Прикрі моменти із блокуванням польськими фермерами й водіями-далекобійниками пунктів пропуску на кордоні з Україною не мають і далі тривати та затьмарювати перспективу добрих партнерських відносин із Польщею. Адже цю державу ми впродовж останніх років справедливо називали адвокатом України в Європі й від неї після повномасштабного російського вторгнення отримували вагому гуманітарну і військову допомогу. Теперішній негатив у наших взаєминах інспірують московські спецслужби, щоб роз’єднати й ослабити дві країни, похитнути усвідомлення польською владою того, що в разі поразки України й на їхню землю прийде рашистська мілітарна армада. Тим-то зовсім не випадковою, а цілком доречною і спрямованою на зміцнення взаєморозуміння й толерантності між двома сусідніми державами й народами була ця подія в селі, розташованому на лівому високому березі Дністра. Тут відбулася урочиста академія, присвячена 390-й річниці від дня народження Станіслава ЯБЛОНОВСЬКОГО – видатного польського військового і державного діяча й галичанина водночас, котрий назвав засноване ним 1691 року містечко на честь Пречистої Діви Марії.

Власне відтоді Маріямпіль, нині в статусі села, веде свою сучасну історію, хоча вона набагато давніша. На цьому місці в добу Галицько-Волинського князівства (XII–XIII ст.) існував, як свідчать результати археологічних досліджень, язичницький Чортопіль, але зруйнували те поселення свої ж, надміру заангажовані, борці за перехід його жителів у християнську віру. Наприкінці XIV ст. неподалік від того місця виник хутір сусіднього села Делієва – Вовчків (первісна назва – Вовче). Цей населений пункт, уперше згаданий у судових документах 1378 р., згодом виріс у містечко з дерев’яним замком на пагорбі, яке навіть отримало магдебурзьке право. Однак 1676 р. його та замок зрівняли із землею ворожі нападники – турки й татари.

Отоді, 1691-го, король Ян III Собеський і передав зруйноване містечко Вовчків великому коронному гетьману Станіславові Яблоновському й надав йому привілей на будівництво тут фортеці. Поряд із нею цей руський воєвода заснував місто Марії, в якому впродовж віків жили в мирі й злагоді українці й поляки, люди інших національностей. Маріямпіль вважають символом українсько-польського єднання. Попри те, що в 1945 р. згідно з підписаною між урядами УРСР і Польської Республіки «Угодою про взаємний обмін населенням у прикордонних районах» місцевих поляків примусово переселили до Польщі (натомість у їхні домівки поселили депортованих із рідних сіл у цій країні українців-лемків), люди з маріямпільським корінням приїжджають сюди в часи української Незалежності щороку – за винятком, звісно, нинішнього періоду повномасштабної російської агресії проти нашої держави. Вони не лише милуються мальовничою природою й оглядають культурні пам’ятки своєї історичної батьківщини, а й активно спілкуються з місцевим населенням, живуть в українських родинах.

Відкрилась урочиста академія аналітичним виступом Павла АНДРУСЯКА, голови Дубовецької ТГ, до якої належить с. Маріямпіль. Він зокрема сказав:

– На моє глибоке переконання, нині, на новому етапі творення польсько-українських відносин, але в ситуації, коли вони ускладнились – хотілося б вірити, що лише тимчасово, – дуже важливо згадати про спільні позитивні моменти в історії наших двох народів і держав, якою останнім часом почав активно маніпулювати кремль. Московити інтерпретують цю історію у вигідному для себе ключі, щоб завдати шкоди розвиткові тісних партнерських взаємин між двома найближчими сусідніми народами й державами. Тоді як є очевидною загроза нападу рашистських військ і на Польщу, країни Балтії в тому разі, якби Україна зазнала поразки у великій війні з цим агресором, яка триває вже третій рік.

Отож нагадаю, – продовжив П. Андрусяк, – повчальні уроки історії: щоразу, коли поляки й українці не знаходили між собою спільної мови, а ще як кожна із двох сторін пробувала окремо домовлятися про щось із москвою, це, зрештою, закінчувалося втратою державності і для українців, і для поляків. Отак Українська козацька держава зазнала сумної долі – її землі було поділено між росією і Польщею, яка, втім, недовго тим тішилася. Бо надалі відбулося три її поділи з безпосередньою участю росії, в результаті яких було повністю знищено і Польську державу.

Чим закінчилась Перша світова війна? 1921 р. Польща і радянська росія підписали Ризький мирний договір, згідно з яким вони поділили між собою українські землі. А вже 1939-го більшовики і німецькі нацисти захопили польську територію, знищивши Польську державу ще раз. Тож ми повинні добре це пам’ятати: щоразу суперечки між двома нашими народами вели їх до катастрофи. Але мають українці й поляки і чимало позитивних прикладів у спільній історії. Вони, скажімо, у Віденській битві 1683 р. воювали пліч-о-пліч у складі об’єднаних військ коаліції християнських держав, і тоді було зупинено експансію мусульманського світу й фактично врятовано християнську цивілізацію й ті духовні цінності, на яких вона сформована. Згадаймо і те, що УНР і Польща уклали між собою Варшавський договір і що їхні війська пройшли переможним парадом по Хрещатику, звільнивши в 1920 р. Київ від більшовиків. Спільна битва з ними українців і поляків точилася й зовсім близько до Маріямполя – під Дитятином. Говорімо ж про такі промовисті факти на весь голос нині, коли москва намагається вбити клин між двома нашими народами, розділити їх. Наслідування й примноження нами в теперішній час прикладів успішної спільної історії українського й польського народів – це запорука нашого цивілізованого майбутнього в одному європейському домі…

Щодо згаданої битви під Віднем, то 340-ву її річницю, як почули приїжджі гості від завідувачки Маріямпільської філії Дубовецького ліцею, очільниці просвітянського осередку села Ольги Осташ, тут відзначили торік. Ведуча урочистої академії, що відбулася в цьому освітньому закладі, надала слово для доповіді «Станіслав Яблоновський – великий полководець, славетний галичанин» уродженцю їхнього села – голові ГО «Комітет з відродження Маріямполя», професору Івано-Франківського національного медичного університету, членові правління міського об’єднання ВУТ «Просвіта» ім. Т. Шевченка Володимирові Боцюрку. Він розповів про життєвий шлях, військову і політичну діяльність великого коронного гетьмана Речі Посполитої. Станіслав прийшов на світ у селі Люча на Косівщині, а коли в нього помер батько – власник великого маєтку, польський магнат, то 13-річний підліток супроводжував маму на похоронній церемонії до Львова. Навчався хлопець у Кракові, потім у Празькому єзуїтському колегіумі й Паризькій рицарській академії, де здобув омріяний ще з дитячих літ фах офіцера. Як командир підрозділу військового формування Станіслав Яблоновський прийняв бойове хрещення 11 листопада 1673 р. у битві з турками під Хотином, де він командував правим крилом кавалерії.

Армія Речі Посполитої, попри чисельну перевагу ворога, здійснила успішний наступ на його позиції. Турки, зазнавши великих втрат, змушені були рятувався втечею до окупованого ними Кам’янця-Подільського. Потім Яблоновський брав участь у битві польсько-литовсько-української армії зі значно більшими турецько-татарськими військами під Журавном за 70 км від Маріямполя. Два полки запорозьких козаків тримали в резерві – вони за командою вступали в бій у найважчі й найвідповідальніші моменти. Сам Станіслав Яблоновський, призначений королем керувати Руським воєводством, тоді ще гетьман польний, під орудою якого перебувало три-чотири тисячі кінного війська, в окремих епізодах цього збройного протистояння бився із супротивниками навіть врукопаш. Галичанин успішно застосував на полі бою створений ним новий рід військ – корпус гусарів, тобто важких кіннотників. Озброєні шестиметровими списами, шаблями й пістолями, вони просто зминали ворожі лави.

Утім, ця битва військ Речі Посполитої, якими командував польський король Ян III Собеський, з армією Османської імперії затягнулася: вже закінчувались і в перших, і в других боєприпаси й запаси харчів та фуражу для коней, а тут ще й почалися несприятливі для бойових дій затяжні осінні дощі. Тож обидві сторони зрештою вирішили укласти між собою перемир’я, яким і закінчилася польсько-турецька війна (1672–1676 рр.).

Зрештою, ворожу навалу тоді вдалося зупинити й знекровити на західноукраїнських землях, з цієї причини султан на певний час відклав здійснення свого наміру вдертися вглиб Європи. Аж через сім років іншим шляхом турецькі полчища вирушили на Відень з тим, щоб оточити й підкорити це місто та зробити його столицею Османської імперії. Папа Римський Інокентій XI призначив польського короля Яна III Собеського головнокомандувачем військ коаліції християнських держав, яку сформував для оборони австрійської столиці. І 12 вересня 1683 р. у Віденській битві гусари під командуванням Станіслава Яблоновського відіграли вирішальну роль, внаслідок їх натиску турецьке військо почало тікати з поля бою. Після цієї визначної перемоги над 120-тисячною армією османів король Ян III Собеський надав Яблоновському найвище військове звання – великого коронного гетьмана Речі Посполитої.

Залишаючись воєначальником, уродженець Прикарпаття у мирний час виконував функції руського воєводи й перебував у Львові. Яблоновський був і добрим господарником, багато зробив для розвитку цього міста, для відкриття тут навчальних закладів. Окрім того, за погодженням з королем, воєвода дбав про те, щоби вберегти галицькі міста й села від майбутніх нападів турків і татар. Він побудував над Дністром замок з потужними фортечними мурами на місці колишнього села Чортопіль, а нове поселення найменував Маріямпіль – на честь Богородиці, культ якої сповідував і брав її образ із собою у кожен військовий похід. Біля замку заклав дендрологічний парк. І дотепер на Замковій горі ростуть посаджені за розпорядженням воєводи липи та каштан навпроти школи, якому вже 330 років. Яблоновський мав ґрунтовну освіту в різних сферах знань. Його особиста бібліотека у Львові була чималою як на ті часи – 250 томів. Він, римо-католик, надавав допомогу і православним церквам у Києві і Львові, підтримку – євреям у Львові і Кам’янці-Подільському. Воєвода був людиною поміркованою, схильною до компромісів, ніколи не рубав з плеча. Цікаво, що у збережених архівних документах немає жодних відомостей про те, що в його українських маєтках відбувалися якісь заворушення селян.

1695 р. було здійснено останній ворожий набіг на Львів. Цей напад татарського війська захисники міста під командуванням руського воєводи Станіслава Яблоновського успішно відбили. Господь Бог прийняв великого коронного гетьмана у Своє Небесне Царство 3 квітня 1702 р., себто сподобив уродженця Прикарпаття відійти у вічність того самого дня, коли й привів його у цей світ 1634 року. Вдячні львів’яни спорудили йому 1754-го пам’ятник, який було знесено 1944 р. після того, як у місто вступила Червона армія.

Детально про військовий аспект життєпису Станіслава Яблоновського, його майстерність і відвагу як полководця розповів присутнім на урочистій академії викладач військової кафедри Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу, лейтенант Ярослав Ободянський. Магістр теології, адміністратор маріямпільської парафії Воздвиження Чесного Хреста УГКЦ о. Роман Дзюбак у виступі підкреслив велику побожність і глибоку духовність Станіслава Яблоновського, які, безперечно, завжди позитивно впливали на його релігійне й особисте життя, політичну діяльність. Священник розповів про історію чудотворного образу Маріямпільської Матері Божої, перед яким у Відні Станіслав Яблоновський разом з іншими офіцерами й самим польським королем Яном III Собеським ревно молився вранці у день битви світового значення і просив у Пречистої опіки й помочі для перемоги над османами. Маріямпільською ікону почали називати вже після смерті полководця. А спершу вона перебувала у головному із п’яти оздоблених коштовностями вівтарів костелу в сусідньому – через Дністер – із Маріямполем Єзуполі (колись це містечко називалося Чесибіси), і руський воєвода взяв у ченців монастиря той образ із собою як оберіг у військовий похід на Волощину. Він супроводжував Яблоновського в усіх військових походах і битвах з турками й татарами другої половини XVII ст., тож ікону називали ще Гетьманською, або Рицарською, а після найвизначнішої битви з участю майбутнього засновника Маріямполя – під Віднем – вона заслужила найменування «Переможниця».

Проректорка з виховної роботи ІФНМУ, голова Івано-Франківського міського об’єднання ВУТ «Просвіта» ім. Т. Шевченка Марія ГУЦОЛ наголосила:

– Маріямпіль – це символ єднання українського й польського народів і оберіг для них. Видатний польський воєначальник Станіслав Яблоновський був галичанином. Він відважно вів «крилатих гусарів» уперед проти османів у Віденській битві з участю і польських військ та українських козацьких формувань. Цей приклад свідчить, що разом ми можемо здолати будь-якого ворога. Про спільну мужню боротьбу представників двох наших народів зі збройними нападниками нагадують тут, у Маріямполі, фрагменти фортифікаційної споруди. Тож маємо шанувати пам’ять про ті доленосні події та їх учасників. Сторінки спільного героїзму українців і поляків у нашій віковій історії повинні стати фундаментом для творення цивілізованого європейського майбутнього України й Польщі.

До Маріямполя на урочисту академію приїхав з Івано-Франківська і голова Товариства польської культури «Пшиязнь» Віталій ЧАЩИН. Він розповів, що їхнє товариство, яке об’єднало прикарпатців польського походження, було створено 1993 р. Вони найперше поставили перед собою мету впорядкувати в Чорному лісі разом із працівниками тамтешнього лісництва, у яких знайшли розуміння й підтримку, занедбане за радянської влади поховання представників польської інтелігенції Станіслава, розстріляних гітлерівцями в 1941 р. І на сьогодні цей цвинтар площею 2 га (в районі івано-франківського автобазару) відновлено й огороджено, тут є 17 братських могил у граніті зі встановленим центральним пам’ятником невинно убієнним. Вагомо допоміг «Пшиязні» в реконструкції кладовища тодішній голова ОДА Михайло Вишиванюк, тож його ім’я значиться на пам’ятній таблиці, відкритій торік у липні на цьому цвинтарі європейського зразка, за яким і далі дбайливо доглядають члени товариства. Одразу після російського вторгнення в Україну пан Віталій поїхав до Польщі і привіз звідти цілу вантажівку допомоги українським захисникам. А загалом за сприяння товариства надано її впродовж двох років повномасштабної війни московитів проти українців на суму близько 800 тис. грн. Також товариство допомогло Івано-Франківському хоспісу. Активісти «Пшиязні» не раз формували групи лікарів з обласного центру й відправляли до Польщі для підвищення кваліфікації за кошти цієї держави та на світові конгреси лікарів польського походження.

– Відзначення 390-річчя великого коронного гетьмана Речі Посполитої Станіслава Яблоновського в Маріямполі вважаю значущою для українсько-польських відносин подією, – сказав пан Віталій. – Тож дякую господарям, зокрема голові Дубовецької ТГ Павлові Андрусяку, який запросив представників «Пшиязні» до Маріямполя на пошанування цієї знакової дати, старості села Йосипові Тарасевичу, очільникові ГО «Комітет з відродження Маріямполя» Володимирові Боцюрку за невтомні зусилля щодо збереження історичної спадщини міста Марії й пам’яті про пов’язану з ним постать видатного польського державного і військового діяча. І, звісно, дякую вам усім за створення в Маріямполі і ретельний догляд за чудовим «Біблійним садом». Хай цей сад, який для мене символізує співпрацю і дружбу між українським і польським народами, процвітає і дарує радість усім, хто його відвідує! Хай ваші ініціатива й зусилля, шановні господарі, сприяють зміцненню дружби між Польщею і Україною! Бажаю нам усім миру!

Для Товариства польської культури «Пшиязнь», Івано-Франківської міської «Просвіти» та військової кафедри ІФНТУНГ їх представникам господарі вручили чудотворний образ Маріямпільської Богоматері з Дитятком – репродукцію автентичної ікони, яка нині зберігається у новозбудованому костелі польського міста Вроцлава.

Друга частина цього заходу була мистецькою – учням і вчителям освітнього закладу, де він відбувався, гостям урочистої академії подарував українські патріотичні пісні чоловічий вокальний гурт «ОDORO» з Івано-Франківська. Втішив присутніх своїм співом і жіночий вокальний ансамбль «Лілеї» Народного дому села, який завершив свій виступ виконанням Гимну Маріямполя на текст місцевої поетеси Марії Пікуляк. Прозвучали рядки віршів, написаних нею та їхнім земляком Богданом Романишиним. Він також намалював портрет великого коронного гетьмана, який мали нагоду оглянути присутні.

Господарі разом із приїжджими військовими та просвітянами поклали квіти до погруддя Станіслава Яблоновського, яке було відкрито 2016 року. Ще раніше від цієї важливої для жителів села події в його літописі назавжди закарбували такі два промовисті штрихи. 10 вересня 1989 р. Папа Римський Іван Павло II коронував у Вроцлаві з участю духовенства та вірних із шести європейських країн чудотворну ікону Маріямпільської Богоматері з Дитятком, а 2001-го, під час свого візиту в Україну, передав високу нагороду для Маріямполя – пам’ятний знак на честь поєднання української і польської громад.

Отож, як бачимо, вшануванням ювілейної дати польського державного діяча і полководця, який 390 років тому народився на Прикарпатті, жителі села над Дністром засвідчили не на словах, а на ділі своє щире прагнення до розвитку й поглиблення добросусідських і дружніх відносин з поляками й загалом до плідного і взаємовигідного партнерства між Україною і Польщею. Майбутнє цих відносин не мають захмарити ніякі підступи наших спільних недругів, котрі нині у своїх корисливих інтересах намагаються вбити клин між поляками й українцями.