Світло, тінь, стоп-кадр і дитяча фантазія – усе це поєднується в єдину філософію творення, де навчання перетворюється на захопливу лабораторію. Про те, як навчити дітей бачити дивовижне в буденному, чому помилка у творчості – це лише початок відкриття та як арт-простір «7 НЕБЕС» допомагає кожному знайти свій внутрішній всесвіт, розмовляємо із фотохудожником, педагогом, співзасновником Арт-лабораторії кінематографу та фотографії Івано-Франківського осередку Національної спілки кінематографістів України (НСКУ) Ігорем ВАСЮТОЮ.

– Що стало головним імпульсом для створення простору «7 НЕБЕС»? Чому саме така назва, який глибинний сенс Ви в неї вклали?

– Для мене мистецтво ніколи не обмежувалося створенням красивих речей. Передусім це спосіб пізнання світу, себе та іншої людини. Головна ідея арт-простору «7 НЕБЕС» – створити середовище, де творчість стає природною потребою, а не лише навчальною дисципліною.

У самій назві закладено багатошаровість. Сім – символ повноти, гармонії, певної завершеності. А небо – це простір без видимих меж, символ свободи, духовного пошуку та натхнення.

«7 НЕБЕС» – це метафора багатьох шляхів до творчого самовираження. Адже кожна людина має власне небо, тобто свій внутрішній світ, мрії та можливості. Наше завдання – допомогти їй це небо відкрити.

– «7 НЕБЕС» відомий як місце, де вчать бачити незвичайне в буденних речах: працювати зі світлом, тінню та емоцією кольору. Як Вам вдається створювати середовище, у якому людина розкриває свій творчий потенціал?

– Я переконаний, що творчий потенціал неможливо розкрити примусом. Його можна лише пробудити – через цікавість, довіру, експеримент і свободу пошуку.

Ми вчимо не просто малювати, фотографувати чи створювати анімацію. Ми вчимо спостерігати. Помічати, як світло змінює звичайний предмет, як тінь створює драматургію, як колір може передавати емоцію. Особливо важливо дозволити дитині помилятися. Адже помилка у творчості нерідко стає початком несподіваного відкриття. Прагну, щоб наш простір був своєрідною лабораторією допитливості, де запитання «А що, коли спробувати інакше?» звучить частіше, аніж «Як правильно?».

– Як простір змінювався від моменту заснування і чим він є для Івано-Франківська? Сьогодні – це мистецька студія, осередок відновлення чи майданчик для експериментів?

– Мистецька студія дає професійні навички. Простір відновлення допомагає людині віднайти внутрішню рівновагу через творчу діяльність. А лабораторія експериментів дозволяє виходити за межі звичних технік і форматів. Тож радше лабораторія!

Сьогодні ми розвиваємо напрями дизайну та анімації Stop Motion, поєднуючи художнє мислення з практичними технологіями. Для мене принципово, щоб діти не лише виготовляли певний виріб, а й розуміли, як народжується ідея, як вона перетворюється на проєкт і як отримані знання можна застосувати в повсякденному житті.

Хотілося б, щоб «7 НЕБЕС» дедалі більше ставав місцем зустрічі різних поколінь, творчих дисциплін та ідей.

– Ви є співзасновником Арт-лабораторії кінематографу та фотографії Івано-Франківського осередку НСКУ. Які головні завдання та експерименти зараз у фокусі її уваги? Розкажіть більше про Вашу персональну виставку, яка відбулася у вересні в Будинку кіно в Києві.

– Нас цікавить не лише технічний бік створення зображення, а передусім його художня мова. Як кадр розповідає історію? Як світло формує емоцію? Як через композицію можна передати те, що складно висловити словами?

Важливим напрямом бачу експериментальну фотографію, дослідження світла й тіні, взаємодію статичного та рухомого зображення, а також залучення молоді до творчого кінопроцесу.

Щодо моєї персональної виставки в київському Будинку кіно, то для мене особливо цінною є сама можливість представити фотографію в середовищі кінематографістів. Це нагода говорити про фотографію не лише як про документальне свідчення, а як про самостійне мистецьке висловлювання. Фестиваль-кінопремія «МІФ», який мав таку чудову нагоду отримати кульмінацію у нашій столиці, став для мене доброю візитівкою. Експозиція моїх фотосвітлин на полотні підкреслила характер кадру в дії, який я призупинив у Вічному місті – Римі. Ця архітектура і пластика світла, ці люди і маленькі мізансцени, ця велич у перспективі вулиць не можуть не торкнутися серця митця.

– Кадр у фотографії – це зупинений момент, а в кіно – частина руху. Як досвід роботи з фотомистецтвом допомагає Вам у кінематографічних проєктах та викладанні?

– Фотографія навчила мене найважливішого – бачити кадр ще до натискання кнопки. У фотографії ми працюємо з одним моментом, але цей момент може містити цілу історію. Кінематограф додає до нього час, рух, ритм і послідовність. Мені дуже близька думка, що кожен кінокадр повинен мати власну художню цінність, але водночас працювати на загальну драматургію твору. Саме тому на заняттях з анімації ми починаємо не з програмного забезпечення, а з образу, композиції, персонажа та історії. Технологія повинна допомагати художньому задуму, а не підміняти його.

– Як член творчого активу Івано-Франківського осередку НСКУ, яким Ви бачите майбутнє локального кінематографа Прикарпаття? Чого нині найбільше бракує для навчання кіно та анімації дітей і юнацтва?

– Нам бракує системної кіноосвіти для дітей і підлітків, доступних творчих лабораторій, технічного забезпечення та постійної співпраці між професійними кінематографістами й освітянами.

Я мрію про середовище, де дитина може пройти повний шлях створення фільму: від першої ідеї до прем'єрного показу. Не обов'язково починати з дорогої техніки. Навіть смартфон, штатив, світло і кілька пластилінових персонажів можуть стати початком справжнього кінематографічного досвіду. Головне – сформувати культуру візуального мислення.

– Кажуть, що найкращий спосіб навчити – це захопити. Як Ви зацікавлюєте сучасних дітей та молодь візуальним мистецтвом і технологіями в Центрі освітніх інновацій?

– Наприклад, звичайний пластиліновий персонаж раптом оживає на екрані. Для дитини це магія. Але за цією магією приховані знання з образотворчого мистецтва, фізики, оптики, математики, технологій та драматургії. Саме так працює міждисциплінарний підхід STEAM.

У Школі Stop Motion Animation Центру освітніх інновацій ми поступово проходимо шлях від створення персонажа до власного анімаційного фільму.

Для мене важливо, щоб діти не були пасивними споживачами цифрового контенту. Я хочу, щоб они ставали його свідомими авторами. І тут ми розвиваємо не лише технічні навички, а й софт-скіли: комунікацію, критичне мислення, співпрацю, відповідальність та вміння знаходити нестандартні рішення.

– Як у Вашій практиці перетинаються художнє бачення кадру та інноваційні, практичні методи навчання?

– Я не протиставляю мистецтво й технології. Навпаки, вважаю, що сьогодні вони мають розвиватися у тісному взаємозв'язку. Художнє бачення допомагає відповісти на запитання «Що я хочу сказати?», а технології – «Як це реалізувати?». Наприклад, працюючи над анімаційною сценою, дитина одночасно вивчає композицію, колористику, освітлення, принципи руху, цифрову фотографію та монтаж.

Таким чином, знання перестають існувати окремими шкільними предметами. Вони об'єднуються навколо конкретного творчого завдання. Саме в цьому бачу справжню цінність проєктного навчання.

– Чого Ви самі навчаєтеся від своїх вихованців під час спільних творчих пошуків та зйомок?

– Насамперед – свободи. Діти ще не обтяжені багатьма стереотипами дорослого мислення. Вони легко поєднують непоєднуване, вигадують несподівані сюжети й не бояться фантазувати. Іноді дитина пропонує рішення, яке професійний художник міг би відкинути як нелогічне. Але саме воно раптом виявляється найцікавішим. Діти навчають мене не втрачати допитливості, дивуватися простим речам і пам'ятати, що творчість починається не з досконалості, а зі сміливості спробувати. Переконаний, що справжній педагог не лише навчає, а й постійно навчається разом зі своїми вихованцями.

– Де Ви знаходите ресурси та натхнення для поєднання стількох напрямів – від керівництва простором «7 НЕБЕС», Арт-лабораторії осередку НСКУ до педагогіки й анімаційного мистецтва?

– Насправді я не сприймаю ці напрями як щось відокремлене. Фотографія, кінематограф, дизайн, анімація та педагогіка для мене є різними способами говорити про одне – людину, її здатність бачити, відчувати, творити й змінювати світ навколо себе.

Натхнення часто народжується у звичайних речах: у розмові, книзі, світлі ранкового сонця, дитячому малюнку чи випадково побаченій композиції.

Особливий ресурс дає спілкування з дітьми. Коли бачиш, як у них народжується власна ідея, як вони радіють першому успішному кадру чи готовому мультфільму, розумієш, заради чого працюєш.

Для мене творчість – це не лише професія. Це спосіб життя і постійний процес внутрішнього розвитку.

– Якби Вам потрібно було описати Ваше головне творче та просвітницьке кредо одним реченням, як би воно звучало?

– Навчити людину бачити красу у звичайному, мислити вільно, творити сміливо й відкривати власний всесвіт можливостей.