Який вплив має та чи інша хвороба людини на її мислення, діяльність, її рішення? А якщо в руках цієї людини – долі народів, держав, світу? Продовжуємо виклад історико-медичного дослідження біографій правителів, починаючи від античних часів і до сьогодення, розпочатий у матеріалі "Влада хвороби чи хвороба влади?..".

Олександр Македонський постійно перебував під впливом думки про своє божественне походження, яку навіювала йому мати. Його воєнні успіхи продовжували руйнувати нездорову психіку юного царя, штовхаючи на нові неймовірні перемоги, створюючи впевненість у власній винятковості. Звільнивши Єгипет від перського сатрапства, він проголосив себе єгипетським фараоном, а згодом – сином бога Амона. Розвиток психічної хвороби робив його все неадекватнішим. Після повернення Олександра до Афін там відбулися дебати з приводу претензій Олександра на божественне визнання. Нарешті дотепні афіняни дозволили амбітному царю македонців вважати себе сином Зевса, Посейдона чи будь-якого іншого бога за бажанням.

Віра у власну божественність була і головною хворобою Цезаря. Вона його врешті й згубила. Свою винятковість він постійно прагнув довести у змаганні із самим собою, вибудовуючи неймовірні воєнні й цивільні проєкти. Він збирався підкорити країни Азії, Африки, Європи, створити величезну імперію, оточену з усіх боків водами Світового океану, повернути течію річки Тибр, осушити величезну площу боліт, звести гігантську морську греблю неподалік Риму тощо.

Проте прагнення абсолютної влади зробило його самотнім і вразливим. Перебуваючи в стані відчуття власної святості, схожому до наркотичної ейфорії, він зробився легкою здобиччю заколотників.

Жага необмеженої влади призвела до розвитку нарцисизму та мегаломанії в Наполеона. Коли він став імператором, влаштував пишну церемонію коронації, після чого почалося паломництво митців, які за короткий час створили 80 000 художніх творів, що звеличували нового монарха.

Містиком, який вірив у свою винятковість та переселення душ, був Гітлер. Він вважав себе відродженим Фрідріхом ІІ, а в минулому житті – римським імператором Тиберієм. Побіжно ознайомившись з езотеричними вченнями, уявив себе посланцем всесвітнього розуму, наділеним особливими повноваженнями.

Сталін заради самозвеличення ліквідовував людей, які своїм авторитетом і професійними перевагами заважали утвердженню його особистої диктатури, а інших прагнув тримати в стані постійного страху, доводячи культ власної особи аж до релігійного.

Мао Цзедун одразу після приходу до влади оселився в імператорському палаці, пізніше отримав розкішні резиденції по всій країні, а народ тримав у злиднях, примушуючи зневажати матеріальні блага як щось не гідне революційних мас.

Як відомо, стрес – це природна реакція організму на надзвичайні ситуації та обставини. Він допомагає мобілізувати внутрішні резерви, сконцентрувати увагу, пришвидшити реакцію. Проте лише на коротку мить. Перебування у постійному стресі, тобто в стані збудження нервової системи, підвищення артеріального тиску, вироблення надмірної кількості адреналіну – це прямий шлях до розвитку гіпертонії, інфарктів та інсультів.

Втім, стан стресу неодмінно супроводжує політиків протягом усього життя. Спочатку – гонитва за владою, боротьба із суперниками, виснажливі виборчі перегони. Потім – постійні пошуки загроз своєму владному становищу, страх втратити владу. Нарешті, після втрати владних повноважень, - тяжка абстиненція. Навіть повсякденне виконання владних повноважень, ненормований робочий графік багатьох політиків часто-густо переростають у стреси.

Один із авторів книги «Приборкання стресу» – литовський лікар професор А. Юозулінас каже: «Коли я чую від знаних політиків, у руках яких долі країн, про те, що вони працюють по 12-14 годин на день, та ще й по суботах і неділях, що вони вже який рік поспіль не брали відпустки, – мене бере жах. Це ж хворі люди! У них, не кажучи вже про підірване здоров’я, порушена психіка, адже організм, яким би сильним він не був, просто не здатний витримувати такі надмірні навантаження! Хай уже вони б робили шкоду самим собі. То ж ні – суспільству! Була б моя воля, я б таких політичних діячів, високопосадовців на гарматний постріл не допускав до державного керма!»

Відчуття всевладності й вседозволеності викликають у морально нестійких натур, не обтяжених гальмами сумління, готовність необмежено задовольняти свої найнижчі інстинкти й потреби.

Поміж таких потреб найпоширеніші алкоголізм та сексуальна розбещеність, від якої пряма дорога – до різних венеричних хвороб з усіма їхніми наслідками.

Досить згадати симпозіуми Олександра Македонського, асамблеї Петра Першого, бенкети Івана Грозного разом з опричниками в Олександровій слободі, що перетворювались на розгнуздані пиятики та оргії, які супроводжувалися бійками, вбивствами, смертю учасників від перепою.

Відомо, що схильність до надмірного вживання алкоголю мав російський президент Борис Єльцин. На кожному заході він поводився так, начебто кудись поспішав. Виявилося, що справді поспішав – на заключний захід наприкінці кожного дня – хмільне застілля в колі наближених осіб. Алкогольна нестриманість разом із невгамовністю вдачі штовхали Єльцина на необдумані, ризиковані, часом екстравагантні вчинки. Він грав у теніс та волейбол, “розслабляючись” після фізичних навантажень за допомогою алкоголю, нехтував рекомендаціями лікарів, йдучи на другі президентські вибори, заробив три інфаркти.

Вивчаючи медичні витоки падіння Римської імперії, варто повернутися до спадкових хвороб Цезарів. Алкоголізм та сексуальна розпуста займають поміж них одне з перших місць. У вищих кругах римського суспільства були широко поширені кровні шлюби, сексуальні стосунки між родичами, венеричні хвороби, руйнування сімейних основ. Виродження династії виявлялося в патологічному прагненні її представників задовольняти свою хіть з безсоромністю, яка доходила до тваринного рівня, до абсолютної аморальності.

Скажімо, Гай Калігула по черзі зґвалтував усіх своїх сестер, в імператорському палаці влаштував дім розпусти, де працювали в ролі “дівчат” його сестри, дружини й доньки сенаторів.

Відомий своєю розбещеністю Нерон не лише вдавався до особистих сексуальних витівок, а й влаштував фестиваль розпусти, де римлян охопило якесь статеве безумство. Подекуди знущання над жінками закінчувалося вбивствами.

Дядько Калігули імператор Тиберій для своїх утіх побудував віллу “Юпітер” на острові Капрі. Ночами вілла здригалася від оргій 67-річного гультяя. Тиберій привіз на Капрі найбагатшу в світі порнографічну енциклопедію й намагався відтворити її “скарби” в себе на острові.

Адольф Гітлер, який вважав себе реінкарнованим Тиберієм, також захоплювався порнографією. Свою колекцію порнографічних зображень він поповнював власними роботами, змушуючи позувати коханок. Перехворівши в молоді роки на сифіліс і ставши імпотентом, він не втратив інтересу до жінок. Екзальтовані німкені охоче падали в обійми фюрера. Та на них чекало не лише розчарування, а й відраза, бо для задоволення своїх викривлених потреб він нав’язував їм наймерзенніші форми перверсії. Деякі, не витримавши знущань та приниження, вдавалися до самогубства.

Неймовірним за розмахом було розпустство Мао Цзедуна. Його гарем налічував до трьох тисяч дівчат. У своїй велелюбності він шукав, крім іншого, ще й самоствердження, доказ того, що йому все дозволено й доступно.

Підбиваючи підсумки аналізу впливу хвороби керівника держави на його політичну кар’єру та долю країни, насамперед робимо висновок про неприпустимість зайняття найвищої державної посади особами з нервово-емоційною нестійкістю, схильними до депресій та імпульсивних дій. Такі медичні проблеми, як нервово-психічні та гормональні розлади, імунодефіцитні, онкологічні хвороби, наслідки перенесених інфарктів та інсультів, алкогольна та наркотична залежність, які для пересічних громадян є особистими та сімейними проблемами, в разі їх виникнення у перших осіб мають тяжкі негативні наслідки для суспільства. Людей із нестійкою психікою, не обтяжених законами моралі й відповідальності, влада не просто розтліває – вона стає хворобою, ускладненою нарцисизмом та мегаломанією.

Хворобі легше запобігти, ніж її лікувати. Хворобу суспільства, викликану хворобою лідера, легше відвернути, уникнувши потрапляння на найвищі посади осіб, уражених небезпечними для країни та народу недугами, або таких, що мають до цих недуг генетичну схильність та небезпечний імпринтинг. Особливо тяжкою хворобою є одноосібна влада, яка перетворюється на жахливе насильство над державою і народом. І ще більшим нещастям стає така влада, якщо вона потрапляє до рук хворої людини. Загальновідомо, що є методи професійного відбору, особливо для осіб, які працюють з джерелами підвищеної небезпеки. Та хіба політика не є джерелом підвищеної небезпеки, причому не тільки для самого працівника, а й для держави, суспільства, нерідко й для всього світу? Чому ж немає критеріїв професійного відбору та медичного контролю кандидатів у депутати, міністри, президенти? Можливо, доречно створити групи незалежних медичних експертів? Та чи є гарантія, що в умовах тотальної корупції їхні висновки будуть справді незалежними?

І головний висновок: медична таємниця не повинна стосуватися найвищих керівників і тих, хто прагне заступити на ці посади. Медична карта таких осіб має бути такою ж публічною, як і декларація про доходи і видатки. Причому анамнез має починатися з діда-прадіда.

Народ має знати хвороби своїх провідників!