Вчителька української мови і літератури Калуського ліцею №10 Оксана ЛОГУШ посіла третє призове місце на всеукраїнському етапі конкурсу «Учитель року-2024». Цьому передувала її перемога на обласному етапі змагання. Завдяки щирій любові до української мови та літератури, а також відданості своїй справі їй вдалося підкорити серця представників журі та здобути визнання на найвищому рівні.

О. Логуш – досвідчена педагогиня, за її плечима 26 років педагогічного стажу. Вчителька зізнається, що про цей фах мріяла з дитинства. «Завжди уявляла собі, як навчаю дітей, кудись їх веду, проводжу урок, – згадує пані Оксана. – Спочатку хотіла бути вчителькою початкових класів. Тому після 9-го класу навчалася в Чортківському педагогічному училищі. Цей заклад дав мені велику базу і справді допоміг реалізувати себе в майбутньому. А коли після закінчення училища постало питання про продовження навчання у вищому навчальному закладі, то вирішила обрати іншу спеціалізацію. Між улюбленими історією та літературою все ж зупинилася на українській мові й літературі».

Перед тим, як потрапити до трійки найкращих вчителів української мови і літератури в Україні, Оксана Логуш виборола першість серед педагогів області у своїй номінації. «Відчувала велику відповідальність. Розуміла: якщо я стала першою в області, то попереду – всеукраїнський етап, а це вже зобов’язує гідно представити нашу область», – наголошує вона.

Конкурсні змагання всеукраїнського туру «Учитель року» тривали у два етапи – дистанційному та очному. Під час першого учасники конкурсу проходили три випробування: «написання есе», «тестування» й «аналіз поезії». У фінальному турі, що відбувся у Львові, за звання «Учитель року-2024» у номінації «українська мова і література» змагалися 12 педагогів. Вони проходили ще два змагання – «урок» і «майстерка».

О. Логуш зазначає, що кожне випробування було по-своєму складним, але воно давало можливість показати себе, продемонструвати свої сильні педагогічні сторони і вміння викладати предмет. «Особисто я жодного дня не відчувала, що це конкурс, що треба конкурувати, змагатися. Учасниці – дуже світлі та позитивні, а журі – компетентне, досвідчене й толерантне», – ділиться враженнями вчителька.

За словами Оксани Іванівни, найкраще показати свою майстерність і педагогічний хист вчитель може, працюючи з дітьми на уроці. Під час конкурсу його учасники мали змогу це зробити. Все відбувалося за звичним для вчителів сценарієм, єдиний нюанс – педагог проводив урок у незнайомому середовищі класу та школи. Свій конкурсний урок пані Оксана провела у Львівському ліцеї ім. І. Пулюя.

– На жеребкуванні мені випало проводити урок з української мови у 9 класі, – розповідає моя співрозмовниця. – З дітьми познайомилася за день до проведення уроку. Звичайно, це дуже відповідально і хвилююче, бо ти хочеш показати все, що вмієш і знаєш, а треба дотриматися методики, часових рамок. Діти дуже хороші, тямущі, відкриті, вони йшли на співпрацю, їм було цікаво, намагалися допомогти, підтримати так, як вони могли під час уроку…

Вчителька наголошує на важливості проведення фахових конкурсів, як-от «Учитель року», адже це дозволяє побачити своїх колег з різних куточків області та України, обмінятися досвідом і розширити свої горизонти. Сьогодні повернувшись до Калуша зі Львова з бронзовою нагородою, пані Оксана щиро дякує усім, хто підтримував її впродовж усього конкурсу і вірив у неї.

– Дякую своїм учням, які вірили у мене й заради яких я брала участь у цьому конкурсі. Адже хотіла показати дітям своїм прикладом, що ніколи не пізно щось спробувати, ставити мету й досягати її. Вони завжди запитували мене: «Як там ваш конкурс? Ви ще не виграли?». Це дуже мотивувало, – наголошує вчителька. – Також дякую консультантці Центру професійного розвитку педагогічних працівників Галині Кохан, директорці Калуського ліцею №10 Тетяні Федорів за підтримку і віру. Безмежно вдячна завідувачці лабораторії суспільно-філологічних дисциплін Івано-Франківського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти Наталії Уманців, яка дуже мною опікувалася. А на фінальному етапі була зі мною на зв’язку 24/7, ніби за руку тримала під час усіх випробувань та мого перебування у Львові, і вірила в мене більше, ніж я сама в себе…

Дуже часто чую від своїх ровесників та молодшого покоління, що в школі їм не прищепили любов до української мови й літератури. І в тому, що вони недолюблюють і не читають класиків чи сучасників української літератури, винні їхні вчителі, які відбили охоту пізнавати світ цих важливих дисциплін. На думку пані Оксани, секрет викладання української мови та літератури в тому, щоб діти бачили практичну цінність цих предметів, а не тільки, щоб скласти НМТ і вступити, куди вони мріють. «Мова і література – це те, без чого ми в житті не обійдемося. Завжди кажу своїм учням, що ким би людина не була, ким і де не працювала б, але якщо вона не вміє розказати про себе, представити себе й те, що вона робить, то досягти успіху їй буде дуже-дуже важко. А в цьому якраз допомагає знання мови, володіння словом», – зауважує О. Логуш.

Пані Оксана наголошує, що загалом сучасні діти читають. Вона дуже часто бачить своїх учнів з книжками, у бібліотеці чи в книгарні. Але зазвичай діти вибирають і читають те, що їм до душі. І це не завжди збігається зі шкільною програмою. «У шкільній програмі, особливо старших класів, багато таких творів, які ще ми вчили в школі, можливо, і наші батьки, – коментує вчителька. – Але це класика, основа, на якій тримається література як мистецтво. Тому ми маємо її знати, розуміти. І ще проблема полягає в тому, що зазвичай у тих творах ідеться про віддалені часи. Діти не завжди розуміють, про що і навіщо вони читають на уроках. Тому я стараюся з ними так їх аналізувати, щоб вони зрозуміли те, про що читають. Не зубрили, не вдавалися в деталі, хто у що був одягнений, а просто щоб відчули дух тієї епохи і як це пов’язано із сучасністю».

Але загалом, за словами О. Логуш, велика війна в Україні дещо змінила ставлення учнів до української мови і літератури. У них з’явився більший інтерес і повага до цих предметів, відбулося ціннісне переосмислення. «Коли учні на уроках літератури читають деякі твори, наприклад, «Чорну раду» Пантелеймона Куліша, або Тараса Шевченка, і кажуть: «О, а це вже таке було!». Тобто вони розуміють значення історії, усвідомлюють, що своє треба поважати, цінувати і знати», – констатує моя співрозмовниця.

На думку пані Оксани, в ці непрості нинішні часи вчитель насамперед має відчувати й розуміти своїх учнів, щоб могти підтримати їх та скерувати. Якщо між такого контакту не буде, то і вчителю, і дітям буде важко. «Педагог має підтримувати дітей, вести їх за собою, і показати їм, що кожна дитина може все змінити та чогось досягти», – переконана вона.