Майстриня бісероплетіння – традиційного декоративно-ужиткового мистецтва – Ольга ШКРОМИДА народилась і зросла в Новиці на Калущині. Та вже кілька років вона з чоловіком Тарасом і сином Артемом живе у сусідніх Добровлянах, тож жінка означає себе як добровлянська бісероплетільниця.

Ольга – старша сержантка поліції, а її чоловік Тарас – воїн ЗСУ, виховують чотирирічного сина. Село Добровляни належить до Новицької територіальної громади, розташоване на правобережжі річки Лімниці – образно кажучи, на головному шляху до «олійної столиці Прикарпаття» Новиці – і з-поміж майже шести десятків сільських громад Калущини відоме чи не найактивнішою в регіоні діяльністю підпілля ОУН у роки національно-визвольної боротьби зі сталінсько-комуністичним режимом у часи Другої світової та післявоєнний період. Село Добровляни віддавна відоме й своїми самобутніми майстрами народної творчості, і талановитими працівниками сфери культури, і вправними освітянами, і добрими землеробами та іншим богоповажним, патріотичним і працелюбним бойківським людом.

Від сімейного обійстя Ольги й Тараса Шкромид до річки Лімниці – рукою сягнути. Не треба бути особливим знавцем, щоб навіть у зовнішньому вигляді й облаштуванні будинку та двору побачити й відчути бажання молодої сім’ї дарувати красу собі й кожному, хто її споглядатиме: все створили зі смаком.

«Мені 28 років і тільки чотири з них я живу у Добровлянах, та саме у цьому селі мій дім, – розповідає Ольга Шкромида. – Думаю, талант до рукоділля проступив у мені ще у шкільні роки. Адже я була надзвичайно активною ученицею й спраглою до всього нового. Мене тоді цікавило й захоплювало все, я рвалася до першини вражень та пізнавала людей і життя. А після закінчення школи 2012-го вступила до Одеської національної юридичної академії на спеціальність «Правознавство». Та після випуску упродовж року довелося працювати продавчинею у калуському магазині фототоварів «Сако». Згодом влаштувалася на службу в поліцію Калуша».

Тобто ніхто в родині Ольги – ні мати, ні батько чи дідусь або бабуся – ніколи не захоплювалися вишиванням чи бісероплетінням. Тож саме рідну школу в Новиці майстриня вважає тією колискою, де найяскравіше проступили її життєвий талант та любов до рукоділля.

– Свого часу, коли навчалася у шостому класі, то до нас приїжджала вчителька з Івано-Франківська, згадує вона. – Очевидно, з Будинку дитячої та юнацької творчості, яка нас кілька місяців безоплатно навчала основ вишивання, в’язання, гачкування, аплікації, бісероплетіння. А вже наступного року з нами працювала Надія Пулькас – вчителька з Підмихайля. Якось 2021 року, коли як майстриня я брала участь у виставці до Дня Незалежності України, дивлюся – йде моя вчителька, яку я не бачила на той час уже понад десять років. Аж серце закалатало…

Ми тепло поспілкувалися, й мені було дуже важливо й приємно почути хорошу оцінку своєї майстерності з вуст саме Надії Василівни. Адже, очевидно, з її учнів того класу я єдина не закинула захоплення бісероплетінням. У школі ми на перших уроках майстерності починали з виготовлення квіточок, дерев, предметів довкілля, різноманітних картинок…

Ми брали картон, зверху нашивали велюр, а відтак – квіти чи деревця… Тоді про ґердани я ще й не знала. Пані Надія часто такі рукотворні картини нам розмальовувала, адже вона ще й хороша художниця. Ця вчителька сформувала у мені ту основу, на яку згодом сперлася і від якої відштовхнулась у своєму захопленні. Свій перший ґердан я виготовила 2008 року. Та коли вчилася в академії, то бракувало часу на бісероплетіння. Але завжди всі свої вироби передовсім виготовляла для себе, а не для когось. Сплела – і роздаровувала: найперше родині, друзям, сусідам, знайомим…

На думку О. Шкромиди, основою її бісероплетіння є фахове володіння різними сучасними техніками, підкріплене не лише знаннями, а й практичними навичками в роботі.

«Коли мій батько побачив, що я із захопленням цікавлюся бісероплетінням, то почав купувати мені багато спеціальних книжок, – продовжує Ольга. – Спершу за ними було важко освоювати техніки бісероплетіння. Я дивилася на ілюстрації і не розуміла, як така краса створена. Наприклад, бісероплетінням можна займатися у різних техніках: на великому чи малому верстаті, можна вручну, а також є техніки хрестика, мозаїчного плетіння, цеглинки тощо. Я й досі працюю на саморобному дерев’яному верстаті, форму якого мені свого часу рекомендувала й показала Надія Василівна, а виготовив верстат тоді ще мій наречений Тарас 15 років тому. А перший верстат для бісероплетіння зробив мені тато…».

Найулюбленішою технікою бісероплетіння майстрині є ткацтво ручне чи на верстаті, який виглядає як прямокутна дерев’яна метрова рамка з натягнутими повздовж спеціальними нитками. Саме на ньому вона виготовила більшість своїх виробів – ґердани, зокрема з медальйонами, кругові чи кутові, кутові з доплітами, стрічкові, кольє, силянки, лучки – ще вужчі, ніж силянки, прикраси на шию, кризи – найбільш широкі і пишні, чокери – з гострими кінцями тощо, сплетені саме в цій техніці. Авторка творить квіткові й геометричні орнаменти.

«Коли я починала плести ґердани, – наголошує майстриня, – то популяризувала їх таким чином, щоб передовсім зацікавити молодь. Адже запит на мої роботи головно був від жінок, яким за п’ятдесят. Молодь не сприймала мої вироби як прикраси модерні, які можна носити у гармонії із сучасним одягом, стилізувати з убранням модних фасонів тощо. Але після широкомасштабного вторгнення російських загарбників ситуація змінилася докорінно: люди навернулися до розуміння своїх національних і культурних основ. Якщо було конкретне замовлення, то я орієнтувалася й орієнтуюся на запити й смаки замовників. Уміння добирати кольори до орнаменту мені завжди добре вдавалося. Також спочатку намагалася стилізувати свої вироби під минувшину. Максимально багато використовую чорні, білі, три відтінки червоного, жовтий і цегловий кольори. Це моя кольорова база. Я створила її самотужки. Ще кілька років тому не зважала, що роблю прикраси саме бойківського регіону – виготовляла взірці виробів, притаманних різним куточкам України. Та й тепер не можу сказати, що плету шийні прикраси тільки бойківські. Але я їх не назвала б й авторськими, бо вмію добре відтворити чиєсь, а створити свою картинку у виробі – то вже інше. У виробах я авторка роботи, а не прикрас. Часто працюю за готовими схемами, щось беру з книжок, а щось з інтернету і т. ін. Спочатку мені подобалися квіткові орнаменти, а тепер віддаю перевагу геометричним, які, на мою думку, значно глибші за своєю символікою… Навіть бойківські орнаменти з різних міст чи сіл мають свої специфіку й неповторність».

О. Шкромида наголошує, що навіть володіючи багатьма техніками бісероплетіння, їй психологічно дуже важко переступити через себе й у своїх виробах додавати щось авторське, а не лише повторювати чиєсь.

«Я переконана, – жартує добровлянська бісероплетільниця, – що народження сина й перебування в декретній відпустці підуть мені на користь і я зроблю свій наступний самостійний крок до авторського бісероплетіння. Мені здається, що я можу, але переживаю, що не впораюся. Тим більше, що мій чоловік вірить у мене, цьому дуже сприяє й допомагає. Бісероплетіння – моя справа для душі, улюблене заняття, а не заробіток. Я виготовляю й милуюся виробом, навіть якщо він комусь і не до вподоби. Якщо бачу хороші роботи інших майстринь, то вмію їх належно і без заздрості оцінити та намагаюся їх наслідувати. Я люблю те, що роблю, і роблю те, що люблю: просто дуже хочу займатися бісероплетінням. Але найбільше задоволення – бачити свої роботи на комусь і радісні очі власниць моїх прикрас…».

Для бісероплетіння передусім потрібні бісер, тоненька голка, спеціальна бісерна нитка й велике бажання, а за потреби – верстат. Пані Ольга ж головно використовує один із найпоширеніших серед прикарпатських майстринь матеріал – чеський бісер, адже вартість японського надзвичайно висока, та й для ґерданів, на її думку, він не дуже годиться – не лягає добре. Думаю, що й на собівартість прикрас відчутно впливає.

«Починати плести бісером краще у техніці ручного ткацтва, – радить майстриня. – Ручне та верстатне ткацтво відрізняються. На верстаті спочатку ми натягуємо повздовжні нитки як основу, а відтак робочу нитку закріплюємо як на полотні, набираємо рядочки на голку, зокрема цілий ряд, і плетемо вже поперечно згідно зі схемою. Або за рапортом – малюнком, що повторюється. Між кожною ниточкою має бути бісеринка. Важливо голочкою проходити над нитками, щоб бісер не провалився. На стрічковий ґердан, наприклад, потрібно тридцять два сантиметри плетеної частини. А щоб був чокер, тобто ґердан з гострими кінцями, потрібно зійти на кут. Але можна варіювати. У техніці ж ручного ткацтва значно важче працювати, адже кожну бісеринку ми пришиваємо до наступної вручну, а не рядками».

Залежно від виробу та складності роботи плетіння з бісеру може забирати від 5 до 20 годин. Майстриня часто бере участь у благодійних ярмарках, які проводять у Калуші, працює з волонтерами й своєю працею допомагає ЗСУ. Має намір також проводити майстер-класи у школах Новицької ТГ чи онлайн у соцмережах. Згадує, як у перші дні повномасштабного вторгнення російських загарбників навіть на роботі, заспокоюючи себе, на дозвіллі виготовляла з бісеру різноманітні – у національних кольорах – брелоки для воїнів ЗСУ. Вдячна керівництву за розуміння й людяність. Чоловікові Ольга виготовила особливий брелок – бандерівський, червоно-чорний, а загалом – до 500 виробів для захисників України.

«Нині чітко усвідомлюю, що я – бойкиня. Це чула з дитинства, але не дуже звертала тоді увагу на ці слова. А ще маю річ, якою дуже пишаюся і яку бережу – давню бойківську вишиванку роботи моєї світлої пам’яті бабусі Ганни. Ця робота для мене завжди була важливою, бо вона наша, місцева, бойківська. Гріє душу. Мої батько Микола і мама Оксана – також уродженці бойківського села Новиці. За характером, на мою думку, бойки й бойкині – люди дуже працьовиті, запальні, наполегливі й незламні».

– Я маю заповітну мрію у бісероплетінні – якнайшвидше виготовити найповажнішу, найочікуванішу і найдорожчу серцю прикрасу свого життя – «Ґердан Перемоги». Хочу, і навіть уже у своїй голові та мріях щодня виношую й вимальовую, яким би він мав бути, – захоплено зізнається Ольга. – В ньому обов’язково поєднаю кольори Національного Прапора України, але не забуду й про бандерівський прапор УПА як символ незламності українців у боротьбі за волю й незалежність. На такому величному ґердані, звісно, будуть й наші українські квіти, й калина, й геометричні орнаменти-обереги з їхньою давньою й глибокою символікою. Хочу обійняти своєю прикрасою й заквітчати нею всю рідну Україну…