Іванові Косику цими вересневими днями сповнилося б лише 70. Його добре знали освітяни Прикарпаття. Адже він упродовж майже 27 років, від 1979-го до 2006-го, був незмінним заступником тоді завідувача відділу освіти облвиконкому, потім – першим заступником начальника управління освіти і науки ОДА. За ті роки змінилося вісім(!) чільників цього дуже важливого обласного відомства, зокрема нових призначали й залежно від політичних відтінків владних команд, а Івана Миколайовича просто не могли не залишити на посаді. Бо хтось же в тій управлінській структурі мав реально уособлювати наступність її діяльності, постійну готовність поділитися з молодшими колегами своїм багатим фаховим досвідом, освітянськими традиціями, практично допомогти у вирішенні назрілих для навчальних закладів краю питань. А в черзі біля дверей кабінету Косика завжди було найбільше відвідувачів: усі знали про його порядність, толерантність, уміння спокійно вислухати співрозмовника й дати розумну пораду. Слова і дії Івана Миколайовича завжди були виваженими, ні на кого він голосу не підвищував, не боявся сам брати на свої плечі левову частку тягаря проблеми, тим самим полегшуючи його іншим.