«Наймоднішому з молодих белетристів у Галичині»

Михайло Яцків (1873–1961) – письменник, творчість якого, на жаль, і за часів української незалежності до кінця не вивчено й не розгадано. Сам він із гіркотою казав, що його твори краще знають у Японії, ніж в Україні. Це після того, як низку оповідань М. Яцківа було перекладено й видано у Країні Світанкового Сонця. 5 жовтня минуло 145 років, відколи майбутній новеліст і повістяр прийшов на світ у невеличкому селі Лесівці на Богородчанщині – був, як згодом казав, «перваком», а після нього в селянській сім’ї народилося ще 11 дітей. Тож саме в день ювілейної дати на фасаді Богородчанського районного палацу культури та центральної районної бібліотеки ім. М. Яцківа урочисто відкрили пам’ятну дошку письменникові-землякові.

Одразу зазначимо, що її встановлено завдяки цілковито ініціатору такого пошанування пам’яті прозаїка – заступникові голови обласної письменницької організації Василеві Бабію та бібліотечним працівникам району, котрі зібрали кошти на виготовлення анотаційної дошки. Втім, і на саме її відкриття, як із прикрістю зауважив секретар НСПУ, головний редактор журналу «Перевал» Ярослав Ткачівський, не прийшов ніхто із районної ради чи РДА, хоча ці владні структури розміщені в адмінбудинку буквально через дорогу. Та й чому цього року не оголошували творчого конкурсу на присудження районної премії ім. М. Яцківа? Невже владі нині «не до того», щоб заохочувати до літературної і мистецької творчості таланти у своєму регіоні й разом з тим віддати належне одному з неординарних представників національної літератури? А в її історії постать Михайла Яцківа, безперечно, заслуговує на увагу, тим більше в його рідному краї, творча спадщина письменника має для нас як естетичне, так і пізнавальне значення. На цьому наголосили у виступах нинішній та колишній голови ОО НСПУ Євген Баран і Василь Добрянський, депутат обласної ради, головний лікар Солотвинської лікарні Манолій Піцуряк.

Ведуча літературно-мистецького дійства – працівниця районної бібліотеки Марія Сем’янів нагадала, що високо цінували новелістичний талант Михайла Яцківа Іван Франко, Василь Стефаник, Леся Українка, яка так писала про прихід у красне письменство талановитого юнака: «Яцків тепер наймодніший з молодих белетристів у Галичині. Він пише досить нерівно, часом дуже гарно, часом тільки чудно, але таки частіше гарно».

Цей оригінальний новеліст залишив після себе цілий дивовижний світ художніх образів як відбиток тієї дійсності, яка його оточувала. А дія творів прозаїка розгортається в селі, школі, гімназії, війську, банку, серед митців і духівників. Але не тільки художнім описом реалій сучасного йому життя цікавий для нас Михайло Яцків, а й тим, що він під впливом тодішніх віянь у західноєвропейській літературі, які дійшли до Галичини, вдався до пошуку нових форм і змісту своїх творів, був в українському письменстві експериментатором – освоював естетичні принципи модернізму. Можна з певністю говорити про таїну його письма, спроможну чарувати і теперішніх читачів.

Священик церкви Івана Богослова УГКЦ о. Михайло Момот освятив пам’ятну дошку Михайлові Яцківу. Аматори сцени подарували присутнім пісні, художнє слово. Серед них були і ті, хто отримав районну літературно-мистецьку премію ім. М. Яцківа за різні роки. Зокрема уривок з його оповідання «У наймах» майстерно прочитала лауреат Всеукраїнського конкурсу читців Галина Магас, а свій вірш, присвячений Михайлові Яцківу, – Марія Гоголь.

Заслужений журналіст України, спеціальний кореспондент газети "Галичина"