Сьогодні в Україні вперше відзначили День пам’яті українців, які рятували євреїв під час Другої світової війни

14 травня Україна вперше на державному рівні вшанувала пам’ять тих людей, які, ризикуючи життям, рятували євреїв в роки Другої світової війни. Відповідну постанову про відзначення цієї дати ухвалила на початку року Верховна Рада. У світі рятівників євреїв заведено називати «Праведниками народів світу» – Ізраїль на державному рівні присудив їм це почесне звання. Україна – в першій п’ятірці світових держав, де наші громадяни найбільше врятували євреїв від рук нацистів.

За інформацією ізраїльського Національного меморіалу «Катастрофи та Героїзму «Яд Вашем», Праведниками народів світу прийнято вважати осіб, які за своєю національністю не були євреями, але з ризиком для свого життя рятували євреїв у роки Другої світової війни від переслідувань фашистів.

Ізраїльський парламент у 1953 році ухвалив закон «Про увічнення пам’яті мучеників та героїв», внаслідок якого було створено меморіал «Яд Вашем», а в 1963 році було визначено критерії надання звання «Праведника народів світу». При меморіалі діє спеціальна комісія, яка на основі документів, свідчень вцілілих осіб та очевидців ретельно вивчає кожний випадок, відтак ухвалює рішення, чи відповідає він суворим критеріям. До комісії входять історики, юристи та вцілілі жертви Голокосту.

Україна, згідно дослідженням, на четвертому місці у світі за кількістю Праведників народів світу. Попереду Польща, Нідерланди та Франція. Загалом Праведники походять більш ніж із 50 країн.

Героям, котрі заслужили гідне звання Праведника народів світу, надають його за дотриманням певних умов:

* особу, яка може отримати почесну відзнаку, рекомендують лише єврейські організації;

* особа не має бути етнічним євреєм, котра сповідує християнство;

* допомогу, яку особа надавала євреям, була безкорисною, тривалою та вагомою;

* особа, яка переховувала євреїв, була в реальній небезпеці для свого життя або для життя своєї родини;

* порятунок мав бути усвідомленим вчинком.

Люди, яких визнали Праведниками народів світу, отримують іменну медаль, почесний сертифікат і право вписати своє ім’я на Стіні Честі в Саду Праведників у Єрусалимі. Згідно із законом, Праведники отримують почесне громадянство Ізраїлю, а у випадку їхньої смерті – пам’ятне громадянство.

Церемонія з надання звання Праведника народів світу в Україні вперше відбулася у вересні 1991 року. А за кількістю таких осіб, як уже було сказано, Україна посідає четверте місце серед світових держав і за найсвіжішими даними від 1 січня 2020 року вже 2659 громадян України відзначено званням «Праведника народів світу». Проте ці цифри, як стверджують дослідники з Українського інституту вивчення Голокосту «Ткума», не зображають реальної картини порятунку євреїв - жертв Голокосту. Насправді ж рятівників євреїв набагато більше, ніж Праведників народів світу, яких знайдено і документально засвідчено. І велика кількість подвигів залишається невідомою для громадськості. І «Яд Вашем» на своєму офіційному сайті також визнає, що кількість визнаних Праведників не показує повний обсяг допомоги євреям з боку не євреїв у період Голокосту.

Дослідження цієї теми в СРСР фактично не було, на цій темі стояло табу. Насаджувалась більшовицька ідеологія про один народ із однією долею. Крім цього, СРСР тривалий час не мав дипломатичних відносин з Ізраїлем.

Про багато випадків героїзму ми не знаємо. А ще з кожним роком усе менше залишається учасників та свідків тих подій. Після 2004 року дослідники Голокосту відзначають зменшення кількості українських Праведників народів світу. І ці подвиги рятування почали досліджувати фактично після здобуття Україною незалежності. Для порівняння: до 1991 року цим званням відзначили трохи більше ніж 100 осіб, а після незалежності вже маємо дві з половиною тисячі.

Доказами того, що українці вчиняли справжній подвиг, бо ризикували власним життям, зберігаються, зокрема, у львівському архіві – понад 40 кримінальних справ німецького суду проти українців та поляків, які намагались надати допомогу євреям. Перші справи були за 1941–1942 роки, вони деталізовані, об’ємні і мають сотні сторінок описів, а справи, що були порушені перед звільненням Львова від нацистів, мають лише кілька друкованих аркушів.

Останні справи датуються весною 1944 року. В них мова йде про знищення українців, котрі переховували євреїв впродовж кількох років.