Суперечливе уявлення про найближчі перспективи нашої держави в її спротиві рашистській агресії створюється за підсумками низки подій у світі та резонансних публічних заяв головних гравців на міжнародній арені, так чи інакше пов’язаних з українським сьогоденням…

Спершу на засіданні нaчальників генштабів країн НАТО, що тривало 18–19 січня, прозвучали доволі оптимістичні нотки на адресу України та її ймовірної перемоги в нинішній російсько-українській війні. Стратеги Альянсу виробили загалом правильну геополітичну оцінку ситуації в Європі на основі перебігу бойових дій на території нашої держави.

«Росія перестає грати роль головної потенційної загрози для НАТО, – йдеться в тому комюніке. – У рф відстале озброєння, слабке командування збройними силами, дуже погана логістика, відсутня сержантська ланка... Після вже очевидної поразки російських збройних сил в Україні їм знадобиться дуже багато часу, щоб відновити свої сили і наростити м’язи, аби могти протистояти Альянсові».

Ще далі пішли наші партнери на підсумковій пресконференції за результатами того дійства. Зокрема Верховний головнокомандувач об’єднаних сил НАТО з питань трансформації озброєнь і тактики бойових дій генерал Філіп Лавін (Франція) заявив, що успіхи України у двобої з росією надихають Альянс повірити у свої сили. А з уст голови військового комітету НАТО адмірала Роба Бауера (Нідерланди) прозвучала й така теза: «НАТО готується до контраступу України навесні 2023-го, себто Альянс готує ЗСУ до рішучого перелому в ході бойових дій на російсько-українському фронті і звільнення з-під рашистської окупації нових територій. Тому допомога Україні – фінансова, тренінгова і збройна – триватиме й надалі. Причому, крім систем артилерійських і ППО, потоки яких і так ідуть в Україну вже впродовж кількох місяців, країни НАТО почнуть постачати й бронетехніку – від БМП до важких танків».

Правда, за його словами, питання про надходження в Україну й бойової авіації західних взірців, про що Київ просить чи не від початку російського вторгнення, на порядку денному наразі не стоїть. Звісно, важко збагнути, як можна говорити про організацію наступу ЗСУ, що має бути успішним, якщо заздалегідь казати, що належної підтримки з повітря він не матиме. Відомо ж бо, що самих українських штурмовиків, як і бойових літаків інших видів та ударних гелікоптерів, украй недостатньо для забезпечення масштабних наступальних дій Сил оборони України (СОУ)…

Втім, це ще далеко не все з категорії незрозумілого. Найгірше ж, що анонсований напередодні «танковий альянс» – домовленості між низкою європейських країн про передавання Україні середніх і важких танків, які перебувають на озброєнні членів Альянсу і призначені якраз для ефективного проламування оборони противника, – провалився-розпався під час засідання 20 січня Контактної групи з оборони «Рамштайн-8» у Німеччині. Головно через спротив офіційного Берліна всі попередні заяви насамперед Польщі, Фінляндії та інших країн про готовність надати Україні зі своїх арсеналів танки марки «Леопард» німецького виробництва (тому на реекспорт цієї бойової техніки треба мати дозвіл виробника) зависли в повітрі.

Німеччина захотіла спершу заручитися підтримкою США в тому питанні – мовляв, якщо американці погодяться надіслати до України свої танки типу «Абрамс», то й німці пристануть до тієї коаліції. Та Вашингтон навідріз відмовився пообіцяти таке постачання. Тому «танковий альянс», як охрестили західні ЗМІ готовність наших союзників підсобити Україні на пропозицію Варшави й мобільними «польовими фортецями», наразі зав’яз у глухому куті. Лише Лондон, як і раніше, підтвердив своє рішення відрядити в розпорядження СОУ 14 танків типу «Челенджер». Та це крапля в тому морі потреб ЗСУ в танках, що їх не так давно, як «Галичина» повідомляла, озвучив наш Головнокомандувач Валерій Залужний, назвавши цифри 300 й 400 одиниць.

Важко сказати, чому європейські мужі поводяться, мов діти, точніше чого бояться, але в тій справі, як вважає відомий політичний оглядач Олег Соскін, ми є очевидцями «якоїсь змови». Втім, хоч як, а ця тема ще матиме своє продовження й на зустрічі керівників МЗС країн НАТО 9–10 лютого, й на «Рамштайні-9» всередині наступного місяця. Але, схоже, час таки упущено, хоча глава Пентагону Остін Ллойд і заявив, що «вікно можливостей» наверстати до весни згаяне тепер ще не зачинене. До того ж у московії цю історію вже розкрутили у вигідному для себе світлі, виснувавши зокрема, що союз західних країн, об’єднаних жаданням допомогти Києву перемогти рф, на межі розколу.

Звісно, не все так безнадійно: лідери країн, які мають у своєму розпорядженні «леопарди», домовилися розпочати навчання українських танкових екіпажів управляти цією технікою. А у Варшаві зголосилися взятися до створення на своїй базі нової танкової бригади ЗСУ – спершу підготувати екіпажі для танків різних західних модифікацій, а відтак і посприяти у забезпеченні їх бойовими машинами.

Правда, високопосадовці США дещо охолодили контрнаступальний ентузіазм європейських генералів НАТО та СОУ, порадивши Києву зачекати з початком масштабного наступу на російські сили, доки ЗСУ не отримають дві останні партії американського озброєння – №29 і 30, про які Вашингтон заявив відповідно 6 й 19 січня, сукупною вартістю майже $ 6 000 000 000, і не пройдуть відповідне навчання. Навіть якщо цього всього вдасться досягти лише влітку…

Таке явне затягування в часі питання остаточного укомплектування ЗСУ всім важким озброєнням, необхідним для досягнення ними цього року вже задекларованого корінного перелому в ході бойових дій в нашій державі на користь української сторони, викликає занепокоєння й на тлі несподіваної заяви польського президента Анджея Дуди. Виступаючи на цьогорічному Міжнародному економічному форумі, що тривав протягом 16–20 січня в Давосі (Швейцарія), він зазначив буквально таке: найближчі тижні – а максимум три місяці – покажуть, чи виживе Україна…

Очевидно, як припускають на різних інформаційних платформах, цей чи не найдужче наближений до Києва один із найбільших друзів України володіє певними відомостями, в які втаємничене лише певне коло осіб у світі, якщо він зважився на таку кардинальну заяву. Та все ж, як фатально прозвучали ті слова тепер, після 11 місяців війни, після того, як західний світ вклав в оборону України від московитської агресії астрономічні суми у вигляді й озброєння та боєприпасів, і «живих» коштів, а наш народ уже пожертвував на вівтар майбутньої перемоги десятки тисяч життів своїх захисників! Чи виживе?!.