В українському суспільстві роками точиться дискусія про доцільність та обов’язковість шкільної форми. З цього приводу у батьківської, вчительської та учнівської громадськості є дуже різні думки – від прихильності до тотального несприйняття. А в червні цього року Президент Володимир Зеленський визнав Указ «Про запровадження шкільної форми для учнів середніх закладів освіти» таким, що втратив чинність. Тож у принципі всі питання мали б бути зняті, втім, полеміка триває. Журналістка «Галичини» вирішила розібратися у цьому, на перший погляд, простому питанні.

Рішенню глави держави скасувати указ 1996 року про запровадження шкільної форми в загальноосвітніх навчальних закладах передувала електронна петиція на сайті Президента. Її ініціатори виступили проти обов’язкової форми в школах. «Нині шкільна форма є такою дорогою, що істотно позначається на бюджеті родин, які мають дітей шкільного віку. А існування цього президентського указу дає право окремим авторитарним керівникам шкіл вимагати від батьків придбання форми певного зразка нерідко за завищеними цінами», – аргументували свою позицію автори петиції.

Документ набрав понад 6,5 тисячі голосів «за» з 25 000 необхідних. Коментуючи цю тему, міністерка освіти і науки Лілія Гриневич наголосила, що закон не встановлює обов’язковість шкільної форми. Адміністрація кожної школи разом з батьківською спільнотою можуть самі ухвалювати рішення щодо врегулювання цього питання. До речі, на практиці так і було. За словами міністерки, указ був застарілим і вже останніми роками ним ніхто не користувався. Кілька років поспіль позиція профільного міністерства щодо врегулювання цього питання була чіткою: вчителі, батьки та учні мають право самостійно вирішувати, в якому одязі діти ходитимуть до школи. Втім, важливо пам’ятати, що школа – це все-таки навчальний заклад, а не розважальний, тому учнівський одяг не має бути яскравим та особливо екстравагантним.

Директор Української гімназії №1 м. Івано-Франківська Ігор Дейчаківський зізнається, що до кінця не розуміє, що саме скасували, адже такого поняття, як «обов’язкова форма» в українських школах і не існувало. Наявність чи відсутність шкільного дрескоду регулювала і регулює спільна згода педагогічного та батьківського колективів. У цьому навчальному закладі учнівська форма і далі залишається обов’язковою і невід’ємною частиною шкільного життя. «У нас є добровільна згода всіх батьків та учнів, зрештою це традиція, тому новий навчальний рік гімназисти розпочнуть у формі. Про інше навіть мови немає», – наголошує директор.

Ті, що виступають за запровадження в освітніх закладах певного дрескоду, наголошують на тому, що форма – це маркер, за яким легко вирізнити школяра однієї школи від іншої. Також вона дисциплінує, налаштовує учня на навчальний лад. Крім того, певний формат шкільного одягу дозволяє зменшити витрати на одяг загалом. Хоча противники шкільної форми це заперечують, наголошуючи на тому, що вона теж обходиться недешево й аж ніяк не сприяє зменшенню витрат на учнівський гардероб, адже все одно потрібно придбати необхідний одяг типу кофтинок, блузочок чи сорочечок тощо. Прихильники кажуть, що наявність обов’язкової форми в школах допомагає розвивати в дитини смак, адже так вона вчиться комбінувати речі, конструювати цікаві образи, де основним елементом є форма, і зрештою знайти свій неповторний стиль. Противники їм заперечують і наголошують, що шкільний дрескод, навпаки, не сприяє розвиткові смаку в одязі та не дозволяє проявити учням свою індивідуальність.

Ще один аргумент – рівність. Прихильники шкільного дрескоду кажуть, що форма дозволяє учням виглядати однаковими незалежно від доходів їхніх батьків. Противники, звичайно, наголошують на тому, що заможніші дітки все одно виділяться – якщо не одягом, то останнім «айфоном» чи розповідями про відпочинок на Гаваях тощо.

У мої шкільні роки у рідній Богородчанській загальноосвітній школі №2 якраз під час мого навчання започаткували «зелений» дрескод. Для дівчаток - сарафани, а для хлопців - брючні костюми зеленого кольору. В ті непрості часи кінця1990-х – початку 2000-х для багатьох сімей це стало справжнім порятунком і зняло одвічне питання, в чому відправити дітей у школу. Втім, примусу ходити до школи лише у формі не було. Форма була обов'язковою на відкритих уроках та шкільних святах. В інші дні кожен учень міг самовиражатися в одязі, як хотів, звичайно, в межах розумного. Зате у святкові дні, на шкільних лінійках учні виглядали дуже урочисто і красиво. Як журналістка, я побувала на багатьох лінійках, приурочених до початку чи закінчення навчального року, і бачила, як це красиво, коли учні в однаковому строї. Насамперед це демонструє їхню належність до того чи іншого навчального закладу, дисциплінує і підкреслює урочистість моменту.

Не залишився осторонь цієї теми й відомий освітянин, колишній директор Українського центру оцінювання якості освіти Ігор Лікарчук. На новину про скасування обов’язкової форми у школах він відреагував постом на своїй сторінці у «Фейсбуці»:

«Мені подобається це рішення. Бо я давно є відвертим противником шкільної форми в українському виконанні, – пише освітянин. – Більше того, цей указ давно не працював. Його якщо й використовували, то для того, щоб проштовхнути чи захистити чиїсь інтереси. Зважте, що в жодному освітянському законі жодного слова про форму немає. Мені можуть заперечити, що за кордоном у приватних престижних закладах форма є. На такі аргументи відповідаю завжди так: зробіть ваш заклад престижним, щоб його учні з гордістю носили форму і пишалися тим, що вони є його учнями. Тоді, будь-ласка, запроваджуйте. Але я все-таки є прихильником дрескоду в одязі для учнів наших шкіл. Він повинен бути, але ґрунтуватися на зовсім інших концептуальних засадах. Сьогодні там, де є форма, він формується за принципом: «Не можна нічого одягати, крім форми». Це і є українське виконання родом із совка. А, на мою думку, має бути таким: «Можна одягати в школу все, крім...». Оце «крім» має визначити школа у своїх внутрішніх документах. Дайте можливість кожному учневі виявити свою особистість. Особливо в старших класах».

В Українській гімназії №1 шкільний дрескод має давню історію, коріння якої проростає з 1905 року. За словами вже згадуваного І. Дейчаківського, гімназисти Станиславівської української гімназії (УГ №1 вважають наступницею цього навчального закладу) носили форму. «Коли 1992 року гімназія відродилася, то вирішили, що форма має бути не темно-синьою, як за Австрії, а трохи веселішою, бордовою. Цей колір пов’язаний з українською традицією та символізує козацтво. Сьогодні батьки дуже задоволені таким вибором, погоджуються з тим, що гімназійна форма – дуже гарна», – зауважує директор.

Отже, гімназисти щодня ходять до свого навчального закладу у формі. Хлопці – в чорних штанах та бордових піджаках. Дівчата – в бордових сарафанах. Доповнює форму емблема гімназії. А на свята гімназисти довершують свій образ вишиванками. «Щодня на території гімназії наші учні мають ходити у формі, а поза нею хай ходять у чому хочуть, – наголошує пан Ігор. – У нас дуже важке навчання, і форма сприяє мобілізації уваги гімназистів».

Директор УГ №1 переконаний, що форма має бути необхідним та обов’язковим елементом навчального закладу і було б добре, якби кожна школа мала свій дрескод. Це було б не лише педагогічно, а й естетично.

– Суспільство з ринковою економікою має соціальні дисбаланси, пов’язані з тим, що є більш заможні та менш заможні сім’ї, – ділиться своїми міркуваннями І. Дейчаківський. – До певної міри форма це нівелює і дає рівний простір в позиціонуванні себе і своїх товаришів. Це дуже важливо. Ви ж бачите, що у всіх приватних школах Англії є дрескод. Також форма є обов’язковою в найуспішніших школах світу, маю на увазі навчальні заклади Кореї, Японії, Сінгапуру. Це перша причина. Друга – це певна належність до навчального закладу, яку дає форма. Ця історична традиція дуже дисциплінує дітей, дає розуміння дотичності до спільноти, а також бажання гордитися нею та примножувати свої досягнення.

І третя причина – економічна. Сьогодні одяг – недешевий. А форма, яку батьки купують на рік, не вимагає великих фінансових витрат. Чорні брюки можна купити і на базарі, а бордовий піджак або сарафан – пошити чи також придбати. Часто діти одні перед одними вихваляються новомодним одягом та аксесуарами – це до певної міри створює для батьків велику напругу. І ще, на жаль, в окремих колективах до дітей, які ходять в простенькому одязі, доволі зверхнє ставлення…

Батьки прикарпатських школярів дуже по-різному сприйняли новину про скасування обов’язкової форми в навчальних закладах. У кожного з них свої «за» і «проти».

– Мій син Денис цій новині дуже зрадів, адже найбільше любить ходити в зручному одязі, і, Боже борони, щоб його щось тиснуло чи спричиняло дискомфорт. А найулюбленіша форма мого сина – спортивна. Це зрозуміло без слів.

Як мама, я завжди хвилююся, щоб Денисові не було холодно в школі взимку. Якщо відверто, то ці форми не дуже підходять для холодної пори року. Тому завжди мала проблеми з тим, що ж докупити до форми, щоб було і гарно, і тепло. Новині про скасування обов’язкового шкільного дрескоду зраділа, бо в нашій школі вимагали його дотримуватися.

– Ромчик навчається в Івано-Франківській ЗШ №18, а тут не вимагають обов’язково носити форму. Тому нас ця зміна не зачепила ніяк. Між батьками домовилися одягати дітей в школу в охайний одяг ділового стилю. В дні, коли за розкладом є урок фізкультури, дітям дозволили приходити одразу у фізкультурній формі.

– Загалом у мене двояке ставлення до скасування обов’язкової форми в українській школі. З одного боку, я є прихильницею цього рішення, тому що кожна дитина, її внутрішній світ є дуже різним, і те, як вона одягається, є його виявом. З другого боку, це працювало б, якби в нас була країна рівних можливостей. На жаль, Україна такою не є, тому не кожна дитина може одягати той одяг, який вона хоче, і між дітьми починається нездорова конкуренція. Тому все ж таки на цьому етапі я за те, щоби в українських школах була форма.

– Я за вільний вибір, але в принципі і за форму. Не обов’язково, щоб воно було по муштрі, як колись у Радянському Союзі. Але загалом форма мусить бути. Чому? Тому що є градація людей, особливо в матеріальному плані, інколи своїм одягом діти демонструють матеріальний достаток своєї сім’ї, і це може провокувати навіть цькування. Тому моя думка така: добре, щоб форма була, але водночас – щоб в окремі дні можна було прийти до школи у вільному одязі.