Укотре впевнююсь у твердості духу Василя Стуса, В`ячеслава Чорновола, Валерія Марченка та інших борців за незалежність України. Вони «говорили тоді, коли інші мовчали». Це та велика печать прозрінь словом, яка сьогодні додає сил у війні з рашистською навалою.

Брамою світла того духовного злету був і Василь Січко з легендарної родини українських повстанців Петра та Стефанії Січків, на долю якої випали 62 роки тюрем. Вірші юнака, надруковані вперше у книзі «Дзвін у храми серця», під час війни з росією із розумінням читають щоразу більше його ровесників.

Пересвідчуюсь, що найкращою мотивацією для перемоги над агресорами-московитами стають наші діти. Це підтвердили творчі зустрічі: влітку зі старшокласниками всієї України в лікувально-оздоровчому таборі «Дружба» (директор Михайло Гродзіцький) і недавня – в Долинській дитячій художній школі. За словами виконувачки обов’язків директорки навчального закладу Ірини Дмитрів, майбутні художники охоче «розібрали» Василеві вірші для читання в залі.

Вибір саме цієї школи для чергової творчої зустрічі з читачами – не випадковий. Василь Січко навчався в цьому мистецькому закладі. В одному з інтерв’ю її засновник Іван Гуралевич згадував В. Січка як майбутнього талановитого художника. Коли працювала над книжкою «Дзвін у храми серця», планувала окремий розділ із репродукціями його творчих робіт. Знала зі слів Василя, з яким приятелювала (майже в одночассі навчалися на факультетах журналістики: він у Києві, я – у Львові), а згодом з двотомника документів «Три повстання Січків» за упорядкування публіциста-дисидента Василя Овсієнка, що під час обшуків кадебісти вилучили художні малюнки. На жаль, за офіційною інформацією на мій журналістський запит, в архівах СБУ їх немає. Тоді Січків переслідували й цькували з Москви. Там і можуть бути Василеві картини, ескізи.

Літературні критики відомі журналісти й письменники Іван Гаврилович та Ігор Фарина в рецензіях на книжку «Дзвін у храми серця», надрукованих у газетах та журналах, зокрема і в «Галичині», відзначили її ошатне художнє оформлення. Як і вірші, вперше в ній використано фрагменти графічних робіт художника-дисидента лавреата Національної премії України ім. Т. Шевченка Опанаса Заливахи, котрий був добре знайомий з родиною Січків. Запропонував їх близький друг Опанаса Заливахи івано-франківський художник Богдан Бринський. Вірші й графіку вміло поєднав на сторінках видання його дизайнер Ігор Зварич. Під час творчої зустрічі, яку, на жаль, перервала тривала повітряна тривога, в. о. директорки школи Ірина Дмитрів своїми двома добрими вчителями назвала Богдана Бринського й Олега Лавріва, колишнього директора й знаного портретиста.

Богдан Бринський, як й інші колеги, «воюють пензлем». Відомо, що його два сини пішли на фронт добровольцями. Пам’ятна недавня мистецька акція «Україна: від війни до миру». 35 художніх картин з України представлено в США. З-поміж них дві ознаменовані талантом Богдана Бринського: «Переможна пісня» та «За світ стали козаченьки». І як добре, що про це знають діти! Знають, і що тут «за світ» – окремо, бо йдеться не про надрання, а про те, що сьогодні українські захисники боронять від москальської орди весь світ.

Портрети знакових постатей світлої пам’яті Олега Лавріва теж на лінії перемоги. В Івано-Франківську, як відомо, 30 вересня цього року з ініціативи голови ОВА Світлани Онищук відбувся благодійний аукціон. Восьмий лот додав 500 тисяч гривень до фронтової скарбниці: за пів мільйона було продано портрет Патріарха УГКЦ кардинала Мирослава Івана Любачівського роботи Олега Лавріва. На художньому полотні він майстерно відтворив світлий образ Святійшого отця, котрий народився в Долині. До слова, мій есей «Поруч два хрести, дві рідні душі», надрукований у «Тижневику Галичини» 18 грудня 1997 року, який разом із чотирма іншими ввійшов до книги, ілюстрований історичною світлиною. На ній – майбутній Патріарх кардинал Мирослав Іван Любачівський, Василь Січко і священник та поет Ярослав Лесів – знакові постаті, чисті душі яких у високості Неба…

Зустріч у молодіжному форматі передбачала квестові розповіді про допомогу фронту. Долинська дитяча художня школа, а також ГО «Студія Мистецтв», засновницею й очільницею якої є І. Дмитрів, у рамках благодійної мистецької акції «Все буде Україна» учні та їхні творчі наставники Ірина Дмитрів, Богдан Фреїв, Юрій Фреїв, Юлія Мочернюк, Наталія Сметаняк та інші провели виставку-продаж, а також майстер-клас.

З квітня й досі працівники мистецького закладу готують сухі борщі для українських воїнів. Захисники рідної землі вдячні за виготовлені святкові листівки (200!), за стільки ж писанок, за більш як пів сотні оригінальних екопакетів для пасок.

Незабутніми є майстер-класи «Краплинка до краплинки – вишиємо Долину», «Писанка для воїна». На доброму рахунку «Студії Мистецтв» – благодійні ярмарки «Сила в єдності!», «Ми – діти твої, Україно!». Виставка дитячих робіт ГО «Студія Мистецтв» на теми: «Дякуємо захисникам України» у Вигодському будинку культури, а також до 80-річчя УПА і до Дня захисників і захисниць України на обласному фестивалі патріотичної пісні імені Софії Галечко – велика праця на культурному фронті. І нею тут гордяться. Подаровані художні роботи викладачів та учнів школи українські захисники беруть із собою на фронт. Зрадів художньому полотну на тему Шевченкіади Іванни Мельникович і забрав його на лінію вогню воїн-земляк, який перебував у короткотерміновій відпустці. Повіз його, щоб дух Тараса Шевченка повнив звитягу.

Сьогодні важливо більше знати про художника Опанаса Заливаху, котрий наближав незалежність України. Він же застерігав нас своїми творами про небезпеку клятого ворога. І книжка «Дзвін у храми серця» несе пам’ять про цього великого майстра. Вічна вертикаль, що єднає Небо й Землю, – прикметна для творчості Опанаса Заливахи. Вертикаль для нього була знаменням. І в художньому оформленні книг також.

У книзі є портрет Василя Січка. Авторка – молода художниця з Києва, членкиня НСХУ Анна Діденко. Вона створила 42 портрети дисидентів. На мій погдяд, їй вдалася творча робота, якою вона задоволена. Анна Діденко відзначила професійне оформлення книжки «Дзвін у храми серця», особливо захоплена графікою Опанаса Заливахи і, звісно, його художнім полотном «Дзвонар» на обкладинці, який суголосний постаті В. Січка: Мойсеєвому сорокарічному дзвонарюванню в душах українців. Я виконала побажання художниці й передала вітання від неї Долинській дитячій художній школі.

Так, це мистецька вісь, яка потребує розуміння щодо гармонійного поєднання тексту і його художнього оформлення. Не в кожному видавництві є дизайнер, творчість якого б відповідала сучасним вимогам. Більшість книг, на мою думку, виходить з друку трафаретними. І це ще одна мета творчої зустрічі: заохотити юних художників Долини до праці над українськими книжками.

На щастя, ще до повітряної тривоги, яка збіглася в часі з майже початком зустрічі, познайомилася з Денисом Ситою, творчим наставником якого є Ірина Дмитрів. Він спробував проілюструвати вірш Василя Січка з книжки, не означений графікою Опанаса Заливахи. І вибрав один з філософських про «земне життя», в якому ліричний герой «знов вмирає і стає собою». І рятує його «сяйво істини», «проблиск у душі». Побажала Денисові успіхів у правильному виборі професії. Вірю, що з Божою допомогою все-таки вдасться віднайти роботи Василя Січка, і при довиданні книги додати все ж третій розділ. Смілива спроба Д. Сити також знайде своє заслужене місце на її сторінці. З такими мотивованими дітьми Україну ніхто ніколи не знищить!

Народний депутат України Олександр Матусевич підтримав мою пропозицію подарувати Долинській дитячій художній школі книги «Дзвін у храми серця». Тепер у дітей є можливість єднатися з великим мистецтвом Опанаса Заливахи й глибше пізнавати його. Олександр Борисович був думками разом з ними. Обранець виборчого округу, державник, якому доводиться працювати в час воєнного лихоліття. Наша перемога у війні з росією надасть йому можливість і надалі сумлінно трудитися над розв’язанням проблем відбудови України, зокрема соціально-економічного та культурного розвитку Долинської громади, примножувати добрі справи для неї…

П’ятдесят книжок для вихованців школи, в якій навчався політичний в’язень радянських таборів Василь Січко. Школи зі славною історією – з двома «п’ятірками», 55-річчям, яку заснував і очолював сорок років Іван Гуралевич. Світла пам’ять також Олегові Лавріву, його синові Тарасові за безперервну мистецьку естафету, дух якої високо тримали задля прийдешнього України, її культури. Зустріч у стінах цієї школи, бо тут закладені традиції творчості, яку берегли і бережуть Ірина Дмитрів, Богдан Фреїв, Йосип Ужела, Любомир Багрій, Михайло Гошовський, Олексій Фрищин, Тетяна Гібчинська, Юрій Фреїв, Ірина Сенів, Мирослав Гошовський, Іванна Мельникович, Юлія Мочернюк, Аліна Штеньович та інші.

Знання, здобуті в цій школі, понад тисячу її випускників своєю творчістю змінюють світ на краще. Ось лише короткий перелік знакових постатей із пропискою Долинської дитячої художньої школи, якими гордиться Україна: Євген Антонович, Ярослав Юзьків, Василь Ярич, Ярослав Шимін, Мирослав Паневник, Микола Яковина, Іван Проців... Дитяча художня школа ввійшла в історію Долини прапором міста авторства її викладача Юрія Фреїва.

Був думками зі школою й голова Долинської міської ради територіальної громади Іван Дирів. З міськими депутатами вони вписують нові сторінки давньої Долини. Як патріот на вшанування родини Січків, почесних громадян міста, Іван Ярославович зі власних заощаджень почасти профінансував видання книги «Дзвін у храми серця», яка за 2022 рік отримала міжнародну літературно-мистецьку премію – патріотичну медаль «Олександра Довженка» за «утвердження світоглядних цінностей, популяризацію дисидентської поезії та мотивацію молоді до любові й захисту рідної землі».

Такі зустрічі потрібні, переконана консультанка-помічниця народного депутата Олександра Матусевича Іванна Бондаренко. Вони сприяють тіснішому зв’язку з громадою, спонукають до спільних заходів на державному рівні, особливо тепер, коли війна.

Підтримала її в цьому виконувачка обов’язків начальниці відділу культури міської ради Іванна Мельникович. Вона ж і викладачка школи. Вірш Василя Січка, який прочитала в залі, звучав проникливо з його філософією та сюжетністю, болем, що струмує рядками. Синівська поетична посвята батькові з книги «Дзвін у храми серця» прозвучала у виконанні працівниці школи й поетеси Леонії Кірякової.

До повітряної тривоги встигли хвилиною мовчання вшанувати пам’ять про всіх, хто боронив Україну: родину Січків з Долини – Стефанію, Петра й Василя, директора Долинської дитячої художньої школи Тараса Лавріва, котрий злетів до Неба Янголем Маріуполя, міста Марії, з полку «Азов». Художник, скульптор, музикант... Львівський гурт «Залізний Хрест» з його гітаристом Тарасом Лаврівим – гідний приклад патріотизму. Як і його Школа бойового гопака імені Івана Богуна в Долині.

На зустріч до школи прийшла мама загиблого директора Любов Лаврів. До переходу в укриття встигли подякувати їй за сина, котрий віддав життя, за козака-характерника з позивним «Джура» – зброєносця й духовного наставника. Я подарувала їй пам'ятну монету «Ой у лузі червона калина», яку недавно випустив Національний банк України воєдино на честь українських козацтва, січового стрілецтва і теперішніх захисників України від рашистської навали. Художник Дмитро Кривонос зумів відтворити символ спротиву російським загарбникам, що єднає героїчне минуле, сьогодення й майбутнє України. На монеті зображена калина у формі карти України, її грона. На ній викарбувані слова пісні «А ми тую червону калину підіймемо. А ми нашу славну Україну, гей, гей, розвеселимо». Вони нагадують про обов’язок берегти рідну землю, не посоромити її.

Молодий актор театру й кіно з Івано-Франківська Владислав Гродзіцький, уже знайомий читачам газети з розповіді про творчу зустріч у таборі «Дружба» з дітьми усієї України, вміє активізувати ровесників. І він, і я шкодуємо, що сповна не вдалося реалізувати задумане через атакування ворогом дронами-камікадзе. Такий навчальний процес під час війни: уроки, укриття, знову уроки і знову укриття. Лише культурний фронт не переривався. Про нього дбали викладач класу гри на скрипці Долинської дитячої школи естетичного виховання імені Мирослава Антоновича Наталія Погонич зі своєю вихованкою переможницею обласних і всеукраїнських конкурсів вокалістів Тетяною Гірною. Відроджена стрілецька пісня «Ой у лузі червона калина» лідером гурту «Бумбокс» Андрієм Хливнюком біля Софії Київської в столиці під час ворожої облоги, культовий славень «Плине кача» та мистецький код нації Мирослава Скорика «Мелодія» проникливо звучали у їхньому виконанні.

Усі три патріотичні твори так чи інакше пов’язані з Долинщиною, її людьми. Слова «Ой у лузі червона калина» написали Степан Чарнецький і Григорій Трух. Музика Степана Чарнецького. 1914 року він працював над постановкою трагедії Василя Пачовського «Сонце руїни» про Петра Дорошенка. З цим славнем січових стрільців зріднилися й нинішні українські захисники. З Василем Пачовським пов’язана й журлива пісня «Плине кача». У своїх літературних дослідженнях, надрукованих у журналі «Дзвін» у квітні 2021 року, стверджую, що автором слів є Василь Ґренджі-Донський, а музику написав Дезидерій Задора. До збірки, де був надрукований вірш, передмову написав поет, прозаїк і драматург Василь Пачовський. Він же племінник Михайла Пачовського – засновника й директора першої в дорадянські часи української приватної гімназії імені Маркіяна Шашкевича в Долині, котрий і похований у цьому місті з його більш як тисячолітньою історією.

Мирослав Скорик писав «Мелодію» для фільму «Високий перевал», зйомки якого відбувалися на Долинщині. Режисер Володимир Денисенко, чоловік відомої Наталії Наум зі Старого Мізуня, котра зіграла головну роль, попросив М. Скорика, аби той написав таку мелодію, щоб у ній була відтворена правдива історія УПА, яку кадебісти не давали йому показати в кадрах. І Мирослав Скорик написав! У ній і трагізм, і оспівуваність героїки, і біль, і гордість – усе, чим жила й живе Україна тоді та тепер.

Тетяна Гірна розчулила піснею «Біля тополі» Петра й Павла Солодухів з польського україномовного гурту «Enej». Так, свічка не згасає, мати завжди чекає свого сина...

Під час творчої зустрічі «Віра в триєдиність переможного дзвону» в Долинській дитячій художній школі народилася думка про духовне згромадження з Маріупольською дитячою художньою школою імені Архипа Куїнджі, яку окупанти знищили. Мистецький заклад отримав юридичний прихисток у Львові. Цій школі цьогоріч – пів століття, майже ровесниця з Долинською. Тепер у ній навчається 40 дітей. Уцілілих. Одних убили рашисти, інших силоміць вивезли на сибірські простори. Тарас Лаврів, нагадаю ще раз, загинув у боях за місто Марії. Рашисти в Маріуполі знищили унікальні мозаїчні панно художниці-дисидентки Алли Горської – творчої соратниці Опанаса Заливахи. Символічні назви робіт «Дерево життя» й «Боривітер» вселяють сподівання про незнищенність нас як нації. В ім’я Василя Січка, в ім’я Опанаса Заливахи, в ім’я Тараса Лавріва! І мостом між Долиною та містом Марії, між двома дитячими художніми школами стане книга «Дзвін у храми серця».

А подаровану мені під час творчої зустрічі художню картину виставлю на благодійний аукціон. Створена дитячим серцем, обпеченим війною, вона випромінює світло й сповідальну рівновагу на лінії перемоги.