Скільки існує варіантів борщу? Який борщ справжній? Без чого не вийде ідеального борщу? На ці та інші запитання можна знайти відповідь у документальній стрічці Дмитра Кочнева «Борщ. Секретний інгредієнт». Разом з головним героєм – відомим шеф-кухарем Євгеном КЛОПОТЕНКОМ глядач вирушає в експедицію Україною в пошуках ідеального рецепту борщу. Головної страви української кухні, котра, на думку авторів кіно, є тією ниточкою, що об’єднує всіх українців, незалежно де вони живуть, якою мовою розмовляють і у що вірять. Адже це частина нашого ДНК.
Стрічка вийшла у національний прокат ще у жовтні. Проте через карантинні обмеження переглянула цю стрічку із запізненням у півроку онлайн на платформі «Sweet.tv». Сюжет картини – простий і вписується в основні канони роуд-муві (з англійської – «фільм-подорож» – Авт.). Відомий своєю безкомпромісною проукраїнською позицією, намірами відродити українську кухню та перезавантажити харчування у школах шеф-кухар Є. Клопотенко подорожує Україною як збирач унікальних рецептів борщу, його смачних таємниць і філософії. Одеса, Львів, Ужгород, Київ… – це лише частина тих населених пунктів, куди завітав головний герой фільму. Але в цій його мандрівці насамперед вражають люди, котрі готують свої варіації тієї страви й розповідають про них.
Скажімо, сестри Надія й Ніна Батрак у Вилковому на Одещині готують борщ на карасях. Секретів вдалого борщу у них чимало. Насамперед… вода. Її беруть одразу з Дунаю. Буряки використовують лише білі, цукрові, які закислюють збродженими помідорами.
В Івано-Франківську борщ готує музичний продюсер Олег Гнатів. Він поділився родинним рецептом цієї страви, який звучить на камеру, як справжнісінька поема. Франківець варить борщ на ребрах, додає баклажан, картоплю, замаринований напередодні червоний буряк, моркву, цибулю, половину кислого яблука, півкабачка, часник, гострий червоний перець, чебрець, сало та зелень... Борщ у нього виходить, як пісня. Яскравий і смачний.
Наступна зупинка – Прип’ять. Місто, в якому зупинився час у 1986 році після вибуху на ЧАЕС. За ще одною інтерпретацією борщу Є. Клопотенко вирушає в їдальню станції. Тут готують цю страву за радянською рецептурою, а точніше – за технічними картами 1987 року. Все чітко, без м’яса та експромтів…
Це, звісно, не всі історії, герої і секрети вдалого борщу, які є у фільмі. Але всіх не переповідатиму, бо жодні перекази сюжету не замінять особистих вражень від побаченого.
Історія смаку – в любові. З цієї фрази розпочинається фільм про борщ, і нею пронизаний від початку до кінця. Це для мене, мабуть, одна з важливих тез стрічки. Адже, де б не готували борщ: на польовій кухні військового полігону, у гуцульському селі чи львівській ресторації – основний секрет у любові, з якою його готують. Це і є основна приправа, без якої страва не вдасться.
До сильних сторін стрічки належать, безперечно, підбір героїв, операторська робота та музична складова. Як на мене, музика Дахи Брахи ідеально підходить до стрічки про кулінарну ідентифікацію українців. А ще з перших секунд фільму зачаровує голос диктора Юрія Висоцького, який добре поставленим оксамитовим голосом провадить нас смачною кіномандрівкою. А ще фільм надихає на подорожі Україною і підказує, куди й до кого можна та варто поїхати. Звичайно, що колориту смачній документалці додає його головний герой, якому не бракує харизми. Та секретним «інгредієнтом» цієї стрічки, повторюю, є люди, котрі знайомлять глядачів зі своїм борщем.
Мушу попередити, що кіно наганяє неабиякий апетит і непереборне бажання бігти на кухню і готувати борщ, можливо, за власним рецептом, а може, й за щойно побаченим у стрічці. В цьому є певна магія. Адже після перегляду фільму кожен глядач має можливість вивести свою формулу ідеального борщу із своїми секретними інгредієнтами.
«Борщ…» викликає гордість за нашу націю, харизматичних і талановитих людей, і звісно, дивує різноманіттям інтерпретацій однієї страви. Це справжній скарб для людей, які полюбляють готувати, тому що в ньому є чимало оригінальних ідей приготування борщу, використовуючи які можна щоразу готувати його по-іншому й поповнити свій кулінарний нотатник цікавими інтерпретаціями національної страви. Після перегляду цієї стрічки не може навіть закрастися в голову думка про те, що борщ не українська національна страва, наприклад російська, як це агресивно нав’язує північний сусід. Що борщ український, підтверджує те, що його готують скрізь, у всіх регіонах України століттями. Тому будь-які дискусії щодо походження борщу зайві.
Але повернімося до запитання, з якого починається ця публікація. Скільки існує рецептів борщу? 10, 20, 45, 100, 200, 1000? Жодне з цих чисел не відображає правильної відповіді. Адже у кожної родини є свій рецепт борщу. Також не існує єдиної правильної відповіді на запитання: яким має бути справжній український борщ і без яких інгредієнтів він втратить свою автентичність. Бо немає канонічного рецепту, якого дотримувалися б усі. У кожного свій борщ і він найкращий та найсмачніший. І саме це, як мені видалося, один з основних меседжів фільму.
Щиро хочеться поставити стрічці емоційну оцінку 10 з 10 з приміткою – «смачне кіно про кулінарну ідентифікацію українців» і сховати прискіпливого критика кудись далеко. Так і роблю. Адже це фільм, який, насамперед, показує, які українці різні, але водночас мають те, що їх єднає та зближує. І це борщ. І нехай хтось варить його на карасях чи грибному відварі, інший – на ребрах чи бичачих хвостах, ще хтось – на баранині чи без м’яса. Інший закислює борщ квашеною капустою, хтось – буряковим квасом чи помідорами. Хтось додає вина, а хтось – бурбон або чорнослив чи мед. Адже у кожного свій секретний інгредієнт борщу. Дуже важливо, щоб українці хай уже в XXI ст/ повернули собі свою кухню, після радянського періоду забуття. Ті страви, які будуть ідентифікувати їх всюди, як італійців – паста чи піца, французів – круасани і багети, американців – бургери, іспанців – паелья, греків – мусака тощо. І ця стрічка є великим поштовхом до цього. Адже борщ і є такою візитівкою нашої нації, смачною властивістю її душі.
