Закономірно, що поетеса із селища Перегінського на Рожнятівщині Наталя Данилюк – член НСПУ, відповідальний секретар Рожнятівського районного літературного об’єднання «Горгани» та представник Івано-Франківського міжрегіонального поетичного клубу «Об’єднані словом», свою четверту збірку поезій «Світи Ти мусиш», як і три попередні, презентувала і в світлиці «Галичини». В основі тематичного і змістового стрижня книжок авторки «Та жінка, що навпроти у вікні» (2012), «Кульбабова віхола» (2013), «Океан, що навиворіт» (2015) та «Світи Ти мусиш» (2018) – її величність Жінка, небесна і земна, Богородиця і донька, кохана, мати, подруга. Проте кожна із поетичних збірок – це нова грань таланту Наталі Данилюк, чи, як означив у передмові член НСПУ поет Любомир Михайлів, доторк «сонячних променів»: «Сонячні промені живлять її творчу натуру і наче рядна материнського домотканого полотна простеляють її життєву дорогу. Тому і все написане нею світиться радістю жіночих почуттів і ласкою її променистого серця».

Під час першої презентації нової книжки поезій Наталії Данилюк у Рожнятівській центральній районній бібліотеці я, вражений і захоплений її поетичним словом в авторському читанні, щиро сказав і ще раз повторюсь: навіть заради одної-єдиної поезії «А дід пішов…» ( а збірки – й поготів !) я готовий вклонитися талантові поетеси. Тож хочу, щоб відчули це проймання до живого і читачі «Галичини»:

А дід пішов за обрії орати,

Мов не на вічність, а на день чи два…

Розгріб турботи звичні біля хати,

Із вилами пройшовсь коло хліва.

Напхав у ясла сіна, щоб корова

Під вечір не урвала молока.

Поправив у печі тоненькі дрова –

Й рудий огень урізав гопака!

В думках розклавши наміри по буднях,

Поворкотів, що молодь вже не та,

Що їм би тільки спати до полудня,

І усміхнувся…Ох, літа, літа.

Бо що йому, старому, ждати смерті,

Коли життя тримає на плаву?

Ще сили є, аби кути підперти,

А молоді? Нехай ще поживуть.

Отак собі у роздумах і праці

Провадив день старенький чоловік…

А світ гудів мільярдами вібрацій,

Які зливались ув один потік.

Зима лежала біла і кудлата,

Коли побрів за обрій сивий дід…

І вікнами заплаканими хата

Йому протяжно застогнала вслід.

– Так збіглося, – зізналася авторка у кулуарах журналістові «Галичини», – що я готувала книжку до друку, носячи під серцем свою четверту дитину, і мріяла видати збірку приблизно в часі появи моєї Даринки. Майже так і сталося. Тож подія для мене знакова - четверта дитина і четверта книжка. А ще вихід книжки – намагання вгамувати поетичну спрагу своїх шанувальників.

…У творах Наталі Данилюк – лірика відчуттів, простота і водночас наука життя, глибина людської мудрості і філософії. Авторка своїм талантом тулить читача до «умитої небом землі», щоб відчув її подих, тепло, запах і смак, а не «облудні хисткі міражі», а відтак возносить людину на небесних крилах, щоб нагадати: людина - краплина, створена Світлом світу, тож є його промінчиком, людина – сонце, тож у кожній своїй миті повинна це Світло множити – світити світові, допоки вистачатиме сил «кути підперти».

У презентації взяли участь представники письменства – як члени НСПУ, так і початківці – не тільки з Прикарпаття, а й із Тернопільщини та Львівщини.