уже 14 років художниця живе у приміському селі. Та їй і далі близькі урбаністичні мотиви: є серед картин і такі, що, як видається, дихають аурою івано-франківських двориків, самобутніх своєю архітектурою куточків колишнього Станіслава. Зачаровують погляд відтворені на полотнах не просто натуралістично, а, сказати б, чуттєво, соняхи, маки, блавати. Квіти пані Ірина називає «душею землі», бо вони, «довершені своєю формою, кольором, запахом», уособлюють для неї витвір Господній найвищої досконалості, божественну велич і красу.
І. Костюк – глибоко віруюча жінка, яка кожен свій день і кожну свою працю починає з молитви до Всевишнього, не пропускає недільних і святкових Богослужінь у сільській церкві Святого Миколая, відвідує прощі і, як вона каже, «пізнає глибини Святого Письма». Священники характеризують пані Ірину як практикуючу християнку на парафії.
На одній із картин художниця зобразила ченця, який молиться, а від нього йде світло і сходить Дух Святий у вигляді голуба. Сюжетові іншої художньої роботи вона, як пояснила сама, прагнула надати ось якого алегоричного й водночас філософського підтексту: «Кожному з нас належить пройти через тіні на землі, що падають від високих дерев, пройти, щоб вийти на світло Господнє, щоб пізнати Бога живого і Божу любов у своєму житті. Адже людина прийшла в цей світ, щоб навчитися любити».
Отут цілком логічним буде перекинути місток і до інших граней таланту, яким щедро наділив пані Ірину Всевишній. Вона грає на гітарі, співає пісні і на власні вірші й музику, навіть стала лавреаткою одного з бардівських фестивалів. Її вірші, які мисткиня гармонійно вплітала в канву розповіді про свої картини, сповнені духовно-релігійного і медитативно-екзистенційного змісту. Саме так визначив тематичні вектори поетичного доробку пані Ірини, представленого у її першій і поки що єдиній збірці віршів «Крізь час», відомий літературний критик Євген Баран. Цю книжку з його передмовою проілюстровано графікою мисткині. Ось яке життєве кредо у ліричної героїні одного з віршів, з якою є всі підстави ототожнювати його авторку:
Чеснотами стараюся я жити,
Благочестиво свій народ любити,
З якого вийшла я.
О Боже, дай же мудрості і сили
Цю мить Життя
Прожити чесно і щасливо
І щоб не тліти, а горіть.
Благослови, Великий Боже, мою мить.
Внутрішній світ І. Костюк навдивовижу багатий і розмаїтий:
Вже відшуміли дні весни і літо краснеє вирує.
І невідомо, скільки сил ця мить життя ще подарує!
Ось так минає день за днем і манять барви слів крилатих.
Дай Боже, бути не рабом своїх уяв, таких багатих!
А цей вірш пані Ірини заворожує тих, хто любить і знається на поезії, своєю метафоричністю:
А чи чули Ви звуки Сонця, крик сосни у пітьмі самоти?
Чи літали Ви білим птахом серед сизої Сон-Зими?
Чи торкалися вуст печальних так бентежно серед весни?
Цілували солодкі мрії, такі втомлені восени?
А чи марили Ви ночами про вінчальний танок зелен-злив?
Чи боялися Ви відчути незбагненний життя порив?
А чи довго душа співала? Чи було у Вас свято див?
Справді, ця зустріч із мисткинею для присутніх у виставковій залі Ямницького ліцею стала «святом див»: відкриттям розмаїтих обдарувань Ірини Костюк.
