В Івано-Франківській обласній універсальній науковій бібліотеці ім. І. Франка відбулася презентація нового біографічного роману Степана Процюка про Олександра Довженка «Четверо надвечірніх сердець», який нещодавно побачив світ у видавництві «Брустури». Це була захоплива літературна подорож, під час якої численні учасники презентації дізналися про феномен Довженка, історію створення книжки, складний внутрішній світ героя та болісні компроміси в його драматичній долі. Наклад видання – 3 500 примірників.

Степан Процюк є автором понад 30 книжок загальним накладом понад 100 тисяч примірників, за що удостоєний відзнаки «Золотий письменник України». З-під пера літератора вийшло кілька психологічних романів про видатних українців, зокрема про Василя Стефаника, Архипа Тесленка, Володимира Винниченка, Григора Тютюнника, Івана Франка, Євгена Чикаленка. За словами автора, це своєрідні реконструкції їхніх біографій для широкого кола читачів. Письменник зізнається, що з-поміж усіх цих постатей саме Довженко був йому найближчим. Він глибоко розумів свого героя, тому й книжка писалася найлегше.

– З усіх героїв моїх книжок Довженко був одним із психологічно найближчих мені, – ділиться пан Степан. – До написання роману підштовхнула велика симпатія до нього. Так склалося, що він походив із сім'ї чернігівських селян, де з 14 дітей померло дванадцятеро його братиків і сестричок. Живими залишилися лише він та сестра Поліна. Як він виборсувався, як він ішов уперед – цей безумовний геній! Геній, якого душила система і який водночас намагався вижити. Я не кажу, що Довженко був взірцем національної боротьби. Він мав складний, суперечливий характер. У своєму романі я прагну максимально наблизитися до нього, підійти ближче, ніж в інших творах, щоб показати не ідеалізований романтичний образ, а реальне життя з усіма радощами, муками, падіннями, злетами й боротьбою...

Роман про видатного письменника та кінорежисера Степан Процюк писав півтора року. Каже, робота була дуже інтенсивною. Працюючи над книжкою, він опрацював чимало джерел: літературні й кінематографічні твори та щоденники Довженка, праці дослідників його життєвого й творчого шляху, а також збірник агентурних донесень.

«Опрацював книжку, яка вийшла накладом лише 250 примірників, – збірник донесень про Довженка, – розповідає письменник. – Вона побачила світ якраз за місяць до завершення моєї роботи, і мені її одразу придбали. Видання товсте, і що ви думаєте, я перечитав усі ці донесення. Це дало додаткові штрихи до образу Довженка. Мені неймовірно поталанило, адже ці нюанси я вплів у роман».

У творі Олександр Довженко постає в усій своїй суперечливості. А сам роман – це одягнена в художню форму біографія митця: його сумніви, внутрішня боротьба, успіхи та невдачі.

«Довженко в моєму романі постає людиною надзвичайно різною: вразливою, складною, знервованою, геніальною, щасливою та нещасливою, істеричною. Але водночас – тим, хто завжди любив Україну, – каже письменник. – Україна для нього за будь-яких обставин була понад усе, хоч він і мав певні гріхи перед нею. Про все це я намагаюся писати в книжці. Молодий Довженко воював у петлюрівській армії, а згодом малював на Петлюру карикатури. Немає нічого, що я оминув би увагою в романі».

За словами Степана Процюка, саме любов і жага до життя, закладені в Довженкові з дитинства, допомогли йому вижити в тоталітарній системі. «Думаю, він дуже любив світ, був просто закоханий у життя. Бачив його космічний вимір, урочисті й водночас моторошні грані. Він насмілився написати кіноповість «Україна в огні», яку згодом розгромив Сталін. Диктатор зненавидів цей твір, кричав на засіданні Політбюро. А Довженко перебував зі Сталіном у таких стосунках, що щиро вірив, ніби його не чіпатимуть. Усе це описано в романі – як це відбувалося насправді», – коментує письменник.

Степан Процюк зауважує, що назву його твору найкраще можна зрозуміти після прочитання книжки, однак не приховує, що вона уособлює чотири іпостасі Олександра Довженка.

«Його чотири різні обличчя, які зрештою зливаються в одне, – каже автор. – Точиться смертельна боротьба між цим єдиним обличчям і тими чотирма – безмежно втомленими. І водночас вони підтримують одне одного. Це дуже складний, поліфонічний, багаторівневий образ, який цього разу я виніс у назву роману».

Модерувала презентацію Ірина Фотуйма. Вона філігранно формулювала запитання до письменника, щоб присутні могли якнайбільше дізнатися про постать Довженка у творі. У коментарі для журналістів модераторка зазначила, що прочитала вже не одну книжку Степана Процюка і переконана, що «Четверо надвечірніх сердець» – найскладніший роман у його доробку.

«Автор намагається зобразити не лише еволюцію головного героя, а і його деградацію, адже ми знаємо, в яких умовах і за якого режиму жив, працював і творив Олександр Довженко, – зазначає вона. – Щоб зберегти власний талант, йому доводилося йти на компроміси із совістю. На мій погляд, саме ці суперечності – найскладніші. Проте Степан Процюк – майстер психологічного роману, тому він занурюється у внутрішній світ героя, намагаючись з'ясувати, чому той чинив саме так і чому обрав такий шлях. У цьому контексті виразно постає символіка назви книжки «Четверо надвечірніх сердець». Особисто розшифрувала її через різні грані Довженка: як чоловіка, кінематографіста, письменника і людини, змушеної жити в лещатах радянської системи».

Поки в інформаційному просторі з’являються перші рецензії та відгуки читачів про новий роман Степана Процюка, письменник уже працює над наступним. Майбутній твір він присвятить українському театру початку ХХ століття, а в центрі сюжету – любовна історія Миколи Садовського та Марії Заньковецької.