«Коли б мені дозволено було перемінитись у птаха, то вибрав би я собі жайворонка. Люблю місячні ночі, непрохідні ліси, високі гори. Люблю поезію писану і неписану, мальовану і немальовану. Люблю ритм зір на небі і голос життя на землі. Але лютий я на все, що погане, брехливе і жалом кривди кусає».

Так написав про себе у творі «Моя біографія» Марко ЧЕРЕМШИНА (Іван Юрійович Семанюк (1874–1927), чий 150-літній ювілей відзначили на Прикарпатті. І ще віддаватимуть йому пошанівок хоча б з тієї причини, що дотепер серед літературознавців немає одностайної думки щодо справжньої дати народження майбутнього класика української літератури – 13 червня чи 13 липня 1874 року. А все – через розбіжності між датами у збереженому особовому документі І. Семанюка і в його автобіографії (йдеться про неоднакову в першому і другому випадках кількість паличок у написаному римськими цифрами числі на позначення місяця року).

Одна із провідних нині дослідниць життя і творчості Марка Черемшини, уродженця села Кобаки на Косівщині, і його землячка, кандидатка філологічних наук, старша наукова співробітниця Снятинського літературно-меморіального музею М. Черемшини й членкиня НСПУ Іванна СТЕФ’ЮК на ювілейній науковій академії у покутському місті прокоментувала таку ситуацію напівжартома: «Знаєте, ми поєднуємо ці дві дати. У червні проводимо наукові заходи до кожної чергової річниці Марка Черемшини, а вже шість років поспіль літературно-мистецьку премію його імені вручаємо лавреатам, як і вказано у положенні про цю відзнаку, 13 липня – у день, коли фактично, на нашу думку, майбутній письменник прийшов у цей земний світ, про що він сам зазначив у своєму життєписі. Тож хай і двічі на рік, але всюди буйно квітне Черемшина!».

Власне, тим коментарем пані Іванна, яка модерувала наукове зібрання у Снятині й сама виголосила одну з доповідей, доповнила спеціально присвячений питанню про дату народження Марка Черемшини виступ доцента кафедри української літератури ім. академіка М. Возняка Львівського національного університету ім. І. Франка Ростислава Чопика.

Академією у покутському місті продовжили проведену попереднього дня, 13 червня, у Прикарпатському національному університеті ім. В. Стефаника Всеукраїнську наукову конференцію «Творчість Марка Черемшини і українська культура кінця XIX – початку XX століття». Серед тих, хто привітав її учасників, – ректор цього вишу Ігор Цепенда, декан факультету філології Роман Голод, завідувач кафедри української літератури Степан Хороб, перший заступник голови обласної ради Василь Гладій, начальниця управління культури, національностей та релігій ОДА Тетяна Бойко, голова ОО НСПУ Євген Баран, академіки – директор Інституту літератури ім. Т. Шевченка НАН України Микола Жулинський та директор Інституту Івана Франка НАН України Євген Нахлік.

На пленарному засіданні конференції вели мову про змістовно-концептуальні основи художнього світу Марка Черемшини, його вплив на розвиток української літератури, як і нашої мови та літературної критики, про значення творчості цього видатного новеліста для сучасної вітчизняної культури. Науковці ділилися результатами досліджень етнографічних мотивів у творах письменника, наголошували на його вагомій ролі в національному відродженні та збереженні народних традицій. Аналізували зв’язки «співця Гуцульщини» з іншими відомими майстрами слова й літературними критиками та їхні оцінки місця Марка Черемшини в тодішньому українському красному письменстві. А в секціях науковці працювали за тематичними напрямами, які окреслювали становлення новеліста як творчої особистості; особливості моделювання його художнього світу; наукові, культурно-історичні та методичні рецепції, мовностилістичні особливості художнього простору та проблематику «із секретів поетичної творчості» прозаїка.

Мистецький зачин наукової академії у Снятинському будинку культури з музичними дарунками її учасникам від народного аматорського тріо скрипалів цього закладу та від ансамблю троїстих музик із с. Долішнє Залуччя був співзвучним зізнанню самого М. Черемшини: «Етнографічних матеріалів я не збирав, бо сам був тим матеріалом, пересякнувши наскрізь народними піснями та казками із самого малку. Я виріс серед співанок, та казок, та сопілок, вдихав їх в себе і віддихав ними». Літературознавці справедливо відзначають, що Черемшина у вітчизняному красному письменстві був одним із найбільших фольклористів. Народна поезія є у всіх творах малої прози «співця Гуцульщини» і в органічній сув’язі з їх фабулою допомагає автору створити новелу як єдину художню цілісність.

Керуюча справами виконкому Снятинської міської ради Оксана Саміла подякувала поважному товариству науковців та письменників з Івано-Франківська, Львова, Чернівців, інших міст України за популяризацію творчості одного з найвизначніших українських новелістів початку XX століття, за те, що й далі вивчають і громадсько-політичну діяльність Марка Черемшини, зокрема в їхньому місті, яке стоїть на порубіжжі Покуття з Гуцульщиною і Буковиною. Адже сюди він приїхав 1912-го за протекцією Василя Стефаника й відкрив свою адвокатську канцелярію, був і бургомістром Снятина. На місцевому цвинтарі й поховано новеліста, який раптово помер у 1927 році.

Адресували щирі слова снятинцям і колегам-науковцям з інших вишів завідувач кафедри української літератури ПНУ ім. В. Стефаника – професор Степан Хороб та доцент Роман Піхманець, який особливо активно досліджує основні аспекти творчості Марка Черемшини. Від імені голови Національної спілки письменників України Михайла Сидоржевського з вітальним словом звернувся до присутніх його заступник Ярослав Ткачівський, прочитав і свій вірш, присвячений «гуцульському жайвору». Побажали учасникам наукової академії плідної роботи поет, голова Івано-Франківського осередку Наукового товариства ім. Тараса Шевченка Василь Мойсишин, очільник Херсонської ОО НСПУ Василь Загороднюк, поет і художник із цього степового краю Шевченківський лавреат Анатолій Кичинський.

Очільник Івано-Франківської ОО НСПУ Євген Баран пригадав, як на відзначенні 135-річчя новеліста в Кобаках учителька-словесниця сільської школи Марія Раушер привернула його увагу до своєї вихованки – студентки-другокурсниці української філології Чернівецького університету ім. Ю. Федьковича, котра на той час уже запалилася ґрунтовним вивченням творчості й життєвого шляху М. Черемшини, – у майбутньому однієї з найавторитетніших їх дослідниць Іванни Стеф’юк. Тепер, до 150-річчя Марка Черемшини, саме вона упорядкувала книгу «Райска птиця», яка є найповнішим на сьогодні виданням його творів з передмовою пана Євгена. Книжку найменовано за назвою одного із перших художніх творів юного Черемшини – «казки-билиці», яку в радянські часи та й уже за незалежності України не публікували в жодному з видань його творів. Цю казку сама І. Стеф’юк, котра й віднайшла цей твір, з артистичною майстерністю прочитала присутнім поціновувачам таланту М. Черемшини.

І в Снятині прозвучала низка змістовних доповідей науковців Львівського національного університету ім. І. Франка та Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича, голови Снятинського об’єднання ВУТ «Просвіта» ім. Т. Шевченка, педагога й письменника Івана Оробця, який наголосив на просвітянській діяльності й краєзнавчому аспекті художнього світу М. Черемшини, його впливі на творчість місцевих літераторів.

Дводенний обмін думками фахівців, об’єктом досліджень яких були твори й листування, громадська активність визначного новеліста на ниві творення української нації, безперечно, додасть нових штрихів, збагатить сприймання й розуміння цієї неординарної постаті нашими сучасниками, зокрема в аспекті певної суголосності подій нинішньої великої російсько-української війни баталіям Першої світової, які розгорталися й на теренах Прикарпаття. Події і наслідки тієї війни для галичан Марко Черемшина художньо відтворив й осмислив у новелах, що ввійшли до його збірки «Село вигибає», виданої через чверть століття після появи у 1901 році першої книжки творів новеліста «Карби» (третя його збірка – «Верховина» побачила світ уже після смерті письменника). Твори цієї тематики «співця Гуцульщини» цікаві й сучасним читачам, письменникам і, звісно ж, літературознавцям з погляду його як життєвого, так і творчого досвіду в зображенні воєнних подій.

Я попросив поділитися міркуваннями про значення творчості Марка Черемшини для нашого сьогодення, про потребу у вивченні й популяризації творчого доробку одного з найоригінальніших новелістів початку XX століття завідувача кафедри теорії літератури і порівняльного літературознавства Львівського національного університету ім. І. Франка, голову Міжнародної асоціації франкознавців Михайла ГНАТЮКА.

– Для мене, – сказав він, – ім’я Марка Черемшини знане ще з дитячих років. Школярем я був на відкритті його кімнати-музею в Делятині. Маю фото з тієї урочистості, на яку приїхали було дружина Черемшини Наталія Семанюк та відома письменниця Ірина Вільде. Неординарну для нашого містечка подію донині добре пам’ятаю ще й з огляду на те, що саме вона стала однією зі спонук до мого зацікавлення красним письменством і до рішення вступити на філологічний факультет Львівського університету ім. І. Франка. Пізніше я сам почав писати художні твори, їх друкували в пресі, але у свідомості назавжди закарбувалася постать Черемшини не лише завдяки тому, що я відкрив для себе в його особі видатного майстра новели, а й через те, що мій дідо Василь Ханенко, заможний селянин із сусіднього з Делятином села Заріччя, належав до Української радикальної партії, членом керівних органів якої, а відтак і головою був Микола Лагодинський – знаний правник, адвокат, помічником котрого працював випускник Віденського університету доктор права Іван Семанюк. Вочевидь, у Лагодинського збиралися активісти тієї партії. Знаю з дідових розповідей, що до них у Делятин приїздив і Василь Стефаник. Як науковець мав свого часу нагоду ознайомлюватися з необхідними для наукової роботи матеріалами в архіві Віденського університету. Там принагідно заглянув в особову справу студента І. Семанюка і скажу, що вчився він добре, краще за багатьох інших наших земляків, прізвища яких потім стали відомими в Галичині. Серед тих, хто схвально оцінював твори Черемшини за його життя, найбільше заглиблювався в них – і поет та літературний критик Микола Зеров, як це відзначали на конференції кілька доповідачів. Дещо інший характер мало дослідження новелістики нашого земляка критиком Дмитром Донцовим, з яким він листувався.

Темою моєї доповіді був порівняльний аналіз творчих методів Василя Стефаника і Марка Черемшини в річищі модернізму в українській малій прозі кінця XIX – початку XX ст. Дуже важливо усвідомити те, що хоч їх обох і Леся Мартовича літературознавці часто об’єднують під назвою «Покутська трійця» (з огляду на спільність їх селянського походження, тематику творчості та дружні особисті зв’язки), але це різні творчі особистості. Стефаник належить до експресіоністів, а Черемшина – імпресіоніст із виразно відчутними нотками реалізму, іронії, самоіронії. Манера письма уродженця Кобак певною мірою позначена впливом австрійського письменника Гуґо фон Гофмансталя. А сам Марко Черемшина, який шість років працював і жив у Делятині, без сумніву, своїм прикладом як письменник вплинув на дочку правника М. Лагодинського Ярославу, котра теж почала писати й публікувала свої твори під літературним псевдонімом Леся Верховинка.

Своїми враженнями від участі у форумі поділився доктор філології габілітований, професор Дрогобицького державного університету ім. І. Франка, професор університету ім. Марії Кюрі-Склодовської в Любліні (Польща) Ігор НАБИТОВИЧ:

– «Поетом народного горя й народної тьми» називали Черемшину після виходу у світ його першої збірки новел «Карби» представники літературної критики народницького напряму. Але не так трактував її Д. Донцов, який підтримував у новелах «співця Гуцульщини» не класові, а мистецькі засади. У багатьох аспектах творчість Черемшини перегукувалася з його націєцентричним дискурсом. М. Зеров охарактеризував уродженця Кобак як одного з основних представників загальноукраїнського літературного канону і як своєрідний феномен красного письменства Галичини. Він вважав цього новеліста великим письменником.

Літературознавці ж досі чомусь вважали, що Черемшина – нібито лише один із представників «Покутської трійці», хоч і Донцов, і Зеров бачили у цих трьох письменниках цілком різні постаті, кожна з яких має своє місце в літературі. «Гуцульського жайвора» в цій «трійці» явно недооцінювали, його творчість не визначали як цілком самостійну. Тим часом ще М. Зеров, професор і неокласик української літератури, чітко окреслив як дуже важливу для її розвитку постать Марка Черемшини. Адже той належав до модерністів і вніс в українську літературу багато такого нового, чого раніше вона не мала. Тобто не можна зводити роль цього письменника лише як до автора новел, у яких показано страшні життєві біди в середовищі покутян, гуцулів, бойків. Черемшина, на думку Зерова, розкривав внутрішні трагедії персонажів своїх новел. Їх автор показує душу української людини, зображаючи героїв цих творів у трагічних обставинах, у які вони потрапляють – чи під час воєнного лихоліття, чи у важких соціальних умовах життя. Проте, на мою думку, соціальний момент не головний у новелах письменника, а є, так би мовити, лише тлом, на якому відбувається внутрішня трагедія людини. І головне у творах видатного новеліста те, що він відкриває читачеві душу української людини – великої і величної, на переконання письменника. При цьому Черемшина часто використовує художній спосіб іронії та самоіронії. Інакше кажучи, «співець Гуцульщини» будує свій, особливий, художній світ, інший, аніж у ще двох письменників «Покутської трійці». Для мене Черемшина цікавий у тому сенсі, як по-різному підходять до оцінки його творів представники різних напрямів українського літературознавства, починаючи з минулого століття, та які особливості цієї постаті вбачають вони в різних аспектах і моментах його творчості. Але якщо подати разом її оцінки представниками тих різних напрямів, то ми побачимо постать письменника не як плоский трафарет, а в найрізноманітніших ракурсах, побачимо ті моменти, які власне роблять Марка Черемшину самобутнім прозаїком. Участь у науковій конференції до його 150-річчя нагадала, думаю, не лише мені, що цей новеліст заслуговує, аби про нього говорили й писали літературознавці. Я вже давно досліджую біографії постатей української літератури, і нині, на мій погляд, є потреба у створенні нової біографії Черемшини на основі всіх віднайдених досі документів і матеріалів про нього. Ця нова біографія мала б показати нам Марка Черемшину на тлі доби, в якій він жив, у його взаєминах із літераторами й митцями і Галичини, яка входила тоді до складу Габсбурзької монархії, і Великої України. На цій конференції я виступав з доповіддю водночас як громадянин України і польський літературознавець. Літературознавці і звичайні читачі в цій країні, на жаль, нічого не знають про Марка Черемшину. І мені думається, що коли перекласти на польську мову виголошену мною в Івано-Франківську доповідь про творчість цього письменника в літературно-критичній рецепції Д. Донцова й опублікувати її, то тим самим можна відкрити «хвіртку» до пізнання поляками неординарної особистості видатного українського новеліста.

Завідувачка кафедри культурології та краєзнавства Запорізького державного медико-фармацевтичного університету, докторка філологічних наук, професорка Ольга ТУРГАН сказала, що радо відгукнулася на отримане із Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника запрошення взяти участь у конференції до 150-літнього ювілею Марка Черемшини:

– Якраз у цей період я читала лекційний курс з української літератури про «Покутську трійцю», який глибоко запав мені в душу. Зазначу, що наші студенти легше сприймали твори Василя Стефаника і Леся Мартовича, а Марка Черемшини – важче, бо в мові його новел переважає гуцульський діалект. Але я старалася переконати їх, що якраз у цьому – незбагненна краса й неперевершеність творів «співця Гуцульщини», що він тим самим збагачує лексичний фонд української мови. Зрештою, така думка не лише моя, а й багатьох інших дослідників творчості Черемшини. Хто вчитається в його новели, той з першого ж разу перейметься їх ідеєю і змістом, бо в цих творах стільки, сказати б, художніх інтерпретацій фактів і явищ життя! Інтерпретацій, з допомогою яких автор і творить свої новели. Тема наукової доповіді, яку я виголосила на конференції, так і звучала: «Онтологічні й культурно-історичні універсалії в новелістиці Марка Черемшини». Онтологія – це, як відомо, вчення про буття, осягнення основ усього сущого або розумом, або інтуїцією.

До якого художнього стилю належать твори Марка Черемшини? Це дискусійне запитання. Він сповідує переважно творчий метод імпресіонізму, але з експресіоністичними вкрапленнями, що особливо помітно у новелі «Злодія зловили», яку я згадала у своїй доповіді. Адже це крик душі, коли б’ють хлопця-сироту, котрий від голоду в безпам’ятстві ссав чужу корову…

В Івано-Франківську я уже не вперше. У мене зав’язалися добрі стосунки з науковцями кафедри української літератури Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника. Вдячна керівництву цього вишу за організацію такої змістовної конференції. На її засіданнях між викладачами різних вишів виникали й дискусії навколо певних моментів творчості Марка Черемшини. Звісно, ми й далі дискутуватимемо – для цього тепер є широкі комунікаційні можливості, інформаційні технології. Та все ж нічим не замінити розкіш живого спілкування між колегами одного фаху. Та й взагалі, переконана, зацікавлене живе спілкування з ближніми й тримає людину в цьому світі.

Учасники форуму відвідали літературно-меморіальний музей Марка Черемшини, де їхнім екскурсоводом була Іванна Стеф’юк, поклали квіти до пам’ятника «гуцульському жайвору». А також на міському цвинтарі помолилися біля могил новеліста і його дружини Наталії Семанюк за упокій їхніх душ.