Коли вперше ступив на родинне обійстя Світлани й Миколи ДІДОХІВ у Рожнятові й побачив його дизайнерську привабливість, де з художнім смаком облаштовано кожен куточок, то й подумати не міг, що у цій рукотворній казці живе родина не художників чи майстрів декоративно-прикладного мистецтва, а нафтовиків за фахом.

Саме у ґаздівстві цієї бойківської сім’ї стараннями майстра-червонодеревника Миколи, його дружини Світлани, доньки Аліни Лазаришин і навіть онука Тараса народжуються унікальні настінні панно з дерева чи декоративна мозаїка, які я образно називаю дерев’яним живописом. Такі роботи можуть бути окрасою оселі – і як окремі живописні панно, і як елементи зовнішнього оздоблення будинку, і як частина дерев’яних меблів чи іншого побутового начиння.

Та найголовніше – спільна справа і єднає родину, і робить стійкішою у протистоянні негативній емоційній навалі воєнного часу. А свою справу люди започаткували після повномасштабного вторгнення російських загарбників в Україну. Отож вашій увазі – розповідь про творців унікальних живописних творів: настінної дерев’яної мозаїки, що стала для них одним зі способів очищення від негативних емоцій воєнного часу.

Хоч насправді майстер-меблевик – М. Дідоха, зате справжня майстриня з пошуку й урухомлення яскравих творчих ідей – його дружина Світлана.

– Усе почалося, як наш зять Василь Лазаришин – чоловік доньки Аліни, якого ми з любові й поваги називаємо сином, кілька років тому пішов захищати Україну, – пригадує жінка й гостинно запрошує до родинної світлиці. Її внутрішнє рукотворне убранство, як і територія двору, також нагадує казкові дерев’яні хороми. – Мій чоловік як талановитий столяр-червонодеревник уже багато років виготовляє різні меблі.

А якось він побачив у мережі цікаву дерев’яну мозаїку, й показуючи її мені, сказав: «Світлано, наш зять воює, донька дуже переживає і замолоду сивіє… Подивися на цю мозаїку, то є твоє – нумо, спробуймо…». То був його справжній чоловічий вчинок – бажання передовсім підтримати нас у важкі часи і знайти для всієї родини спосіб очищення від негативних емоцій. Микола відтак вивчив усі технічні особливості й деталі такої роботи – як нарізати плиту чи ламелі, як клеїти й покривати їх фарбами, добирати фарби та лаки, шліфувати деталі й припасовувати тощо.

Нам задум сподобався, тому що робота відвертала і тепер відвертає увагу від нав’язливих важких думок. Творчість захопила всю нашу родину. За технічний бік справи у нас відповідає Микола – заготовляє матеріали, нарізає на верстаті необхідні деталі, припасовує. Я ж народжую ідеї, наклеюю і фарбую ламелі – спеціальні дерев’яні поперечні рейки, даю чоловікові поради щодо орнаменту, а донька Аліна рекламує й реалізує готові роботи. Навіть наш онук Тарас допомагає.

– Отже, така праця сприяла й сьогодні допомагає осібно вам усім переживати гіркоти війни?

– Так, дуже допомагає. Навіть попри проблеми з реалізацією наших робіт в Україні, це мене захоплює, а передовсім не дає зупинятися і розчаровуватися. Ми недавно розпочали власну справу, тож наразі формуємо свій авторський стиль та шукаємо неповторні мозаїчні сюжети. Для створення живописних робіт використовуємо не лише дешеву деревину смереки, а й цінні породи дерева, постійно експериментуючи з орнаментами й палітрою кольорів. Микола дуже прискіпливий у роботі. Ми часто сперечаємося, поки не знайдемо те, що шукали. Наші діти – то не тільки головні натхненники й мотиватори у праці, а й найвищий сенс нашого життя…

М. Дідоха – статечний і неговіркий чоловік, від якого віє мудрістю і шляхетністю. Такі ґазди хоч і небагатослівні, зате беручкі до роботи.

– Для однієї такої мозаїчної роботи інколи потрібно нарізати й відповідно підготовити кілька сотень різних дерев’яних елементів, – розповідає він. – Я їх готую на спеціальному верстаті. Потрібний досвід є, адже 35 років поспіль виготовляю меблі. Коли наріжу необхідну кількість деталей, то Світлана їх фарбує. Імпровізуємо з орнаментами – працюємо без спеціальних попередніх ескізів. Спочатку використовували для такої роботи комп’ютер, а тепер вже обходимося і без нього. Просто стаємо зі Світланою поряд і разом творимо, дискутуємо, шукаємо найкраще спільне рішення: де поставити горіхову деталь, а де з ясена чи смереки, де краще використати деталь з текстурою, а де пасуватиме зализана або гладка тощо.

Базова деревина для наших мозаїчних картин – смерека, але використовуємо і дуб, ясень, в’яз, білий і чорний горіх, очкову тополю, червоне дерево. Все залежить від того, яка потрібна фактура для конкретної замовленої мозаїчної роботи. Спочатку один раз усі елементи ми покриваємо акриловими фарбами, даємо їм висохнути, а відтак шліфуємо й насамкінець покриваємо фарбою вдруге, лакуємо. І тільки перед тим, як покласти деталі на клей, делікатно підтираємо їхні кутики, щоб належно лягла кожна мозаїка.

– Що для Вас як столяра-червонодеревника є найвідповідальнішим у роботі над дерев’яною мозаїкою?

– Дуже важлива точність, адже всі маленькі деталі мають зійтися в одному сюжеті. Коли упродовж дня я працюю, то потрібна велика зосередженість, адже пальці ходять небезпечно близько попри полотно пили форматно-розкрійного верстата. Деякі дрібні елементи виготовляю вручну і шліфую спочатку спеціальною машиною, а відтак кожну деталь окремо вигранюємо ще й власноруч – наждачною шкіркою. Для кращої візуальної об’ємності дерев’яного живопису й передачі світлової гами творів використовую так звані підняті ламелі – не тільки низькі по сім міліметрів, а й вищі – по десять. Кріпиться така мозаїка на звичайну плиту OSB чи дорожчу багатошарову фанеру. Ззаду прилаштовую спеціальне настінне металеве кріплення. Якщо наші вироби призначено для використання у зовнішньому декорі будинку, то ми за основу такого мозаїчного живопису беремо водостійку плиту і клей використовуємо відповідний…

Своєю чергою Аліна Лазаришин розповідає, що поки чоловік на війні, її головний обов’язок – виховання сина. Але все ж у родинній справі вона відповідає за реалізацію робіт.

– Моя праця – то й один із способів позбутися непрошених думок у час війни. Адже в інстаграмі монтую відео і поетапно показую весь процес виготовлення дерев’яного мозаїчного декору. Навіть не можу і не хочу собі уявляти, як би почувалася без такої спільної творчої праці. Бо то моя головна підтримка. Ми надсилаємо відео Василеві на фронт і також дослухаємося до його порад. Він завжди нам каже: «Не зупиняйтеся!». Маючи такого потужного мотиватора, ми не маємо права на втому. Радимось у всьому разом із батьками. А ще формат нашого дерев’яного живопису залежить від смаків замовників.

– Знаю, що Ваша родина своєю працею допомагає ЗСУ… Які параметри такого творчого волонтерства?

– Мені важко говорити про такі речі, бо, на наш погляд, це нескромно, наша допомога не така значна. Адже люди роблять значно більше для ЗСУ.

– А як реалізуєте свої роботи?

– Головно продаємо їх у приватні руки за кордон – у США, Канаду, Велику Британію, Німеччину, Польщу, Чехію, Словаччину. Але зізнаюся, що коли ми працюємо над дерев’яною мозаїкою чи настінним декором для замовників з-поміж українців, то, як мені видається, кожен із нас вкладає у свою працю значно більше душі, навіть використовуємо найякісніші матеріали для роботи з домашніх «загашників». Бо кожне мозаїчне панно – це наше творче обличчя.

– А чи знайшли ви з батьками, на Вашу думку, вже ті творчі шляхи чи задуми, як здивувати людей своєю роботою?

– Ні, образно кажучи, наші творчі гори, думаю, ще попереду. Ми ж лише кілька років творимо такі дерев’яні мозаїчні панно. Але мій батько – надзвичайно обдарований, тож осилить і гідно пройде й цю мистецьку дорогу. Адже такою унікальною дерев’яною мозаїкою, наскільки я знаю, у наших краях не займається жоден інший майстер-червонодеревник. Тож навіть з цього погляду мозаїчний наш родинний дерев’яний живопис – то вже мистецька першина…

Мозаїчні дерев’яні панно, фрагменти зовнішнього будинкового декору та побутове начиння, що їх виготовляє родина М. Дідохи, – то не просто дерев’яна мозаїка. Це взірці декоративного живопису, де сюжети створюють не мазками пензля, а викладають дерев’яними ламелями. В основі мозаїчних сюжетів – карпатська геометрична орнаментика та автентична колірна палітра Бойківщини. Звісно, автори орієнтуються не лише на власний смак, а й передовсім враховують усі побажання замовників

P. S. За сприяння у роботі над матеріалом цієї статті особливо дякуємо відділу культури Рожнятівської ТГ в особі його начальниці Галини Курташ.