26 січня 2019-го було би знаковою датою у життєтворчості видатного українця – Степана Пушика: цього дня йому могло виповнитися 75. Та, на жаль, він несподівано попрощався з нами – відійшов за земний пруг. Видавництво «Місто НВ» (Івано-Франківськ) готує в серії «Шевченківські лауреати – вихідці з Прикарпаття» велику документальну книгу академіка Володимира Качкана «За престолом нації: Степан Пушик в орамленні доби». Пропонуємо фрагменти з неї, які «Галичині» надав автор...

Чи ви звернули увагу на те, що такий відомий художник, як Васнєцов, ілюструючи пушкінську баладу «Пісня про Віщого Олега», скрізь зображав великого князя Київської Руси обутим у червоні чоботи, як і годилося для особи такого сану, а в одному випадку таки «перевзув» його в… постоли, взуття тодішніх простолюдинів?

Минуло 20 років, коли на сторінках «Тижневика Галичини» з’явилися перші тексти під рубрикою «Динамічний жанр», які потім увійшли до книжки «Стрімкий вогонь», виданої 2011-го. Серед них була й ця маленька гостросюжетна романтична повість, яку з нагоди «ювілею» ще раз наважуюся винести на читацький подіум. Вона дорога авторові тим, що написана, як мовлять, на одному подихові, хоча доти він майже рік ходив із першим і єдиним її рядком у голові, поки, образно кажучи, з нього врешті не вилилась уся оповідь…

Брик Іван Станіславович (криптоніми: Бр.І; І.Б.; Б.І.; і.б.) народився 8 липня 1879 р. у містечку Устрики Долішні неподалік Перемишля (помер 17 вересня 1947 р. у м.Ландек, Австрія), там навчався у народній школі, а з 1891 р. розпочав студії в українській гімназії у Перемишлі, де в той час директором працював відомий письменник і громадський діяч галичанин Григорій Цеглинський.

Представляємо вірші з нової збірки Степана Пушика, яку він сам упорядкував й до останніх днів працював над нею. Це – твори різних років з неопублікованої спадщини поета – від 60-х минулого століття до створених упродовж 2018-го, в тому числі й останній вірш, написаний за два дні до смерті...