Подарований дружиною сертифікат на заняття в мотошколі став для Сергія Никонорова початком нового захоплення. Шукаючи компанію для поїздок, він разом із командою створив «Зграю» – мобільний застосунок із низкою корисних функцій, що роблять мандрівки цікавішими, комфортнішими та безпечнішими. Зокрема, додаток дозволяє мотоциклістам знаходити одне одного, планувати маршрути та приходити на допомогу в дорозі. Нині ним користуються понад півтори тисячі людей з усієї України.

До Івано-Франківська С. Никоноров разом із дружиною Наталею переїхав 27 вересня 2014 року. Сам він родом із невеликого, нині окупованого села на Донеччині. Вищу освіту здобував у Харкові. Сергій – вірусолог, спеціаліст зі змішаних інфекцій. Працював у лабораторії хвороб птахів. Свого часу він об’їздив увесь південний схід країни, працював у Криму під час перших спалахів пташиного грипу. Саме його команда встановила точний лабораторний діагноз, який згодом підтвердили фахівці у Великій Британії.

Ще одне велике захоплення довоєнного життя – голуби. Разом з однодумцями Сергій розвивав відновлював миколаївську породу голубів, особливість якої полягає у вертикальному зльоті й посадці, і розвивав спільноту людей із таким хобі. Завдяки цьому багато подорожував Україною і ще до війни мав чимало друзів в Івано-Франківську. Саме це й визначило вибір міста, коли довелося рятуватися від окупації.

«Ми розуміли, до чого все йде, ще відтоді, як у Донецьку з’явилися перші росіяни. Після так званих виборів просто завантажили в машину все, що мали, забрали собаку і поїхали. Коли минули перший український блокпост у Карлівці, ми з дружиною подивилися одне на одного і сказали: «У нас нічого немає». Усе довелося починати з чистого аркуша», – згадує пан Сергій.

Адаптація на новому місці виявилася непростою, і річ не в різниці між містами.

«Було відчуття, ніби дерево вирвали з корінням. А коли померла моя мама, здавалося, що з цих корінців оббили останню землю. Потім перевезли сюди батьків Наталі – і знову щось почалося», – ділиться чоловік.

Захоплення мотоциклами і всім, що з ними пов’язано, у Сергія Никонорова розпочалося з подарунка дружини – сертифіката на одне заняття в мотошколі. Вона знала про його дитячу мрію – власний байк. Перше заняття йому сподобалося, але вирішив перевірити, чи справді це його, тому придбав ще декілька занять. Пригадує, що кожного разу після поїздок було важко, проте помічав, що стає спокійнішим. А після п’ятого заняття остаточно вирішив продовжувати і купив собі шолом. Так торік почалося його захоплення мотоциклами, з якого згодом виросла ідея застосунку «Зграя».

«Це мій другий мотосезон, – розповідає мій співрозмовник. – Як і всі, під час першого сезону стикнувся з тим, що немає компанії, з якою б катався. Де її шукати? Їздити на місця, де збираються мотоциклісти, там розпитувати, просити, щоб додали до якихось Telegram-груп?! Тому мені потрібен був інструмент, за допомогою якого можна було би планувати спільні виїзди».

Слоган застосунку простий – «Гуртуйся. Катай. Живи». І він дуже чітко передає той функціонал, який у ньому «зашито».

«Там є інтерактивна мапа, на якій видно всіх, хто активно катається і в кого увімкнена «Зграя», – роз’яснює автор застосунку. – Також є планувальник поїздок. Тобто будь-яка людина чи спільнота може створити маршрут, вказати комфортну для всіх швидкість. А ще є генератор постерів для соціальних мереж у футуристичному стилі. Тож тут можна знайомитися і ділитися враженнями від поїздок».

Найважливіше в поїздці – це, безперечно, безпека. Тож цей момент також продумали у «Зграї». Тут є кнопка «SOS». Якщо мандрівник потрапляє в конфлікт чи аварійну ситуацію, він може її натиснути – і тоді всі користувачі в радіусі 10 км отримують сповіщення про те, що комусь потрібна допомога. «Вони можуть відкрити профіль людини, яка подала такий сигнал, зателефонувати їй та дізнатися, що саме сталося. А якщо людина не відповідає – відразу поїхати до неї», – розповідає розробник «Зграї».

За час роботи застосунку було кілька випадків, коли за допомогою цієї функції вдавалося вирішити проблему, що виникла на дорозі.

«Пригадую два таких випадки. Перший. Дівчина купила перший мотоцикл. Їздила, потрапила в аварію, подала сигнал SOS – приїхали, розібралися, допомогли евакуювати байк, а дівчину відвезли до лікарні, надали юридичний супровід і нині відновлюємо їй транспортний засіб, – розповідає пан Сергій. – Другий випадок. У хлопця на китайському мотоциклі порвався ланцюг. Йому на допомогу приїхало троє людей: одні купили новий ланцюг, інші його встановили, а заодно побачили, що на колесах його мотоцикла «лиса» гума, і теж замінили».

За словами С. Никонорова, інтерес до застосунку зберігається, адже попри те, що мотосезон уже завершився, люди продовжують його встановлювати. Також він наголошує, що не вважає «Зграю» суто локальним проєктом, адже, за його словами, проблеми у мотоциклістів усюди однакові.

Пан Сергій констатує, що мотоциклістів стає дедалі більше. Зокрема, багато дівчат отримують водійське посвідчення, а чимало ветеранів та військових прагнуть відпочити від усього, що відбувається навколо, і бачать у мотоподорожах своєрідне вікно можливостей.

«Усі вони стикаються зі схожими труднощами. Дівчата часто остерігаються нав’язливої уваги чи переслідувань, а хлопці, які приїжджають у короткі відпустки, не мають часу на довгі пошуки. Вони б хотіли поспілкуватися, побути в спільноті, але не можуть цього зробити через брак інформації», – пояснює він.

Окремий бар’єр – упередження щодо техніки. Багато хто роками їздить на китайських мотоциклах, і навколо цього існує чимало стереотипів, із якими «Зграя» намагається боротися.

«Коли людина приїжджає на місце збору і бачить поруч великокубатурну техніку чи байки іншого класу, вона часто соромиться підійти і заговорити. Насправді ж мотоспільнота дуже відкрита. Особисто мені та моїм друзям, із якими катаємося, абсолютно байдуже, на чому ти їздиш. Якщо твій транспорт має два колеса і двигун внутрішнього згоряння – ти вже наш», – наголошує мотоцикліст.

Щодо самої івано-франківської мототусовки, то вона помітна і доволі чисельна, хоча й має свої особливості. За словами С. Никонорова, місцеву спільноту не назвеш монолітною, бо вона доволі «гранульована». Тут немає єдиної організації: діють офіційні клуби, окремі товариства, компанії друзів, які катаються разом, а також є чимало байкерів-одинаків. Проте масштаб руху чітко видно під час масових подій. Наприклад, на закриття сезону в Івано-Франківську зібралося близько двох сотень мотоциклістів, і це попри те, що далеко не всі райдери долучаються до загальних зборів.

Приїзд легендарної мандрівниці

Приїзд в Україну культової мандрівниці Елспет Бірд – першої британки, яка у 1982–1984 роках здійснила навколосвітню подорож на мотоциклі, – став однією з найяскравіших подій для місцевої мотоспільноти. Як розповів Сергій, ця зустріч була б неможливою без ланцюжка щасливих збігів, ініціативи ентузіастів та відкритості самої гості.

Історія візиту почалася з книги Елспет Бірд «Самотня вершниця», яку українською вирішив перекласти Дмитро Крюков із Кам’янського на Дніпропетровщині. Захопившись історією мандрівниці, він просто написав їй у соцмережах.

«Вона має стовідсоткові права на свої книжки у світі й нікому їх раніше не передавала, але надала Дмитрові право розпоряджатися виданням упродовж трьох років. Українська стала четвертою мовою, якою переклали цю книжку. Однією з умов її авторки було те, щоб частину коштів із продажу передали на потреби ЗСУ», – стверджує С. Никоноров.

Реалізувати проєкт допоміг Денис Здоровий – засновник спеціалізованої програми страхування для мотоциклістів «Just Ride». Об’єднавши зусилля, вони випустили перший наклад і вирушили в презентаційний тур Україною. Під час туру команда завітала до Івано-Франківська, де й познайомилася із Сергієм Никоноровим. Тоді саме готувався великий мотофестиваль у Буковелі, і у мого співрозмовника виникла ідея запросити на подію постать світового масштабу.

«Я кажу Дмитрові: «Було б класно, якби приїхала сама Елспет». Він сумнівався: «Та навряд чи вона погодиться». Питаю: «А ти пробував?» – «Ні». – «То запитай». Він при мені написав їй у WhatsApp. Вона миттю відповіла: «Так, звісно, я приїду! Які дати?». Усе вирішилося буквально за 30 хвилин», – згадує пан Сергій.

Із Буковелем зрештою не склалося, тож мандрівниця відвідала фестиваль «West Wind» у Львові, організований клубом «Lions MC», а згодом приїхала до Івано-Франківська. У палаці Потоцьких відбулися презентація книжки та автограф-сесія. Спеціально до її приїзду надрукували додатковий наклад.

Після особистого знайомства з Елспет найбільше С. Никонорову запам’ятались її простота й відкритість.

«Я досі під враженням від зустрічі. Бо раніше не бачив такої простої, хочеться сказати, «наївної» людини, але це не наївність, це мудрість. Люди, які проводять дуже багато часу в дорозі, набувають такої здатності. Ти бачиш усі емоції, усі наміри. І вони чисті», – ділиться враженнями співрозмовник.

За словами пана Сергія, в Івано-Франківську мандрівниця почувалася настільки затишно, що порушила власне табу і розповіла про свою родину – сина та онучку. Зокрема, зізналася, що чекає, коли дівчинка підросте, аби познайомити її зі світом мотоциклів і показати, скільки радості можуть дарувати такі мандрівки.

Сергій Никоноров та Елспет Бірд досі листуються та сподіваються організувати велику подорож Україною.

«Очікуємо, що наступного року вона приїде ще й ми організуємо експедицію. Україна дуже велика і розмаїта, у нас купа місць, які варті того, щоб про них розповіли світові», – підсумовує він.

Тим людям, котрі також хочуть приєднатися до мотоспільноти, проте не знають, з чого почати, пан Сергій радить не соромитися підходити до мотоциклістів і запитувати те, що їх цікавить.

«Водійським посвідченням навчання не закінчується, тому що в мотошколі вас навчать рівно настільки, щоб ви склали іспит, але на дорозі постійно треба тренуватися. Обов'язковим є екіпірування – навіть мінімальний захист знижує ризик серйозних травм. І неодмінно потрібен сертифікований шолом. У жодному разі не купуйте підробок, які розлітаються на друзки. Це збереже вам життя!», – наголошує мотоцикліст.

Також мій співрозмовник радить не обирати надто потужну модель для першого мотоцикла, бо вона провокує до швидкої їзди, а через брак досвіду з нею не так просто впоратися. «Краще купити менш потужний байк, але якісне екіпірування», – переконаний він.

Для Сергія Никонорова мотоцикл – це не про понти чи кризу середнього віку, а про можливість під час поїздки увійти в стан суперфокусу, в якому для тебе нічого не існує, крім дороги, твого байка та вітру.

«Той, хто пізнав цю свободу від думок, завжди повертатиметься на мотоцикл», – каже він.

Серед його головних байкерських мрій – велика мандрівка Європою, яку він відкладає до завершення війни.

«В Лісабоні живуть мої друзі. Дуже хотілося б проїхати мотоциклом узбережжям Середземного моря аж до Атлантичного океану і випити там кави. Але це вже буде після нашої перемоги», – наголошує мій співрозмовник.

А від себе додам, що дуже хочеться, аби ця мрія здійснилася якомога швидше.