У видавництві «Симфонія форте» Івано-Франківська вийшла друком нова поетична книжка відомої української поетки із Каменя на Рожнятівщині, членкині НСПУ і заступниці голови Рожнятівського літературного об’єднання «Горгани» Лесі ШМИГЕЛЬСЬКОЇ «Листокод».
«Отак, з вірою в Бога, з надією на краще, з крилатими мріями і душею, по вінця сповненою світла, з ніжним, трішки сумним і меланхолійним поглядом у завтра йде до свого читача лірична героїня Лесі Шмигельської – натхненна, мудра, уважна до найменших дрібниць і чуттєва до найтонших вібрацій всесвіту, – написала в передмові до книжки під заголовком «Жінка, яка розгадує таємницю осені…» знана поетеса із селища Перегінського і членкиня НСПУ Наталія Данилюк. – Йде, слово за словом, метафора за метафорою вибудовуючи яскраву поетичну мозаїку, відточуючи, вигранюючи, мов умілий ювелір, кожен рядок, щоб приємно здивувати і захопити уяву вибагливого читача…».
Л. Шмигельська як майстриня слова – одна з найбільш яскравих і шанованих мною авторок поезій на Прикарпатті. Більше того – кожна наступна її поетична книжка мене дивує першиною, захоплює, приходить яскраво і ніби зненацька. І справді, теми осені у творчості поетеси ніколи не бракувало – народжена у листопаді, вона перетворила свою життєву осінь у яскравий і одухотворений літературний образ (наприклад, книжки поезій «Жінка з осені» чи «Осанна осені»). І водночас осінь – ця рудоволоса чарівниця, щоразу в поезіях авторки приходила несподівано, загадково й неповторно.
Такі думки, як небеса,
Такі тумани, як молока.
І тішать айстри ясноокі
Цей день пречистий, мов сльоза.
Ще вабить прозелень густа,
Ще пахнуть обрії медами.
І далина, як погляд мами,
Така вся тепла і свята.
І ляже промінь горілиць
У запашні, мов ладан, роси.
Здається, не було ще досі
Таких задуманих ялиць.
Таких не награних акордів
І непідробних кольорів.
Оці дощі, мов древні коди,
Стікають осені з-під брів…
Образ осені у творах Лесі Шмигельської – передовсім зі збірки «Листокод», то щонайперше образ жінки на земних стежках дорогою до Бога. І цей портрет многоликий. Адже жіноча образна настроєвість не завжди однозначна, а філософія душі часто утаємничена і вибухова, розмаїта й яскрава, як осінній барвосвіт небесного Митця. Ще мить тому, здавалося б, лірична героїня була задуманою, казковою і ніжною, на відстані руки, та враз вона спалахує всепальним вогнем – стає сильною і незламною, дошкульною і гострою, недосяжною і холодною, рубежем стійкості і редутом духовності:
Десь сміх і гамір, тут – рови,
Там гроші ділять, тут – Вкраїну.
І вкотре знов ідуть на Ви,
І знову клятви: «…до загину…».
Чого, Вітчизно, чи за що
Оті судилища, неслави?
А ми співаєм ні про що,
А ми радієм… «ave, ave!..»
То лиш малесенька сльоза –
Сама по собі, ні по кому.
Ця суть Євангельських писань,
І предковічний шлях додому…
Одне, як перст, чиєсь «люблю»,
Останнє тихе: «Помираю…»
Для тих, хто вийде із вогню,
Тримає Бог ключі від раю…
Презентувала авторка свій «Листокод» у Камінській сільській бібліотеці Рожнятівської територіальної громади. «Представлення книжки було дуже чуйне і зі сльозою, бо вдома – у рідному селі, де батьківські могили і життєві спогади», – поділилася враженнями Л. Шмигельська.
Структура книжки добре виважена, а поєднання поетичних технік – традиційного римування і сонетної віршувальної дисципліни – не тільки додає виданню цілісності й ліричності, а водночас формує мелодику, музику і звучання видання не як збірки поезій, а як єдиного поетичного твору. А поділ збірки на невеличкі розділи – «Осіннє», «Мамі», «Моє», «А скільки ще тих точок неповернення», «Сонетним рядком» тощо добре структурують тематичний зміст книжки.
Загалом твори Лесі Шмигельської хочеться і читати, й цитувати. Бо в них просто є поезія, в якій читачеві належить розгадувати осінній код життя її ліричної героїні. Але чи треба? Скажімо, мене у поетичних образах дужче приваблюють жіночі таїна й непізнаність, аніж розкодованість і передбачуваність.
