Як перемога Петера Мадяра на парламентських виборах в Угорщині може змінити тон українсько-угорських відносин після тривалого періоду напруження? Чи є підстави очікувати перезавантаження діалогу між Києвом і Будапештом? Чи може нова влада в Угорщині зайняти більш проукраїнську позицію в ЄС і НАТО? Наскільки ймовірно, що Будапешт перестане блокувати або гальмувати рішення щодо допомоги Україні? Відповіді на ці та інші запитання – в ексклюзивному коментарі для газети «Галичина» від провідного українського політолога, професора політології Національного університету «Києво-Могилянська академія», наукового радника Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва Олексія ГАРАНЯ:
– Петер Мадяр переміг, власне, на гаслах про те, що Угорщина продовжуватиме європейську інтеграцію і «повертатиметься» до Європейського Союзу. Це одне з його ключових гасел, і воно спрацювало для значної частини його електорату. З огляду на це вже можна говорити, що очікуються відповідні зміни – і вони будуть дуже серйозними як у зовнішній, так і у внутрішній політиці Угорщини. Йдеться, зокрема, про ухвалення законів, спрямованих на обмеження можливостей монополізації влади, протидію корупції, а також про суттєві кадрові зміни. Мадяр вимагає відставки президента та суддів вищих інстанцій.
Відповідно, це формує загальний контекст, у якому змінюватиметься і політика щодо України. Блокування 90 мільярдів доларів з боку Угорщини Мадяр, за його словами, зніме. Він наголосив, що рішення вже було ухвалене Орбаном на саміті ЄС, і що подібним чином змінювати позицію не можна, тож він не має наміру це блокувати. Отже, для нас це вже дуже суттєвий виграш. Водночас він зазначив, що Угорщина не надаватиме кредитів і не братиме участі в цьому фінансуванні – так само, як і Словаччина та Чехія. Тому для Будапешта це не створюватиме додаткових ризиків.
Крім цього, не слід забувати, що Європейський Союз заблокував частину коштів для Угорщини. Тож повернення до Європи, до Брюсселя – це не тільки зміна ціннісних орієнтирів, а й цілком прагматичний крок, адже ЄС виступає донором для Угорщини. Водночас очевидно, що Володимир Путін цілком не задоволений перемогою Мадяра. Перша заява Пєскова фактично виходила за межі дипломатичних традицій: Угорщину було названо «недружньою» країною лише через зміну уряду. Це виглядає як нонсенс і є контрпродуктивним для самої Росії, демонструючи її справжнє обличчя. Згодом у Москві почали пом’якшувати риторику, заявляючи про прагматичний підхід до відносин із новим угорським урядом. Проте очевидно, що Росія дуже невдоволена, і перша реакція це яскраво засвідчила.
Щодо України, як я уже сказав, підхід буде більш прагматичним: Угорщина загалом дотримуватиметься лінії Європейського Союзу, і для нас це позитивний сигнал.
Утім, не варто ідеалізувати ситуацію. Ми маємо оцінювати її прагматично. Зокрема, у питанні нафтопроводу «Дружба»: Мадяр наголосив на необхідності диверсифікації поставок. Він не закликав до повної відмови від російської нафти, проте підкреслив важливість альтернатив. Це може означати поступові зміни. З нашого боку також лунали більш примирливі заяви про те, що після ремонту «Дружби» транзит може бути відновлений. Станом на зараз виглядає, що Україна, ймовірно, продовжить транспортування російської нафти через свою територію – можливо в менших обсягах.
Очевидно, що Мадяру буде складно одразу радикально розірвати з політикою Орбана. Ймовірно, процес відбуватиметься поступово, щоб не шокувати угорського виборця, значною мірою сформованого попередньою владою. Відмова від російської нафти, відповідно, також може бути поетапною, і Україна, можливо, не захоче ускладнювати цей процес.
Для нас це складний вибір, насамперед із символічної точки зору, адже таким чином Угорщина фактично продовжує фінансувати російську агресію. Але, можливо, доведеться діяти прагматично. Щодо військової допомоги Мадяр також заявив, що Угорщина не постачатиме зброю Україні і виступає проти таких поставок. Водночас важливо, щоб Будапешт хоча б не блокував відповідні рішення партнерів. Тим більше, що можливості для блокування тут обмежені, адже рішення переважно ухвалюють окремі держави, а не НАТО як інституція.
Якщо говорити про інші питання, зокрема про національні меншини, поки що важко сказати, наскільки активно цю тему просуватимуть. Втім, очевидно, що Угорщина приділятиме їй значну увагу. Тому Україні варто діяти тактовно і прагматично. Загалом, у питаннях прав національних меншин нам уже вдалося досягти взаєморозуміння з іншими сусідами, і є підстави сподіватися, що так само буде й з Угорщиною, без надмірних вимог з її боку.
Варто зазначити, що угорська громада на Закарпатті має широкі можливості для розвитку мови й культури, включно з доступом до освіти. Зокрема, функціонує Закарпатський угорський університет імені Ференца Ракоці ІІ у Береговому, і багато угорців із Закарпаття навчаються в Угорщині, часто залишаючись там. Відтак нам слід поєднувати принциповість із прагматизмом і максимальною тактовністю, враховуючи, що протягом останнього десятиліття ця тема активно експлуатувалася Орбаном.
До речі, можу додати й особистий досвід. Під час конференції в Ужгороді я спеціально поїхав до Берегового, щоб побачити ситуацію на місці. В університеті мені провели екскурсію бездоганною українською мовою. Загалом угорці там почуваються комфортно, і у самому Береговому багато хто переходив зі мною на українську.
Водночас був і показовий випадок: на автобусній зупинці я звернувся українською до дівчини, але вона не зрозуміла жодного слова. Я перейшов на англійську, припустивши, що вона з Угорщини, однак з’ясувалося, що вона з сусіднього села, де спілкуються суто угорською. При цьому дівчина навчається в університеті в Береговому і не володіє українською. Це свідчить, що проблеми існують, але вони не з нашого боку. Нам варто пояснювати угорським партнерам: Україна прагне забезпечувати права угорської громади і очікує взаємності.
