З нагоди 110-ї річниці з дня народження знаного художника Михайла Зорія в Музеї мистецтв Прикарпаття експонували майже півсотні його творів із фондової збірки закладу. Про унікальність події й майстра, котрий загалові відомий передовсім як автор пам’ятника на могилі композитора Дениса Січинського в Меморіальному сквері Івано-Франківська, розмовляємо з головним зберігачем фондів музею Віктором Доскалюком.
– Вікторе, як Ви представили ювілейну експозицію художника?
– Ми мали на меті ознайомити небайдужу до мистецтва громаду міста та його гостей із окремими творами нашого талановитого краянина, творчий шлях якого був тернистим, що не дало змоги митцеві розвивати свій талант вільно й невимушено. Виставку побудували так, щоби представити глядачам Зорія як живописця, графіка, декоратора, автора пластичних проектів. Демонстрували також фотографії, що їх свого часу художник особисто передав нині вже покійному мистецтвознавцеві, колишньому завідувачеві відділу образотворчого мистецтва нашого музею Вікторові Мельнику і які зберігаються у фондах нашого музею.
– У відкритті експозиції взяли участь родичі Зорія. Що цікавого було у їхніх спогадах?
– Донька М. Зорія Уляна, котра завітала на виставку разом зі своєю донькою Іриною, згадувала про допомогу батька людям, вихідцям із центральної України, що, рятуючись від сталінських репресій, втікали до Європи та на кілька днів зупинялись у їхньому домі. Коли М. Зорій повернувся із заслання, знайти постійну роботу у Станіславі було нелегко, тому утримувати родину йому вдавалося, розписуючи храми. За словами пані Уляни, участь у цих роботах (зокрема підготовчих) брала вся сім'я: сам Михайло, його дружина Кароліна та дві доньки. Батько ретельно стежив за дотриманням ними усіх технологічних вимог.
До речі, саме М. Зорій декорував храми у с. Залукві Галицького району, Болехові, Тисмениці, у Нових Кривотулах на Коломийщині та Нижневі на Тлумаччині. Внучка художника Ірина згадувала, що дідусь був дуже цікавим співрозмовником, легко знаходив контакт з її друзями, попри значну різницю у віці, харизмою зачаровував її подруг.
– Нагадаймо нашим читачам головні віхи біографії Михайла Зорія.
– Народився художник 14 серпня 1908 року у м. Станіславі в родині робітника. Здобувши середню освіту в гімназії, за матеріальної підтримки української громадськості міста став 1930-го студентом Краківської академії мистецтв, де отримав ґрунтовну фахову підготовку на відділі живопису й графіки у професорів В. Яроцького та Я. Войнаровського. Повернувшись у 1935 році до Станіслава, М. Зорій працював над виготовленням реклами до кінофільмів, художником-декоратором студентського драматичного гуртка «Сфінкс», створював декорації, був автором оформлення будинків «Просвіти» у ближніх селах, оскільки, повторимо, утримувати родину (з 1934 року – одружений) суто з творчості було важко у всі часи. Завершивши навчання на педагогічних і торговельних курсах у Львові, викладав низку мистецьких дисциплін у середніх школах міста, вечірній школі, українській гімназії. У 1941–1942 рр. був декоратором Станіславського драмтеатру.
– А 1944-го М. Зорія звинуватили у співробітництві з ОУН і засудили до 10 років ув’язнення. Покарання за «антирадянську діяльність» відбував у Нижньодніпровській в’язниці Дніпропетровська, з 1948 р. – у Лук’янівській в’язниці, а пізніше – в Комсомольську-на-Амурі (Росія).
– У радянські часи про Зорія-художника знали лише у вузьких колах. Після звільнення з-за грат його було позбавлено права повертатися до Станіслава. Тож він проживав у Снятині і лише наприкінці 1950-х перебрався до рідного міста. Однак сповнене випробувань життя не змінило мистецьке та життєве кредо художника – «краса й добро», що, за словами мистецтвознавця В. Барана, його так часто любив повторювати митець. Михайло Зорій відійшов у вічність 14 липня 1995 року.
– Хто досліджує творчість цього майстра?
– Є книжка світлої пам’яті Володимира Барана про митця Михайла Зорія. Вона складається з 15 розділів, у яких автор наводить штрихи життєпису художника та робить глибокий і розгорнутий мистецтвознавчий аналіз його творів. Із цікавістю читаємо сторінки, де В. Баран розповідає, як формувався талант майбутнього художника, майстра станкового та монументального живопису, театрального художника, графіка, скульптора-архітектора, талановитого педагога, викладача малювання в школах Станіслава та Снятинщини під впливом його благодійника – відомого поета Богдана Лепкого. Автор книги розкриває й маловідомі сторінки життя і творчості М. Зорія – його працю над розписом каплиці отців-редемптористів у Станіславі в 1935 році, де він високохудожньо висловив головну тему Хресної дороги. Також досліджував творчість митця вже згадуваний В. Мельник.
– У багатьох інтернет-джерелах наголошують, що Михайло Зорій був майстром портрета. Кого з видатних людей увічнив цей художник?
– Він створив низку портретів членів своєї родини. Мені відомо про портрети Богдана Лепкого. У квартирі Люби Сорохтей бачив портрет Ярослава – сина Осипа Сорохтея. Про виконання ним портретів ще когось із видатних людей інформацією не володію, у наших фондах їх немає. Натомість зберігається низка графічних та акварельних портретів в’язнів, що відбували покарання разом з ним, рівень виконання яких свідчить про непересічний талант Михайла Зорія і як портретиста.
Розмовляла Леся ЗЬОЛА.
