Хто побував у Парку історії землі у селі Підгір’я біля Богородчан, той неодмінно бачив різні вироби з металу: на прогулянкових атракціях – величавого і пишного страуса чи приземкувату загадкову ігуану, а в одному з білих наметових павільйонів – виставку художніх ковальських витворів Олександра ДУТКИ, жителя селища Богородчани й відомого прикарпатського майстра з художньої обробки металу.

Під кожним експонатом – напис «Коваль Олександр Дутка». У його талановитих руках різний металевий військовий непотріб, який свого часу ніс людям смерть – гільзи від артилерійських чи реактивних снарядів, корпуси мін, уламки ракет, бомб і гранат, – як і рештки, сказати б, «цивільного» залізяччя, не лише оживає та перетворюється на унікальні витвори мистецтва, а й допомагає ЗСУ.

…Назвати кузнею приміщення у Богородчанах, де завдяки золотим рукам коваля оживають і народжуються унікальні витвори з металевого непотребу, навіть язик не ворухнеться – справжнісінька робітня майстра. Навколо – металеве царство, навіть у повітрі пахне горном і мастилом. На стінах майстерні – подарункова атрибутика від різних військових підрозділів, а у центрі – як світла пам’ять – банер з портретом полеглого на війні наймолодшого брата Олександра – Анатолія.

– Я народився у сусідньому Лисці, але з трьох років живу у Богородчанах, – розповідає О. Дутка, запрошуючи мене, ледь стримуючи гіркоту спомину про брата, до святая святих – у свої творчі ковальські залаштунки. – Закінчив Косівський інститут прикладного й декоративного мистецтва за спеціальністю «художня обробка металу» і вже 19 років працюю з металом.

Усе почалося з того, що в кузні я виготовляв ворота, поручні, дашки тощо. На творчість для душі мені завжди бракувало часу, бо найперше я робив те, що давало дохід. Треба було утримувати сім’ю. Адже ми з дружиною Людмилою, яка працює у місцевій лікарні, у відділі кадрів, виховуємо трьох неповнолітніх дітей – Софійку, Сергійка і Вадимчика. А коли почалося повномасштабне вторгнення російських загарбників, то я вже спробував виготовляти деякі вироби для волонтерства й допомоги ЗСУ.

Брав участь в аукціонах, які влаштовували волонтери. Робота затягувала – щоразу хотілося більше допомагати. Також виготовляв і деякі речі, образно кажучи, для душі. Так, я майже два десятки років – коваль, а з 2022-го – ще й художник по металу. Можливо, тоді дозрів до розуміння, що час робити не тільки прибуткові речі, а й передовсім цікаві. Побачу якісь тварини чи військову техніку – і вже запалююся бажанням створити їх у металі. Дуже люблю робити тварин: серед робіт є страус, ігуана, кабан, павич, черепаха, лелеки, вже на завершенні – жирафа...

– Як у Вас, Олександре, проросла ота любов до роботи з металом, а особливо – до художньої обробки його?

– Сьогодні у художній обробці металу я вже не бачу нічого складного, хоча собі колись і уявити не міг, що працюватиму з таким матеріалом. Адже свого часу пішов навчатися до Косова тільки через свого старшого від мене на двадцять хвилин брата Сергія – тепер відомого майстра кераміки. У ті роки конкурси для вступу в інститут на «дерево» та «різьбу» були великі, то я й пішов на «метал».

Очевидно, Бог дав мені якесь зернятко таланту, а я вже його своєю працею розвинув. Моя мама Людмила Ярославівна має великі здібності до вишивання і виготовлення різних забавок, батько Ярослав Володимирович усе життя пропрацював газовиком, а стрий Богдан був добрим різьбярем. Думаю, що ковальська справа вдається мені непогано передусім тому, що я майже щодня працюю з металом.

– Такий час, що й у Вашій праці з’явилася тематика, пов’язана з війною?

– Очевидно, що так. Як кажуть, які часи – такі й роботи: «Сонях», «Лелеки», «Пепеошник», «Козак» тощо. Воїни, танки, літаки, ангели, мапа України… А закінчиться війна, то й тематика, переконаний, буде іншою. Кожна моя робота – не просто шматок металу, а твір, який має відповідну ідею і несе той чи інший сенс для людей, показує Україну в часі війни.

З матеріалами для роботи – використаними гільзами від кулеметних, автоматних патронів чи артилерійських снарядів тощо – допомагають волонтери й друзі-військовослужбовці. Такі художні витвори з металу я здебільшого виготовляю для участі у різноманітних благодійних аукціонах для підтримки ЗСУ. Тішуся, бо деякі вироби збирають поважні кошти і я можу своєю працею допомогти захисникам України. Активно співпрацюю з капеланом отцем Анатолієм Холівчуком – настоятелем храму Святого Юрія Переможця ПЦУ у Старих Богородчанах, Христиною Стоцькою у Німеччині, громадською організацією «Світ добра», волонтеркою Вікторією Торес з Надвірної та іншими.

– Як народжуються Ваші художні твори з куп різноманітного залізяччя?

– Звісно, за логікою спочатку мав би бути малюнок. Але виріб – ідея чи задум – найперше народжується у моїй уяві. Інколи мої ескізи чекають свого часу не один місяць. Адже можу намалювати виріб, але не знаю, які маю для нього деталі. Імпровізація обов’язково повинна бути. А на початку війни, звісно, я прагнув зробити щось таке, що її символізує. До речі, у соціальних мережах як тільки побачать зображення «тризуба» на моїх виробах, то одразу блокують. Вкотре переконуюся, що й моє ковальське мистецтво – також зброя. Але метал – не глина. Спочатку оглядаю різні металеві непотрібні відходи і відтак придумую, що з них можна зробити. Своїм виробам я назв не даю, щоб кожен міг собі назвати роботу на свій розсуд. Але кожен мій твір з металу несе позитив перемоги і відродження України – чи це «Лелеки», де птахи крилами огортають обпалену землю, чи «Мапа України», на якій з кулеметних гільз проростають квіти, або це ворожий продірявлений шолом, над яким пишається гордий пророслий сонях, у виробі «Сонях», чи ідея незламності й стійкості у творах «Пепеошник» і «Козак». У кожній роботі – свій сенс і філософія життя. Коли настане перемога, то треба буде зробити щось дуже промовисте й цікаве.

– Чи допомагає Вам робота долати важкі емоції воєнного часу?

– Коли працюю, відчуваю якусь полегкість від розуміння, що і моя лепта пішла на допомогу захисникам України. Хоч я і не вважаю себе активним волонтером. Коли почалося повномасштабне вторгнення російських загарбників 2022 року, то не відчував якогось емоційного ступору. Ми з друзями оперативно зорганізувалися й активно робили «їжаки». Працювало багато людей, бо була відповідна мотивація. Відтак почали допомагати ЗСУ хто чим може. Але паніки чи розгубленості точно не було, бо я вірив: як Бог дасть – так і буде.

– Вірите у Бога?

– Так, дуже. Якби хотів, то давно вже виїхав би за кордон, адже у мене троє дітей було ще на початку війни. Та не бачу там перспективи для себе. Дуже хочу передати своїм дітям любов до ручної праці, щоб наше бойківське ковальське ремесло не пропало, а розвивалось. Адже у наш час усі хочуть бути як не банкірами, то програмістами. Мрію, щоби діти пам’ятали, що таке ковальство і відновлювали його у своєму житті. Мені, наприклад, було б приємно, якби до мене у кузню приводили дітей. Я розпалив би школярам ковальське горно і розповів багато цікавого про працю коваля.

Колись годі було вступити на спеціальність «художня обробка металу» і у групах було до двадцяти студентів, а тепер мій похресник один у групі. Дуже потужну базу мені дав Косівський інститут декоративного мистецтва – саме там я здобув основні знання й навички. Було б добре, якби люди належно цінували таку працю.

– Олександре, скажіть відверто, чим є для Вас сьогодні художня обробка металу – улюбленим заняттям чи фаховим ремеслом?

– Усе починалось як ремесло, але я був би дуже радий, якби воно стало таким моїм хобі, таким джерелом праці, яке дозволяло б мені фінансово утримувати родину і жити. Тоді я перестав би робити ворота чи паркани тощо, а зайнявся би суто цікавою творчою роботою для душі. Проте тепер уся моя ковальська творчість тримається на моїх особистих коштах. Я не люблю, щоб мене хвалили. Для мене найкраща мотивація у роботі – позитивні коментарі про мої роботи. Якось так сталося, що я, дякувати Богу, ніколи не мав і не маю розчарувань у своїй роботі.

– Завжди, щойно переступаю поріг кузні, згадую поетичні рядки Івана Франка «А в тій кузні коваль клепле, а в коваля серце тепле…». Тож бажаю і Вам, Олександре, щоб Ваше українське ковальське серце завжди було теплим і переповненим неповторними ідеями, ставши справжнім творцем миру і перемоги України!

– Щиро дякую.