Нині «еко» – у тренді. І на Прикарпатті заснування екосадиб, екоготелів, барів, ресторацій, клубів, турів, маршрутів, курортів з приставкою «еко», проведення екофестів, екоекскурсій, екотурів, ековиставок і т. ін. – у моді. Не обійшла вона і Долинщину. Адже ще п’ять років тому в Лолині відгудів екофестиваль «Лолин у Карпатах», якому пророкували статус міжнародного і роль потужного рушія у відродженні бойківського села – «столиці Франкового серця». У форматі екофесту на одній із полонин відбувалися майстер-класи з будівництва екожитла та органічного фермерства, організатори виношували плани будівництва екопоселення тощо... А недавно створили на Долинщині і перший на Прикарпатті кластер сільського туризму «Бойківський колорит», в який об’єдналося майже три десятки підприємців регіону. Тож на такому тлі заснування екосадиби «Бойківські світанки» в невеличкому гірському селі Новошині Вигодської ОТГ, розташованому біля підошви гори Лисої, – не екопершина, проте дивовижа і свідчення того, що екоідеї в сільському туризмі завдяки подвижникам доброї справи на Долинщині не заниділи, а їх розмаїття не вичерпане.

Із селища Вигоди, яке розташоване на відтинку автодороги, що веде на Закарпаття через Вишківський перевал, до Новошина – всього кільканадцять хвилин їзди. Та для охочих завітати у сільську садибу Кузеляків «Бойківські світанки» навіть на цьому коротенькому шляху можуть вигулькнути неочікувані перешкоди. По-перше, з’ясовуємо, що це село, образно кажучи, для чужаків «засекречене» – очевидно, в керівництва Вигодської ОТГ за два роки руки не дійшли, щоб подбати про вказівник на автодорозі Вигода – Хуст. Тож проминути потрібний поворот у село – що раз плюнути. І по-друге, шутрована дорога до села ніяк не пасує для зеленого туризму, а радше відлякує мандрівників і шукачів бойківської справжності.

Хоч у Новошині і бракує рекламних вивісок, та про «Бойківські світанки» місцеві добре обізнані – одразу пояснили, як знайти дорогу до обійстя.

Цього року зелена садиба «Бойківські світанки» відзначає свій невеличкий ювілей – 5 років з часу заснування. Як дізнаємось із металевої таблички, яка збереглася біля одвірка, хата, в якій Кузеляки започаткували свою справу, дуже давня – 1808 року забудови. На обійсті – старезна, ще давніша, ніж хата, криниця з джерельною водою, на іншому кінці двору – «санвузол», поруч – рукомийник, а дерев’яні столи і лави – майже на пів подвір’я, вкритого зеленим трав’яним килимом. Все просто і скромно. Хатчина приземкувата, з дерева і глини, вкрита шифером – очевидно, солом’яний дах не витримав випробувань часом. Помешкання побудоване «на два боки»: праворуч і ліворуч – світлиці, а між ними – широкі сіни з наскрізним входом. У кожній із кімнат чимало автентичних бойківських речей: глиняні печі, лави, бамбетель, скриня, вишивані образи й картини, верети і рушники, одяг, кухонне начиння... Навіть дерев’яні замки на вхідних дверях із «секретом» майстра й досі справні. Душа тут відпочиває... В одній із кімнат господарі облаштували спальню, в другій – вітальню. Деталі внутрішньої обстановки максимально збережено. Самобутня історія предків зафіксована в неповторності вишивок невідомих майстринь і світлинах бойків і бойкинь, які застигли у спалахах світла й тіні давнього фотомайстра.

Не раз, переступаючи поріг світлиці, я задумувався над тим, як влучно хтось назвав її, поєднавши два слова – «світло» і «лиця». Саме тут – під давніми образами в простих скромних рамах і людина ніби починає світитися якимось внутрішнім глибоким світлом. Власницю «Бойківських світанків» Іванну КУЗЕЛЯК я уявляв статечною, в роках, бойкинею. Насправді це сучасна, з європейським стилем мислення жінка, яка добре знає ціну заробітчанської праці на чужих стежках, та головно – до безтями залюблена у своє бойківське родинне коріння і рідну землю. Тож і в працю вкладає не лише енергію, а й подих серця і безмежну любов.

Насамперед поцікавився в пані Іванни, як народилася ідея зеленої садиби.

– Я часто думала, як відродити українське село. Адже люди виїжджають. Молодь не хоче залишатися в селах. Тож уже п’ять років займаємося сільським зеленим туризмом. А два роки тому ми створили кластер «Бойківський колорит», у який об’єдналися майже три десятки підприємців туристичної галузі. Відтак сільським зеленим туризмом зацікавилися і мої діти та навіть вирішили повернутися з-за кордону в Україну. Та сьогодні те, чим ми займаємося, більше хобі, ніж бізнес. Ми більше вкладаємо, ніж набуваємо. Проте надіємося на краще, будуємо гарні плани. Є люди, які готові нам допомогти. З нами співпрацюють «Дубовий кут» у Новому Мізуні, «Дарваївка» у Старому Мізуні, екоферма «Карпатські вікінги» і «Велдіж» у Шевченковому.

– То «Бойківські світанки» передусім – екологічна садиба? Означте ті речі, які мають статус «еко»?

– Так, це екосадиба, започаткована в хаті, якій 212 років. Ми відновлюємо і пропагуємо традиції харчування бойків, зокрема виготовляємо сири з коров’ячого молока, страви з натуральних продуктів, вирощених у гірському регіоні. Вода джерельна. До речі, криниця біля хати – німецька, викладена з каміння і ще давніша, ніж сама хата. І навіть те м’ясо, яке використовуємо для страв, у нас «бігає», «мукає» і «хрюкає» – зростає без пестицидів і в чистому довкіллі. Організовуємо також екотури в гори, де навчаємо охочих травництва, майстерності готувати чаї. Ці знання мені передала бабуся, а її вітчим був травником і бойківським мольфаром. Представники кластеру реалізують свою продукцію в спеціальному магазині «Мануфактура» у Вигоді. У хаті, де можуть зупинятися на нічліг туристи за помірну плату, навіть подушки і матраци – з соломи, як у давні часи. А всі верети – натуральні, домоткані. Сама хата зведена за польською традицією – з тесаного дерева, з обох боків ліпленого глиною. Лише повала (стеля. – І. Л.) зі зруба. Будівля низенька, щоб взимку не втікало з хати тепло і швидко нагрівалися кімнати. Всередині – дві світлиці, праворуч і ліворуч, а між ними – широкі сіни з наскрізним ходом. У давнину бойки вірили, що завдяки цьому нечистий і злий дух як зайде до хати, то одразу й вийде. Права світлиця була призначена для гостей, а влітку – і для спання. А в лівій господарі спали взимку, бо менша, тож тепліша. Була кухня і в сінях, там готували лише влітку. До речі, ця хата колись вважалася багатою, тут збирали мито. І таких осель на Долинщині було три – у Вигоді, Пацикові (належить до Вигоди. – І. Л.) і Новошині, а загалом на галицькій землі – 51.

– Хто Вам допомагає творити «Бойківські світанки»?

– Чоловік Василь та діти Святослав, Богдан і Ангелина є моїми першими помічниками і найкращою підтримкою у розвитку справи сільського зеленого туризму. З нами готові співпрацювати не лише івано-франківські, а й львівські туроператори. Але маємо проблему з дорогами. А без доріг нема туристів. Навіть після створення Вигодської ОТГ, куди ввійшло і наше село, ми не відчули жодних зрушень. За два роки існування ОТГ ніхто з її керівництва до нас ще не навідувався. Все робимо самотужки і своїм коштом. Районна влада не допомагає нам фінансово, але хоч сприяє інформативно. А ОТГ... Ось торік ми своїми силами і за свої кошти у Новошині організували і провели фестиваль «Дари карпатського лісу». Натомість про зроблене і видатки для проведення заходу прозвітувала ОТГ. То про що можна розмовляти?

– У чому, на Ваш погляд, бойківська справжність?

– На мій погляд, бойки замкнуті, не багатослівні, не пишномовні і скромні. Проте дуже працьовиті, ціпкі і вперті в досягненні мети. Тож ми хочемо привернути увагу до наших традицій, до людей праці і невичерпних талантів. «Бойківські світанки» для нас – то щонайперше дотик до тієї землі, яка нас народила і виколисала, до неповторності народних традицій горян, героїчного минулого і сучасних надбань. А ще прагнемо своєю працею сприяти відродженню українських сіл, зокрема і з гірським статусом.

...Наші відвідини зеленої садиби у Новошині залишили по собі неповторні враження. Та після того, як минають емоції, приходить розуміння ваги тієї праці, яку провадить родина Кузеляків та інші трударі. І надзвичайно прикро, що часто ці люди залишаються наодинці зі своїми проблемами й бойківськими світанками...