В Івано-Франківській універсальній науковій бібліотеці ім. І. Франка відбулося представлення повісті прикарпатської поетеси і членкині НСПУ Ірини ФОТУЙМИ «Чому мовчать янголи? Крихкі світи дитинства» – дебютного прозового твору авторки. Книжка вийшла друком у видавництві «Місто НВ» за сприяння міського голови Руслана Марцінківа та підтримки програми книговидання Івано-Франківської міської ради. Передмову до неї написала кандидатка філологічних наук, доцентка Карпатського національного університету ім. В. Стефаника Марта Хороб, а післямову – письменниця і професорка цього ж вишу Ольга Слоньовська.

Цікаво й оригінально, що автори ілюстрацій до повісті – учні 2 класу Івано-Франківського приватного ліцею «Перша ластівка» під керівництвом Лариси Сандюк та класної керівниці Сніжани Олексюк: Каміла Горальчук, Варвара Гусейнова, Вікторія Коваленко, Злата Левицька, Ванесса Лесюк, Марина Наливайко та Злата Сорока.

У книжці понад два десятки розділів, але відразу впадає в око, що кожен із них може бути означений як окреме оповідання. Принаймні про це свідчать уже їхні назви: «Принцеса з королівства примх», «Перед тим, як янголи замовкли», «Подушка щастя», «Головне вірити в силу обряду», «Невимушений алкоголізм», тощо. А сама назва книжки мовби пронизує наскрізним риторичним запитанням усю сюжетну лінію твору.

Думки літературознавців про жанр повісті чи її головну героїню – дискусійні. Так, твір має автобіографічну основу, але рівно на стільки, як будь-яке письменницьке літературне твориво. Лише суто невелике коло читачів – які знайомі з життєписом письменниці – можуть прочитати деякі її натяки у повісті на ті чи інші подробиці з нього.

«Чому мовчать янголи?...» – не автобіографічна повість, а соціально-психологічна чи навіть філософська. Адже її авторка в образі маленької сільської дівчинки Марти не тільки відкриває крихкі дитячі світи загалом, а й навчає, як залишатися дитиною навіть у дорослому віці. Неоднозначним також є висновок, що головна героїня повісті – особлива. Це і так, і не так. Бо кожна дитина – неповторна у своїй філософії буття, а в дитинстві всі ми своїми безгрішністю, відкритістю сердець, справжністю та світоглядами тощо схожі на янголів.

– До написання повісті про дитинство мене, мабуть, підштовхнув страх забути його, – зазначила Ірина Фотуйма у бліц-інтерв’ю для газети «Галичина». – Якось я поверталась у своє рідне село, з якого, як мені здавалося, я все життя намагалася втекти, і раптом відчула ілюзію небезпеки: а що буде, якщо одного ранку я не зможу згадати колиску свого дитинства і себе у цьому світі? Адже світ дитинства дуже крихкий – не можемо ні в руках втримати, та й у пам’яті зберегти важко. Єдине, що можемо, – зафіксувати. І я вирішила так зробити, поки ще пам’ятаю рідні голоси людей, запахи ранків, днів і ночей у різні пори року, шум рідного Дністра, голоси птахів тощо, щоб у будь-який час я змогла опинитися у дитячому світі маленької Марти.

– Згідні з тим, Ірино, що повість не можна означити як біографічний твір?

– Звісно, що це не автобіографічний твір Марта – це не я, а узагальнений художній образ подій, миттєвостей, дітей моїх друзів та інших людей, які свого часу зустрічалися на дорогах мого життя. Так, частинка мене там є, адже по-іншому і не може бути. У повісті, на мій погляд, немає вікових обмежень чи конкретних адресатів. Її можуть читати і діти на тій стадії дитинства, що й моя Марта у повісті, а можуть читати і підлітки, які ще не розуміють цінностей свого дитинства, або й дорослі. Марта Хороб рекомендувала мені не вказувати жанр повісті, а означати як роман у новелах. Бо кожний розділ читається, як локальна і самодостатня новела.

Скажу відверто, що спочатку я й задумувала написати збірку короткої прози, а не повість. Та згадавши бабусину казку «Чому мовчать янголи?», зрозуміла, що то має бути саме цілісний текст про історію дитинства і початок дорослості Марти, яка, втративши свою бабусю, перестала бути дитиною. Мені важко самій себе оцінити, але думаю, що у своїй письменницьких акцентах я маю слушність. Може, згодом буде і друга частина повісті. Адже перший наклад твору вже розійшовся і викликав увагу читачів. Я ж ніколи себе не мислила як авторка прози. Більше схилялася до поезії чи літературознавчих розвідок. Проте твір мій надзвичайно вичеканий, адже написаний ще під час ковідної епідемії і досі чекав моєї авторської сміливості. Відтоді я нічого у повісті не змінювала, а лише редагувала тексти, назви розділів і т. д.

Ідея з дитячими малюнками визріла ще до появи книжки. Я за освітою – педагогиня і завжди мріяла попрацювати з дітьми. Тож вважала, що доречно, щоб ровесники моєї героїні намалювали Мартиними очима її дитяче життя. Я вдячна за перший наклад книжки видавництву «Місто НВ» і безпосередньо його співробітникові Івану Дячишину. І також дякую видавництву «Нова Зоря» за видрук її другого накладу – вже моїм коштом.

– Які головні сенси, Ірино, Ви хотіли донести читачам своєю повістю «Чому мовчать янголи? Крихкі світи дитинства»?

– Моя повість – не психологічна, хоч має елементи дидактичні і психологічні, а філософська – про крихкість дитинства, яке минає, тобто про те, що ми вже ніколи не зможемо повернути. Дійсно, дидактичність у повісті присутня, адже маленька дівчинка пізнає життя, але вона не якась особлива, а є такою, як і всі маленькі діти – вчиться жити на власних помилках. Також у творі присутній і психологізм. Для мене важливо розглянути і психологію маленької дитини – що і як відчуває, як переживає найбільшу радість, життєвий невеличкий біль, який став для неї найбільшою трагедією у житті. А кожна маленька дитина – особлива по-своєму, просто потрібно вміти у дитині розвинути, а не пригнітити оцю особливість.

Моя Марта особлива, тому що народилась у неймовірно гарному місці і мала неймовірно добре виховання, тож вона не могла бути іншою. А діалоги у книжці я подала моїм рідним покутським говором – прикарпатського села Будзина над Дністром, говором моїх дідусів і бабусь, мовою рідного довкілля тощо. Якби я не написала діалоги цією говіркою, то, здається, вирвала би з твору душу. Коли пишеш про дитинство, то його мову не можна вигадати, а тільки можна її згадати. Тож саме така моя повість…

Як поетеса Ірина Фотуйма, на моє переконання, вже відбулась, і свідченням цього є три збірки глибокої, самобутньої і надзвичайно ліричної поезії – «Повінь одкровень» (2019), «Тривкі рубежі» (2021) та «Між Домом і Димом» (2025). Тож книжку «Чому мовчать янголи? Крихкі світи дитинства» образно кажучи, можна назвати авторськими первомостами у прозі. Ця повість про життя дитини як воно є – опоетизоване духовне і філософське світосприйняття ліричної героїні, твір, означений справжнім теплом і ліризмом письменниці, митецьким натхненням і захопленням своїми персонажами та їхніми сюжетними стежками, незабутньою мелодією дитинства. Твір Ірини ніби одухотворений живою присутністю авторки і справді наче запеленаний у покутську говіркову неповторність її рідного Будзина Олешанської громади:

Повість «Чому мовчать янголи? Крихкі світи дитинства» засвідчує не тільки новий творчий вимір письменниці, а й те, що в літературному Прикарпатті з’явилася ще одна талановита творчиня доброї української прози. Це книжка про дітей, але вона – не лише для найменших, а й чи не передовсім – для дорослих. «Будьте як діти…», – закликає Ісус Христос в Євангелії від Матвія. Слухайте дітей та розмовляйте з ними і дізнаєтеся, чому мовчать янголи – зазивають дорослих «… Крихкі світи дитинства» від Ірини Фотуйми.