15 березня на державному рівні відзначатимемо ювілей Карпатської України. Це ще одна сторінка нашої минувшини, якою маємо гордитися. З цієї нагоди пропонуємо уривки з нової дослідницької праці відомого українського письменника з Коломиї Михайла Андрусяка, яку автор скомпонував із задокументованих свого часу свідчень учасників та очевидців оборони Карпатської України...

У цьому різноликому конгломераті працювали посередності, що їх хтось колись прилаштував сюди, бо це ж престижно, як-не-як, ідеологічна установа, тоді вважалася надто почесною праця в редакціях газет, радіо. Але ж оцю «сірість» перекривали творчі особистості, як Роман Андріяшко, Василь Лизанчук…

Не було б героїчної боротьби ОУН, не були б сьогодні незалежними Волинь і Слобожанщина, Полісся чи Таврія, та й невідомо, чи залишилась би й Україна на світовій цивілізаційній мапі…

26 січня 2019-го було би знаковою датою у життєтворчості видатного українця – Степана Пушика: цього дня йому могло виповнитися 75. Та, на жаль, він несподівано попрощався з нами – відійшов за земний пруг. Видавництво «Місто НВ» (Івано-Франківськ) готує в серії «Шевченківські лауреати – вихідці з Прикарпаття» велику документальну книгу академіка Володимира Качкана «За престолом нації: Степан Пушик в орамленні доби». Пропонуємо фрагменти з неї, які «Галичині» надав автор...

Чи ви звернули увагу на те, що такий відомий художник, як Васнєцов, ілюструючи пушкінську баладу «Пісня про Віщого Олега», скрізь зображав великого князя Київської Руси обутим у червоні чоботи, як і годилося для особи такого сану, а в одному випадку таки «перевзув» його в… постоли, взуття тодішніх простолюдинів?

Скорочений варіант нарису академіка Володимира Качкана про заслуженого діяча мистецтв з Івано-Франківська Михайла Стефанюка було надруковано під заголовком «Ловець голосу» в «Галичині» за 2 серпня 2018 р. Пропонуємо повну версію цієї міні-повісті про людину, митця, педагога...

Минуло 20 років, коли на сторінках «Тижневика Галичини» з’явилися перші тексти під рубрикою «Динамічний жанр», які потім увійшли до книжки «Стрімкий вогонь», виданої 2011-го. Серед них була й ця маленька гостросюжетна романтична повість, яку з нагоди «ювілею» ще раз наважуюся винести на читацький подіум. Вона дорога авторові тим, що написана, як мовлять, на одному подихові, хоча доти він майже рік ходив із першим і єдиним її рядком у голові, поки, образно кажучи, з нього врешті не вилилась уся оповідь…

Брик Іван Станіславович (криптоніми: Бр.І; І.Б.; Б.І.; і.б.) народився 8 липня 1879 р. у містечку Устрики Долішні неподалік Перемишля (помер 17 вересня 1947 р. у м.Ландек, Австрія), там навчався у народній школі, а з 1891 р. розпочав студії в українській гімназії у Перемишлі, де в той час директором працював відомий письменник і громадський діяч галичанин Григорій Цеглинський.

Представляємо вірші з нової збірки Степана Пушика, яку він сам упорядкував й до останніх днів працював над нею. Це – твори різних років з неопублікованої спадщини поета – від 60-х минулого століття до створених упродовж 2018-го, в тому числі й останній вірш, написаний за два дні до смерті...