Хрест пам’яті і скорботи

На тому місці, де з 1946 по 1953 року у селищі Брошневі-Осаді розміщувався «пересильний табір міжобласного значення», ще на початку 90-х років минулого століття завдяки старанням місцевого громадського активіста Володимира Савчука було встановлено дерев’яний хрест, а 2010 року завдяки керівництву селища і родині Вівчаренків із села Угринова збудували каплицю. Таких таборів у Західній Україні було дев’ять, а на Прикарпатті – два: у Коломиї на 650 осіб і у Брошневі-Осаді – на 500. Торік з ініціативи керівництва Брошнів-Осадської ОТГ на чолі із селищним головою Назарієм Іванівим створили оргкомітет зі спорудження до 2020 року музею «Пересильний табір міжобласного значення у Брошневі-Осаді».

– Ми за кошти об’єднаної територіальної громади, – прокоментував голова Брошнів-Осадської селищної ради ОТГ Назарій ІВАНІВ, – реконструювали хрест, встановивши новий з нержавіючої сталі, належно впорядкували бруківкою і металевими стовпцями територію з гранітним обеліском і таким чином облаштували першу з десяти локацій майбутнього музею. Фахівці з ІФНТУНГ вже розробили концепцію музейного комплексу, а для основної локації ми викупили будиночок у центрі селища, придбали вагони, триває збір свідчень очевидців і документальних матеріалів тощо.

…На місці катівні «міжобласного значення», де між калиновими кущами ясніє величний хрест пам’яті і скорботи, місцеві священики отець-декан УГКЦ Володимир Майка та отець-капелан ПЦУ Іван Креховецький спільно відслужили панахиду і освятили архітектурну композицію. У часі дійства виступили живі свідки подій, керівництво селища, громадські активісти, представники культурної і мистецької інтелігенції, науковці, педагоги та ін. Зокрема частинку уроку історії запропонував присутнім вчитель Брошнів-Осадського ліцею Ярослав Павляк, очевидці подій брати Орест і Олег Вівчаренки з села Угринова розповіли про страшні часи пересильного табору, які вони пережили будучи ще дітьми, Анна Міхняк з міста Сколе на Львівщині – про будні катівні і т. д. А жіноче тріо Вівчаренків – дружина Олега Вівчаренка Тетяна з доньками Лесею і Зоряною – заспівали давню переселенську пісню, яку свого часу записали від своєї бабусі Анни. У часі всіх виступів головно йшлося про єдність народу в любові до Бога.

Світлини Ярослава Раковецького

Заступник головного редактора газети "Галичина"