У видавництві «Місто НВ» міста Івано-Франківська за сприяння міського голови Руслана Марцінківа та підтримки Івано-Франківської міської ради вийшла друком книжка верлібрових поезій Юлії СУДУС «Переливи» з передмовою членкині НСПУ і редакторки тернопільського літературно-мистецького часопису «ЛітТера» Валентини Семеняк «Безумовна і жертовна, світлоносна...любов». У книжці дві післямови: «Філософські сув’язі присутності поезії Юлії Судус», яку написав поет, перекладач, літературознавець, літературний критик і член Спілки польських літераторів Люблінського осередку та НСПУ Тадей Карабович, та «Екзистенційні переливи поезії Юлії Судус» – прикарпатської поетеси і членкині НСПУ Лесі Ґеник.

Юлія Судус – уродженка міста Луцька, живе і працює в Івано-Франківську. А «Переливи» – не першина в її творчих набутках. Вона – авторка поетичної книжки-трилінгви «О пів на сонце» (2020) та видання поезій англійською мовою «In Seach of Blue» (2022), співавторка книжки прози «Інтонації» (2018). Лауреатка численних літературних конкурсів і премій. Окремі твори Юлії перекладено на англійську, польську, білоруську, малайську та китайські мови.

Композиційна побудова нововиданої книжки поетичних верлібрів «Переливи», яку я б образно означив добіркою світоглядних і філософських сенсів, має чотири розділи верлібрових поезій з глибокими і символічними назвами:«Тиша передгроззя», «Живі серед руїн», «Світло не згасне», «Любов крізь темряву», які пронизані темою сучасних воєнних реалій в Україні. А асоціативні потоки свідомості ліричних героїв наче оповиті чи радше закуті філософією війни:

На відміну від Валентини Семеняк, я б не насмілився назвати книжку «Переливи» інтелектуальною поживою для моїх душі і розуму. Бо книжка верлібрів Юлії Судус – і як інтелектуальна пожива, і як вислід цієї інтелектуальної поживи – потоки найперше авторської свідомості. Тож пожива, про яку йдеться, передовсім – авторська, а вже відтак – захоплення, літеплість чи розчарування для читацького сприйняття. А асоціативні ряди верлібрів, на мій погляд, є передовсім авторськими сенсами, співзвучними з сучасними реаліями. Скільки читачів – стільки і смаків. Адже віршування Ю. Судус у книжці «Переливи» – не традиційне чи римоване, а з дотриманням усіх канонів верлібру чи вільного вірша. Тож, на мою думку, видання головно стане смакуванням, образно кажучи, для поетичних гурманів. А всі його філософські асоціативні ряди такі глибоко ліричні і внутрішньо гармонійні – попри відсутність римування і чіткості розміру, традиційних пунктуаційних і правописних правил, що їх передусім можна означити авторським світоглядним віддзеркаленням чи світосприйняттям сучасних реалій. І ці реалії, на мою думку, далекі від плавних семантичних переливів, а тривожні, контрастні і навіть контраверсійні.

Тож і назву книжки «Переливи» – навіть попри багатоколірність палітуркового дизайну – я сприймаю суто як мелодійну та інтонаційну плавність верлібрових переходів авторської вправності, а не як тематичну пастельність чи асоціативну кольористику візуальної читацької уяви. А також, образно кажучи, – як емоційні вибухи і переливи потоків свідомості передовсім авторки, а відтак і її ліричної героїні. Я переконаний, що аналітичним ключиком до розуміння авторських сенсів Юлії Судус, закладених у книжці «Переливи», може бути і система колоративних чи колірних епітетів у її поетичних творах, які вказують на колір, його відтінки чи світлові особливості предметів або явищ, а головно – привідкривають внутрішню емоційну настроєвість літературних героїв.

Ми спробували виділити у текстах верлібрів бодай найбільш характерні чи часто вживані епітети: «блідий», «сірий», «сяючий», «тьмяний», «пурпурово-бузковий», «чорний» і… все. Що може означати така колоративна кількісна і палітрова куцість «Переливів»? На мою думку, це – свого роду ознака домінування загальнолюдського і не стабільного, а перемінного емоційного тла у часі воєнних реалій і це тло – підсвідоме і не підвладне навіть авторським задумам. Така семантична колористика у книжці Юлії Судус – це, образно кажучи, емоційна кардіограма сучасного суспільства, у якій сьогодні годі й шукати плавні переливи.

Насамкінець як висновок літературно-критичного прочитання я доконано стверджую, що нова поетична книжка Юлії Судус, на мій погляд і смак, прийшла до читачів як взірець добротної сучасної поезії у часі війни – довершеної і виграненої, філософської та інтелектуальної, поезії раціо і лірики серця та емоційності. Вихід літературно-художнього видання – навіть на тлі сучасного потужного книжкового піднесення у часі війни, яке не оминуло і Прикарпаття, вважаю помітною подією у літературному просторі письменства краю і добрим досвідом для Юлії Судус як самобутньої поетеси. Думаю, що поетичні рядки також можуть слугувати авторці і способом катарсисного вивільнення від негативних емоційних тягарів.