Владислав Михайлів: Постери спрямовані для тиску на загарбників і пробудження у кожному з нас духовних барикад…

У Народному домі Рожнятова відкрили виставку художніх плакатних робіт Владислава МИХАЙЛІВА «Постріли постерів», просякнутих темою війни з рашистами: «Соняхи Маріуполя», «Закрийте небо над дітьми України», «Орки і люди», «Буча – це глибока рана», «Дякуємо, Борисе Джонсон», «Зберегти Україну», «Великдень. 2022 р.» та ін. Кожен із цих творів супроводжує короткий коментар – свого роду вербальний ключ до розкриття його змісту.

Владислав Михайлів біля виставки своїх творів «Постріли постерів» у селищі Рожнятові.

В. Михайлів працює на посаді бібліографа у Рожнятівській публічній бібліотеці... Дивен світ. Ще років 15 тому я був захоплений креативом авангардних ідей яскравого рожнятівського художника Володимира Трінцоліна, а тепер із великим замилуванням сприймаю робіти його талановитого учня Владислава.

– Ще з дитинства я відчув потяг до малювання, – розповідає В. Михайлів. – Закінчив Рожнятівську районну дитячу школу мистецтв, відтак навчався у Стрийському художньому професійно-технічному училищі та Інституті мистецтв ПНУ ім. В. Стефаника. Але завжди тягнувся до дуже лаконічного представлення тієї чи іншої художньої ідеї – максимального вираження мінімумом засобів. І це мені вдавалося, навіть попри те, скажімо, що на кафедрі образотворчого мистецтва названого ВНЗ особливо не акцентували на суто графічному дизайні.

 Ілюстрація до української народної казки «Вовк і пес».
– Звідкіля ж оте тяжіння до малярського лаконізму?

– Любов у мені до технічної скрупульозності у малярстві заклав і розвинув мій перший вчитель і викладач у Рожнятівській художній школі В. Трінцолін. Він завжди навчав мене в роботі не напружуватись, а, навпаки, розслаблятися, й наголошував, що мистецтво не сприймає нещирість, а потребує справжності. Тож кожну свою роботу я творив і творю не поспіхом, а відповідально, як і навчав Володимир Йосипович, – не як усі, а по-своєму. А оцінка не має значення – головне, щоб самому мати радість від праці.

Моя випускна дипломна робота у виші стосувалася декоративного живопису й називалася «Баланс приречених». У центрі твору – стилізоване розп’яття Ісуса Христа, а поряд – люди, які згрішили і балансують на межі між добром і злом, шукають шляхів, щоб відкупитися від пекла. Роботу на великому полотні, виконану олійними фарбами у стилі декоративного живопису, оцінили високо. До речі, на захисті дипломних робіт нашого курсу були присутні й викладачі із закордоння.

– Коли і як ти почав працювати з художніми постерами?

– До цього мистецтва я дійшов понад рік тому – після вторгнення російських загарбників в Україну. Я зрозумів, що не можу спокійно сприймати те, що відбувається. Хотілося реагувати на всі події максимально швидко і влучно. А постери – це, на мою думку, один із найшвидших і найвдаліших способів художнього реагування митця на події. Триває війна, і кожен день в Україні – як болюча рана. Постерами ж можна оперативно, завдяки графічним можливостям новітніх програм і технологій, здійснювати свої задуми, емоційно заявляти про свою позицію.

У цих роботах – не тільки малярська складова, а й текстова і графічна. Полюбляю експериментувати зі шрифтами. Потрібно дуже добре володіти знаннями композиції, психології й кольористики. Кожна барва в такому плакатному мистецтві – то відповідні почуття. Водночас важливо, щоб така робота була лаконічною і з мінімальною кількістю елементів. Я придумав собі принцип так званого «трисекундного ефекту» – кожен, хто побачить мій постер, має за три секунди зрозуміти все, що зображене на ньому.

Постер «Сонях Маріуполя».
– А чи має постер особливості у технічному виконанні?

– Тут можна без обмежень застосовувати найрізноманітніші художні техніки для передавання емоцій. Я використовую і комп’ютерні технології й застосовую графічні редактори... Суто ж малярство завжди повільніше й «часто програє» з точки зору актуальності. Тож моя виставка – це ще й інформування про те, що є й такий спосіб візуального реагування на події в державі та світі.

Ще раз зазначу, що постер має бути максимально лаконічним ще й тому, що сучасний глядач – лінивий для осягнення закладеної художником ідеї, а тим більше – для розуміння дрібних деталей. Тож потрібно це обов’язково враховувати. Саме через те, я ще використовую вербальний супровід, щоб ефективніше донести до людей ту чи іншу художню ідею.

Власне, якісний дизайн «хоче» найпростіших форм. Щодня з часу масштабного вторгнення рф в Україну виконую практично по одній роботі. Це – мій мистецький челендж. А ще готую виставку сакральних художніх робіт «Ікони війни». До речі, жодну із таких робіт я ще не публікував. Тим часом мої постери приходять до глядачів через соціальні мережі й доступ до них не обмежений. Їх уже сотні. Маю багато друзів – художників зі світовим іменами, котрі працюють у мистецтві постерів. І деякі мої роботи дістали дуже хороші оцінки від них.

– Окрім постерів та «Ікон…», над чим іще, можливо, працюєш?

– Коли всі думки про війну, то все інше не актуальне. Хоча проєктів маю дуже багато. Наприклад, мрію про ілюстрації казок Івана Франка. Вони мені дуже близькі, і я їх виконаю також у мінімалістичному стилі. Хочу привнести щось дизайнерське своє. Не реалістичне, а геометричне.

– Повертаючись до назви виставки «Постріли постерів», скажи, в кого чи у що передовсім спрямовані виражені в них твої наміри?

– Коли думали над назвою виставки, то хотілося знайти щось коротке та влучне. І врешті знайшли – такі два співзвучні слова. Головна ідея виставки – то передовсім формування мистецького фронту, який має бути незламним у відстоюванні національних цінностей та ідеологічних стрижнів України. А ще, можливо, мої роботи покликані й розбурхати тих наших людей, які заснули у часі війни в безпечному тилу – збайдужіли до українських реалій, і спонукати світову спільноту до правильної оцінки війни в Україні. Скажу чесно, що і я спав, аж поки не почалося повномасштабне вторгнення російських окупантів в Україну. Тож мої постери «стріляють» і в мене самого. Та головно – то постріли в окупантів як реагування на їхні злодіяння…

В. Михайлів відомий і як художник, який брав участь у творенні брендів міст України. Зокрема створив логотипи Моршина, Ніжина, Ужгорода, туристичної конгломерації Волині. До речі, логотип Моршина ввійшов до фіналу міжнародного конкурсу 2020 року в Києві. А ще Владислав як цікавий і креативний скульптор є автором низки філософських робіт із промислових чи побутових відходів.

ВІД АВТОРА. За сприяння у роботі над цим матеріалом висловлюю особливу вдячність начальниці відділу культури Рожнятівської селищної ради територіальної громади Галині Курташ, директорці Рожнятівської публічної бібліотеки Оксані Озаришин та завідувачці відділу бібліотеки Галині Фреїшин.

Редактор відділу соціальних розслідувань та комунікацій з читачами