В інклюзивних класах шкіл Івано-Франківська навчаються 599 дітей з особливими освітніми потребами, а інклюзивні групи дитсадків відвідує 271 дитина. Щороку потреба в такій підтримці зростає, водночас фахівців для корекційних занять бракує. Частині родин досі складно наважитися на звернення по допомогу через страх осуду й упередження щодо інклюзивного навчання. Як батькам зрозуміти, що дитині потрібна підтримка, чого очікувати від першого візиту до Інклюзивно-ресурсного центру (ІРЦ) та яку допомогу мають надавати в школі чи садку? Про це, а також про зміни у ставленні до дітей з особливими освітніми потребами розмовляємо з директоркою ІРЦ Івано-Франківської міської ради Зореславою ГРЕТЧУК.

«Дуже часто не розуміють нейровідмінних дітей батьки нормотипових однолітків»

– Пані Зореславо, Івано-Франківський Інклюзивно-ресурсний центр працює з 2018 року. Як за цей час змінилося ставлення педагогів та суспільства до інклюзивного навчання? Чи стало менше упереджень?

– Ми ще зовсім молода установа, наступного року нам виповниться дев’ять років. Так, ви праві, зміни відбулися. Коли тільки починали працювати, було дуже багато пересторог і нерозуміння, навіть з боку закладів освіти. Коли діти з особливими освітніми потребами приходили до класу, чомусь у всіх складалося враження, що існують спеціальні школи і ці діти мають навчатися там, а не в загальноосвітніх закладах. Але з часом ставлення почало змінюватися, і нині я вже не бачу нерозуміння в закладах освіти.

Більше нерозуміння виникало в дошкіллі. У школі чомусь було простіше. А в дошкільній освіті не завжди розуміли, чому така дитина має перебувати у групі. У місті працює логопедичний садок для дітей із тяжкими порушеннями мовлення. А діти, які мають інші порушення – соціоадаптаційні, фізичні чи сенсорні, – навчаються в інклюзивних групах.

Дуже часто не розуміють нейровідмінних дітей батьки нормотипових однолітків. Вони переконані, що таким дітям не місце в звичайному класі, і часто запитують: «Чому моя дитина має бачити дитину з не зовсім адекватною поведінкою?». У 283 інклюзивних класах шкіл Івано-Франківська навчаються 599 дітей з особливими освітніми потребами. У закладах дошкільної освіти маємо 180 інклюзивних груп, які відвідує 271 дитина.

Щороку, починаючи з 2018-го, до нашого центру звертається дедалі більше родин із дітьми. Зокрема, на кількість звернень вплинув приїзд сімей з окупованих територій і регіонів, де тривають бойові дії.

Нині в Івано-Франківській громаді вже є досвід впровадження інклюзивного навчання у профтехосвіті. Дві такі групи відкрили у Вищому професійному училищі № 13, де навчаються троє хлопців. Там уже ввели ставки асистента викладача та асистента майстра виробничого навчання. Під час навчання в училищі діти не лише здобудуть повну загальну середню освіту, а й отримають професію, за якою потім зможуть працювати.

– Які хибні уявлення про інклюзивне навчання Вам найчастіше доводиться спростовувати?

– Багато хто помилково вважає, що візит до Інклюзивно-ресурсного центру означає встановлення якогось діагнозу. Одразу хочу розвіяти цей міф, адже жодних діагнозів в ІРЦ не ставлять. Під час нашого обстеження з дитиною працюють дефектолог, психолог і логопед. Вони визначають категорії труднощів та необхідний рівень підтримки в освітньому процесі. Так, ми беремо до уваги медичний висновок, якщо батьки нам його надають, але вони можуть його й не показувати.

Таке в нас бувало не раз. Бачили, що дитина має виражені труднощі, але мама не розповідала про її діагноз. Запитували про інвалідність – не відповідала. Ну, не каже, то й не каже. До нас приходять три-чотири, а то й п’ять разів. І лише згодом, після тривалого спілкування, мама наважилася сказати, що дитина має інвалідність. Вона нам довірилася. У батьків найбільше пересторог через те, що скажуть інші: сусіди, знайомі, друзі. Думка сторонніх людей досі багато важить. Хоч нині це вже змінюється, і батьки дедалі частіше виносять свою проблему, навіть біду, за межі власної квартири чи родини та шукають допомоги. І це добре.

Бо як було якихось 20-30 років тому? Діти з особливими освітніми потребами сиділи вдома, закриті від світу разом із батьками. Я в спеціальній освіті вже 29 років і бачила багато. Бували випадки, коли мама не мала куди з дитиною вийти і гуляла з нею біля річки, бо батько соромився своєї доньки чи сина. Інклюзивного навчання не було – існували лише спеціальні заклади.

І навіть тепер спеціальні заклади мають право на існування. Я завжди про це кажу. У нас в Івано-Франківську є Навчально-реабілітаційний центр, де навчаються діти з порушеннями опорно-рухового апарату, інтелектуального розвитку та зі складними порушеннями розвитку, тобто три категорії дітей. Але в Івано-Франківській області, крім того, є заклади для дітей із порушеннями слуху, зору, опорно-рухового апарату та інтелектуального розвитку. Наявність спеціальних закладів – це великий плюс, адже багато дітей після таких шкіл вступають до закладів вищої освіти, якщо йдеться про сенсорні порушення, скажімо, слуху чи зору.

Батьки чи інші законні представники обирають заклад і форму здобуття освіти для дитини з урахуванням її потреб. Дитина може навчатися в інклюзивному класі або спеціальному закладі. Також є сімейна форма та педагогічний патронаж.

«Важливо розуміти, що асистент вихователя – це не асистент дитини, це два зовсім різні поняття»

– Як батькам зрозуміти, що дитині потрібна допомога фахівців ІРЦ? Що варто знати перед першим зверненням?

– Ініціювати звернення до нас, звісно, можуть самі батьки. Наприклад, якщо це друга дитина в сім’ї, то мама вже бачить, що вона розвивається трохи по-іншому. Якщо батьків непокоїть розвиток мовлення чи поведінка дитини, варто звернутися по фахову допомогу якомога раніше. Я не кажу, що обов’язково одразу до Інклюзивно-ресурсного центру, можливо, до профільного фахівця: логопеда чи дитячого психіатра.

Батьки чомусь лякаються, коли чують слово «психіатр». До невролога піти згодні, а от до дитячого психіатра – ні. Проте психіатр – це такий самий лікар, як кардіолог, невролог чи нефролог. Поведінкові порушення – це не неврологія, а все ж таки парафія психіатрії.

Комплексну оцінку проводимо у три-чотири етапи, щоб визначити категорії труднощів та необхідний рівень підтримки. Після цього формуємо висновок, із яким дитина йде до закладу освіти. Якщо йдеться про дітей дошкільного віку, то це дитячий садок. На основі висновку там відкривають інклюзивну групу, щоб забезпечити дитині необхідну підтримку під час навчання.

В інклюзивній групі працює асистент вихователя. Важливо розуміти, що асистент вихователя – це не асистент дитини, це два зовсім різні поняття. У нас часто батьки приходять і кажуть: «Моїй дитині потрібен окремий вчитель». Натомість асистент вихователя виконує функції помічника в освітньому процесі. Так, звісно, він перебуває в цій групі для підтримки дитини з особливими освітніми потребами: допомагає залучити її до занять, підказує, якщо щось не вдається чи дитина не розуміє вказівок. Проте він не повинен постійно водити її за руку. Його завдання – тримати дитину в полі зору та підтримувати у навчально-виховному процесі.

Крім того, надзвичайно важливими під час інклюзивного навчання є корекційно-розвиткові заняття, рекомендовані в нашому висновку відповідно до потреб дитини. Як правило, це заняття з психологом, логопедом, дефектологом, сурдопедагогом чи олігофренопедагогом, залежно від порушення, яке має дитина.

Під час зарахування дитини до закладу дошкільної освіти батьки приходять із висновком ІРЦ, який слугує своєрідним путівником. У ньому чітко вказано, хто і що має робити, які завдання в психолога, логопеда, вихователя та асистента вихователя. Також визначається блок корекційних занять, які дитина отримує протягом дня під час перебування у дитячому садку. Залежно від рівня підтримки таких занять може бути від двох до восьми на тиждень. Їхню кількість визначають з урахуванням труднощів і потреб дитини.

– Розкажіть про практичний бік справи: як записатися до центру, які документи взяти із собою і скільки зазвичай доводиться чекати на прийом?

– До нас можна прийти за адресою: вулиця Військових ветеранів, 14А. Записатися можна також через портал АС ІРЦ. Під час особистого звернення з собою треба мати документ, що посвідчує особу одного з батьків або іншого законного представника, та свідоцтво про народження дитини. Це основні документи, які необхідні для запису.

А вже далі ми призначаємо зустрічі для комплексної оцінки розвитку дитини і запитуємо батьків, чи мають вони якісь медичні висновки або, можливо, дитина має інвалідність. Як я вже казала, батьки можуть говорити про це, а можуть і мовчати. Ми цього не вимагаємо, але до уваги беремо, адже у висновку ІРЦ є навіть відповідна графа – «медичний висновок». Якщо він є, ми його вписуємо. Якщо його немає, ця графа залишається порожньою.

Від моменту подання заяви маємо провести комплексну оцінку протягом місяця. Звісно, намагаємося робити це швидше, хоча дітей у нас дуже багато. Позаяк в Івано-Франківській громаді діє лише один Інклюзивно-ресурсний центр, навантаження чимале.

Найбільше звернень маємо з березня до жовтня, тобто більшу частину року. У цей період через велику кількість комплексних оцінок часу на корекційно-розвиткові заняття майже не залишається. Проводимо їх переважно з листопада до лютого. Тому важливо розширити штат ІРЦ, щоб ми могли надавати таку допомогу протягом усього року.

До Інклюзивно-ресурсного центру на корекційні заняття приходять діти, які не відвідують дитячі садки, тобто з тих чи інших причин не здобувають освіту в закладах, або ті, хто перебуває на індивідуальному навчанні. Решта дітей, які виховуються чи навчаються в інклюзивних групах і класах, отримують ці заняття за місцем здобуття освіти – у школах чи садках.

– З якими труднощами в розвитку чи навчанні дітей батьки найчастіше звертаються до ІРЦ?

– Найчастіше до нас звертаються через соціоадаптаційні та мовленнєві труднощі. Багато звернень стосуються дітей із розладом аутистичного спектра (РАС) і розладом дефіциту уваги з гіперактивністю (РДУГ). Звернень щодо дітей із порушеннями слуху, зору, фізичного чи інтелектуального розвитку наразі менше.

– А з чим пов’язуєте збільшення кількості дітей з особливими освітніми потребами?

– Особисто я вважаю, що тут є генетична схильність. Але також обов’язково потрібно брати до уваги і той час, у якому живемо. Думаю, це дуже сильно відбивається на поведінці дітей та на їхньому психічному здоров’ї. Даються взнаки й повітряні тривоги. Нам здається, що діти цього не відчувають чи не переживають, а насправді це не так.

Величезний вплив мають ґаджети. Дітям часто дають телефон надовго, а потім починаються істерики, падіння на землю, і вивести їх з такого стану буває надзвичайно важко. Час користування ґаджетами потрібно обмежувати.

«Батькам не потрібно зволікати зі зверненням до ІРЦ. Чим раніше, тим краще»

– Що б Ви сказали батькам, які хвилюються перед візитом і бояться умовних «ярликів» чи діагнозів?

– Не боятися. Прийти до нас і поспілкуватися з нашими фахівцями. Ми все розкажемо, покажемо і допоможемо. У нас підхід дуже толерантний і водночас професійний, тому боятися точно не варто.

Батькам не потрібно зволікати зі зверненням до ІРЦ. Чим раніше, тим краще. Не бійтеся осуду і не бійтеся діагнозів. Кажу щиро і відверто, що тут ніхто нікого не засуджує. Ви виходите від нас із висновком рекомендаційного характеру, який буде дуже корисний не лише школі, щоб розуміти, як працювати з дитиною, а й вам самим, адже там є поради і для батьків. Крім того, у висновку – лише основне, а багато корисного ви можете почути від наших спеціалістів під час розмови після обстеження.

– Наскільки дитячі садки та школи Івано-Франківська справді готові до інклюзії? Чи вистачає асистентів учителів та вихователів, профільних фахівців?

– Як правило, асистентами забезпечені всі інклюзивні групи і класи. Головна проблема – з корекційною роботою, а саме з кадрами, бо йдеться про вузьких фахівців. Психолога чи логопеда знайти легше, ніж сурдопедагога або олігофренопедагога. Таких спеціалістів у нас, на жаль, обмаль. Сурдопедагог – це фахівець, який працює з дітьми з порушеннями слуху, а олігофренопедагог – з дітьми з порушеннями інтелектуального розвитку.

Гострою є і потреба у вчителях-логопедах, адже дітей, які потребують їхньої допомоги, дуже багато. Забезпечення корекційно-розвитковими заняттями залишається головною проблемою. Водночас таку роботу проводять у кожному закладі. Порівняно з тим, як було два роки тому, вона стала значно активнішою.

– Яким Ви бачите розвиток ІРЦ та системи інклюзивної освіти в місті в найближчі роки? Чого найбільше бракує і що, на Вашу думку, варто змінити найперше?

– Хочу, щоб наш Інклюзивно-ресурсний центр був удвоє більшим, щоб у нас працювало більше фахівців і ми могли охопити допомогою більше дітей. Кількість дітей, які потребують інклюзивного навчання, зростатиме, і ми маємо бути до цього готові. Вже сьогодні в Івано-Франківській громаді майже немає закладів освіти без інклюзивних класів. Невдовзі інклюзивними будуть не окремі класи, а цілі школи.