Якось один священник запитав нас під час прощі, жартуючи, а чи знаємо ми, яке друге «ім’я» має Господь? Не відповів правильно ніхто. «Випадковість!» – просвітив нас духівник. Ці слова я згадав під час відвідин 90-літньої Анастасії САМОЧКО в її рідній оселі в с. Бринь Галицької громади.

У гостях у неї я побував разом зі старшим менеджером по роботі з громадами у соціальних проєктах кластеру «Галич» компанії «Контінентал Фармерз Груп» Ігорем Метенькою. «А знаєте, – сказав мені він, – то все сталося випадково, – що книжка українських народних пісень «Пісенна криниця роду Галич–Бринь», відкрила нам очі на вокальні скарби Анастасії Василівни. Якось мимохідь побачив її на робочому столі доньки А. Самочко – старости села Бринь Марії Богусевич, коли спілкувався з нею з наших виробничих питань, і зацікавився нею. Коли розгорнув книжку, то нарахував у ній 139 пісень, записаних з голосу А. Самочко, а поряд із текстами й ноти мелодій.

Як розповіла Марія Миколаївна, її мати не має спеціальної музичної освіти, але обдарована великим пісенкарським талантом. Кожну пісню знає напам’ять слово в слово і годна проспівати… Знаючи, що у нашій компанії є традиція популяризувати своїх талановитих пайовиків у корпоративній газеті «Контінентал», я запропонував нашому інформаційному відділу підготувати нарис і про унікальну пісенкарку».

З М. Богусевич ми зустрілися в Галичі й дорогою у Бринь розговорилися про її матір.

– І мама, і ми всі народилися не у Брині, а у Сапогові – у присілку Вигода, – розповіла Марія Миколаївна. – А згодом той присілок став належати до Бриня. Моя мама прожила дуже важке життя, залишившись змалку сиротою. Самі розумієте, тато одружився вдруге – молода мачуха і п’ятеро ще татових дітей. Тож мама замолоду працювала і за себе, і за мачуху. Важка була праця у колгоспі. Вийшла заміж молодою і народила та виховала п’ятеро дітей.

Мама неписьменна, але має унікальну пам’ять. Один раз почувши пісню, може її заспівати від першого до останнього рядка і запам’ятати назавжди. Часто жартували односельчани: якщо на весіллі співали давню і довгу пісню і, як бувало, вже ніхто не знав, які слова мають бути далі, то моя мама ще доспівувала два чи три куплети. Така вона.

Мама співає все життя – і під час роботи, і у свята. Пісня додавала їй сил у житті й сьогодні як оберіг дарує їй наснагу та здоров’я. Пригадую випадок, коли мама важко захворіла. І ми подумали, що то вже все – бо ж 90 років. Ми всі приїхали. І мама каже «Боже, Боже… Я ж мала свого правнука Павла повінувати…».

Відтак звернулася до нас із сестрою Оксаною з проханням, щоб ми Павлові, коли він женитиметься, а її вже не буде, заспівали обрядову пісню «Мати Божа, вступи нам до хати – будеш нам помагати вісілє зачинати…». А далі каже: «Співайте, дівчата, зі мнов…» А то друга година ночі! Ми з сестрою як розсміялись! Але співали разом з мамою. І що Ви собі думаєте? На ранок наша бабуся одужала…

– Як сталося, що пісенні скарби, записані з голосу Анастасії Самочко, стали надбанням і всього Прикарпаття, й України?

– То все завдяки Любові Литвинчук – відомій скрипальці та композиторці, артистці Івано-Франківської обласної філармонії імені Іри Маланюк, керівничці численних вокальних та інструментальних колективів і лауреатці багатьох премій та мистецьких нагород. Вона, моя давня другиня, якось гостювала в нас і розговорилася з мамою, а відтак вирішила записати наспівані мамою пісні. Тож книжка «Пісенна криниця роду Галич–Бринь» – то її праця. Адже вона поставила й кожен текст із неї на ноти.

Уже на причепуреному обійсті самої А. Самочко побачив під вікнами хати кілька розквітлих синьооких крокусів чи бриндушок, як їх ще називають горяни, і подумав собі, що, може, й село так називається через ці неповторні квіти з «музичним» коренем у їхній назві «брин…».

А ювілярка в очікуванні гостей уже сиділа на чільному місці за столом під образами, закосиченими крилатими рушниками, – щаслива й насторожена. Світла – як ангел. Поруч поралися її молодша донька – Оксана Пашкевич з сином Михайлом.

– Аж не віриться, що в лютому мені вже минуло дев’яносто, – розповідає пані Анастасія. – Я й не помітила, що щось відчутно змінилось у моєму житті. Зрозуміло, що то вже дуже поважні роки. Адже колись ходила до церкви, співала у церковному і клубному хорах – була всюди. А тепер не ходжу нікуди – сиджу в хаті, з подружок залишилася тільки одна – інші вже у засвітах, тож трохи нудно, бо не знаю, що робити і за що братися. У минулі роки як вставала зранку, то завжди хапалася до роботи.

Я добре пам’ятаю своїх дідусів та бабусь по татовій і по маминій лініях – всі боролися за волю України. Одні загинули, а інші були вивезені на каторгу у сибірські катівні. У моєї баби Марії – з маминої родини – було троє дітей. Дід пішов до війська і не повернувся – загинув в Італії, а баба вийшла заміж удруге. У кожного вже було по троє своїх дітей. Згодом через сина, який воював в УПА і загинув, бабу з наймолодшою донькою вивезли у Сибір. Там баба й померла. А по батьковій родині – також було четверо дітей, жили на цьому місці, де я й тепер. Я росла сиротою з семи років. Батько привів мачуху. Купа дітей у хаті… Самі розумієте, як нам замолоду жилося…

Жінка, поринувши у спогади, розхвилювалась і замовкла. Але її підтримала дочка Оксана, котра завідує сільським клубом і відчуває у собі родинний пісенний дар.

– Я мамині крила відчуваю у всьому – зізналася вона. – Люблю співати, тож свого часу організувала у клубі фольклорний колектив «Берегиня». Моя любов до української пісні – від мами. Вона співала, а я все запам’ятовувала. Бо, як і мати, маю дуже добру пам’ять. Книжка «Пісенна криниця роду Галич–Бринь» – то тільки частина її бездонного пісенного джерела. Роки своє роблять, але мама не розлучається з піснями чи колядками навіть у часі війни…

– Анастасіє Василівно, – перехопивши погляд пісенкарки, знову заохочую її до розмови, – то дуже добре, що Ви так полюбляєте співати…

– Як співала замолоду, так співаю й тепер, – стверджує жінка. – Нема такої пісні, яку б я свого часу не співала. У сусідів я навіть у свої дев’яносто ще співала «Благослови, Боже, благослови Боже, та й ти Божая Мати, та й ти, Божая Мати, вступи нам до хати – будеш нам допомагати вісілє зачинати…», як молоді заходять до хати. А як віходили молоді з хати на подвір’є, то я їм заспівала іншої: «Кропи, матінко, кропи свіченою водою, свіченою водою – доброю доленькою…».

До речі, я тоді була після операції на ногу – на візку. Тож принагідно дякую усім лікарям Івано-Франківської обласної клінічної лікарні, які поставили мене на ноги. Пригадую, як запитала лікаря, чи буду ходити. А він відповів: «Будете!» Тож так і є. У нашому селі було багато співачок і співаків, але вважають, що я була найліпшою. На весіллі мене ніхто не міг переспівати. Я змалечку, якщо почула два-три слова з пісні, то уночи додумувала інші рядки і мелодію. А звідки ото в мене – важко сказати. Я ж і нот не знаю.

Найбільше любила і люблю співати пісні церковні або партизанські, а також весільні. Співала в нашій «Берегині». Дякую Богові й захисникам України за все – і за себе, і за дітей та внуків, чекаю на правнуків, прошу миру і перемоги. Головно мрію, щоб Україна була. Наша вся патріотична родина жила і живе для України, а багато з наших рідних віддали свої життя за її волю і незалежність. А українська народна пісня була і є моїм життям. Тож я і «Галичині», і її читачам хочу зробити дарунок – заспівати невольницьку пісню «Ріс я з двома товаришами…»…

І А. Самочко разом зі своїми доньками Марією та Оксаною виконали народну пісню, текст якої тут і наводимо.

Пісня ввійшла до книжки «Пісенна криниця роду Галич–Бринь», яка побачила світ у видавництві «Лілея-НВ» в Івано-Франківську. Переднє слово до збірника написав викладач-методист Івано-Франківського фахового музичного коледжу ім. Д. Січинського, кандидат мистецтвознавства Ігор Глібовицький. Оскільки у книжці різножанрові українські народні пісні – календарно-обрядові, щедрівки, ягівки (гаївки), весільні, козацькі, історичні, чумацькі, стрілецькі, повстанські, невольницькі, родинно-побутові, суспільно-побутові тощо, то її можна назвати й пісенною енциклопедією села Бринь.