Ще років 30 тому я ніколи не чула в людних місцях стільки лайки, як нині. Нецензурщина і блатний жаргон стали звичним явищем у нашому повсякденні, неначе частина населення забула нормальну людську мову. Розмовляють матом усюди: на вулиці, на виробництві, в установах, на ринках, у місцях відпочинку, у себе вдома... Лаються і жінки, і чоловіки, молодь та підлітки (дівчата не виняток). Інколи матюки можна почути й від маленьких дітей, що найбільше вражає, бо ж вони ще не розуміють, що то погані слова і яке їхнє значення, але із захопленням копіюють дорослих. Жахливо те, що трапляються такі «мудрі» дорослі, які це фільмують і виставляють відео на інтернет-сайтах та ще й потішаються з того, як їхні малюки кумедно матюкаються.

Буває, в транспорті чи на вулиці в діалозі деяких співбесідників лише зрідка проскакують слова з літературної мови (очевидно, для зв’язки слів у реченні), а від решти просто вуха в’януть... Невже у них такий бідний лексикон? Дивуюся, що при цьому нікого не соромляться — навпаки, вважають, що це круто. А коли зробиш їм зауваження, ще й нахамлять у відповідь. Інтелектуальна обмеженість завжди агресивна, і це виявляється передусім на рівні мови.

В усі часи була проблема з культурою мови, проте колись ненормативну лексику частіше можна було почути від людей з кримінального середовища чи з низьким освітнім рівнем, або ж від тих, що зростали у неблагонадійних сім’ях, і т. п. Дозволяли собі лайку і високопосадовці до підлеглих, щоб показати свою зверхність і хто головний. Проте ще якихось 60-70 років тому за лайку в людних місцях карали штрафами. У Давній Русі після прийняття християнства лихослів’ю (воно вже тоді існувало) було оголошено війну. За матюки злісним порушникам могли привселюдно дати доброго прочухана — побити батогами, або ж взагалі стратити. А нині ніхто на цю мовну проблему не звертає уваги, всі звикли до такого явища, як до норми. До того ж нецензурщина пролізла в усі сфери не лише нашого побуту, а й у мистецтво — кіно, театр, літературу... Очевидно, деякі митці вважають, що їхні твори сучасному глядачеві будуть цікавими і зрозумілими лише якщо «присмачити» їх міцним слівцем, що без нього до наших глядачів не дійде «їхнє прекрасне»... А куди ж подівся виховний момент у їхній творчості?! Наскільки мені відомо, класики минулих століть ніколи не дозволяли собі такого на широкий загал.

Проблема ще й у тому, що таке «мистецтво» приваблює і відповідну аудиторію — як кажуть, подібне притягує подібне, тому в нього є і свої поціновувачі. Бо не всім приємно слухати чи читати твори, «приперчені» матами. Наприклад, мій батько, інтелігентна творча людина, коли прочитав одну із популярних нині книжок такого штибу відомого українського автора (не називатиму кого, бо нині таких багато), був шокований від насиченості твору лайливими словами і дивувався, як таке можна було допустити до друку.

Деякі мовознавці виправдовують авторів таких творів, мовляв, такою лексикою вони прагнули висловити свій спротив офіційній мові тоталітарного режиму, багаторічному пануванню вербальної несвободи. Проте, думаю, що вони керувалися суто меркантильними інтересами — тобто комерційним успіхом. Основною ж аудиторією такої творчості є молодь, вона у захопленні від цього, бо заборонене завжди приваблює несформовану свідомість. Але що ж тоді ми виховуємо в наших дітях?! Адже рівень культури мови вказує і на освітній, і на духовний рівні, і на рівень свідомості людини.

Якось ще можна зрозуміти, коли матюки вириваються з вуст людей через нестримний біль, переживання якихось трагічних обставин, складних життєвих ситуацій і т. д. Хоч-не-хоч, але інколи, як добряче гепнешся чи щось з рук упаде і розіб’ється, то «міцне» слівце саме вилітає. Та нема виправдання брутальній лайці у людних місцях, у мистецтві, у повсякденному спілкуванні і т. п.

Одні дослідники-лінгвісти переконані, що мат прийшов до нас разом із монголо-татарською навалою, другі ж спростовують це. Більшість взагалі вважає, що лайливі слова дісталися нам у спадок від росіян. Проте це не зовсім так. Бо ще до того, як виникла Російська держава, існувала ненормативна суто українська лексика, про що свідчать факти у давніх літописах, а також сороміцькі пісні, які збереглися в українському фольклорі до наших днів. Тому більш вірогідною є теорія про те, що багато «поганих» слів дісталися нам від наших пращурів-язичників (праіндоєвропейських народів). Хоча у ті часи більшість з них не мала стільки варіацій у використанні і того негативного значення, якого набула нині. Навпаки, за версією одних дослідників, їх вважали священними, бо нібито означали імена богів і їх використовували в язичницьких обрядах, за версією других — означали імена демонів, яких викликали під час шаманських ритуалів, щоб навести на когось псування або ж накласти прокляття. А от полтавський дослідник Ростислав Шевченко подає ще одну, теж цілком імовірну, версію появи «міцного слівця». Він переконаний, що лайку в давні часи використовували лише у бою, на полі «брані», і на різних прикладах показує, як слова, якими колись називали елементи озброєння чи певні бойові дії, згодом втратили своє первісне значення і набули нового — вульгарного та брутального, яким нині послуговуються любителі полаятися...

Усі народи з давніх-давен мали свою нецензурну лексику. Зазвичай вона стосується таких тем, як статеві органи, випорожнення чи інші нечистоти, світ тварин, яким характерні якісь негативні з нашої точки зору риси, розумових здібностей людини або ж богохульство. А у слов’ян, як на мене, вона дуже велика за обсягом і різноманітна. Переконатися в цьому можна погортавши досить об’ємні словники — українських сороміцьких слів (зібрала мовознавець Леся Ставицька), а також російської нецензурної лексики (упорядники — Олесь Дзига та Володимир Пояснюк), в якому навіть лише з чотирьох основних матів є сотні похідних від них. Ніколи б і не подумала, що існує стільки лайливих слів, аби їх можна було зібрати у словники!.. А російський чи то слов’янський мат настільки популярний, що його у лайці використовують навіть іноземці. Мабуть, тому, що він більш брутальний і образливий, б’є, як-то кажуть, нижче пояса.

Все, що вимовляє людина, — це не випадковість, і немає значення усвідомлено вона говорить, чи ні. Все це — відображення її мислення і стану її душі. Є приказка, яка гласить, що чим наповнений збанок, те й виливатиметься з нього. Так і людина: чим наповнена, те з неї і виливається у спілкуванні. І коли вона вживає у розмові лайливі слова, то, очевидно, щось змушує її так чинити.

Ненормативна лексика за своїм змістом зазвичай означає щось вульгарне, непристойне, огидне, образливе, що показує зневагу до того, кому її адресовано. Прикладом спеціального використання матюків з метою завдати якнайбільшої образи опоненту, є історичні факти існування на Русі у давні часи «професійних матюкальників» (в Європі їх називали «рибальдами»), котрі під час битв відбірною лайкою та демонстрацією сороміцьких частин тіла намагалися підірвати моральний дух ворога, розгнівити його і таким чином заманити у пастку, щоб потім знищити.

Містичною складовою нецензурних слів в езотериці вважають злість, яка кипить у людському серці і з'єднує людину з руйнівними силами, роблячи їх рабом. Хоча матюкаються не лише озлоблені, а й ті, які просто не володіють собою або ж не спроможні донести свою думку до співрозмовника в потрібному обсязі, тому й заповнюють матом порожнечі, обумовлені обмеженим власним лексиконом.

Проте мова не лише про культуру мовлення чи мораль. Питання набагато серйозніше — про здоров'я нації, причому вже не тільки духовне, а й фізичне. Недаремно ж саме слово «лихослів’я» має дві складові — «лихо» і «слово», і ще з давніх-давен воно вказувало на те, що через нього може статися лихо, кара Божа. Усім відомі дослідження науковців про шкідливий вплив негативних енергетики і змісту слова на довкілля (спотворювалися форми кристаликів води, пліснявіла вода, в’янули рослини у дослідах японського вченого Масару Емото). Буває, що руйнуються навіть тверді предмети, а техніка виходить з ладу. Та значні зміни відбуваються з організмом людини: оскільки він на 70-80 відсотків складається з води, а її молекули здатні «запам’ятовувати» інформацію, то і вплив негативної лексики на нього просто вбивчий. За допомогою надчутливої апаратури вчені-генетики дослідили, що слова можуть бути представлені у вигляді електромагнітних коливань, які прямо впливають на властивості й структуру молекул не лише води, а й ДНК клітин живих організмів. Було доведено, що й ритм — енергетика слова, наповненого емоціями, викликає вібраційний відгук у тілі живої істоти. Наприклад, коли людина постійно лається, то хромосоми клітин поступово змінюють свою структуру, в молекулах ДНК закладається негативна програма самознищення. Спотворення згодом стають настільки значними, що впливають на стан здоров’я особи — ослаблюється імунітет, швидше старіє організм, виникають нібито без причин різні захворювання, у тому числі й психічні. Потім це передається і потомству.

Правда, ми нечасто замислюємося над тим, щоб пов’язати особисті проблеми зі здоров’ям з тим, як ми спілкуємося. Науковці ж доводять: лайливі слова викликають мутагенний ефект, аналогічний радіаційному опроміненню. Приголомшуючим є висновок і про те, що ДНК «сприймає» не лише значення слів, а й те, які емоції їх супроводжували. Хвильові «вуха» ДНК безпосередньо засвоюють звукові коливання. При цьому для ДНК немає значення, чи співрозмовник жива людина, чи телевізійний герой. Складність ще й у тому, що необов'язково сваритися самому. Страждають і ті, хто перебуває в середовищі людей, які матюкаються. А особливо — діти, бо їхнє енергетичне поле ще слабеньке і вразливе. Тому в сім’ях, де часто лаються, вони не лише частіше хворіють, а й частіше піддаються депресивним станам, з яких важко вийти. А ще їм у житті важче долати труднощі, бо бракує життєвої енергії, яку висмоктали домашні чвари, важче створити у майбутньому добру сім’ю, адже манера спілкування, нав’язана рідними, продовжиться і далі.

Також є докази того, що через певні предмети чи рідини за допомогою наговорів можна перекласти на когось негативні руйнівні програми (тобто і тут використовується магічна сила слова).

У медичній практиці трапляються випадки, коли люди з певними видами паралічу не можуть сказати жодного нормального слова, але не спиняючись вимовляють цілі речення, як-то кажуть, з триповерхового мату. Це дивовижне явище свідчить про те, що фольклорна мова формується за зовсім іншими нервовими ланцюжками, не так, як звичайна, нормальна, що наводить на роздуми...

Священнослужителі-екзорцисти, езотерики переконують, що коли людина лається, то це через неї говорять демони. Свідченням цього є випадки під час проведення над одержимими злими духами людьми ритуалу екзорцизму, коли з хворого у стані трансу вириваються потоки матюків. Зверніть увагу і на такий факт, що більшість алкоголіків (в езотериці їх теж вважають одержимими) спілкуюється фактично лише матами.

Насправді теорій походження лайливих слів предосить. Проте немає значення, звідки прийшла в нашу мову нецензурна лексика. Головне те, що вона має надзвичайно руйнівний вплив на фізичне, моральне і духовне здоров’я суспільства.

На противагу цьому, свідченням позитивного впливу наших думок і слів є тисячі доказів цілющих властивостей молитов і йорданської намоленої води. А також те, що коли в сім’ях чи колективах не вживають ненормативної лексики в спілкуванні, там більше миру і гармонії у стосунках. Як каже Біблія, добрим праведним словом можна і зцілювати: «Дехто говорить, мов коле мечем, язик же премудрих — то ліки». Також у святій книзі чітко сказано, що людина, яка лихословить, використовує дар мови для виявлення своєї вутрішньої нечистоти, бо виливає її назовні. Тому лихослів’я відносять до одного з важких гріхів, бо воно оскверняє і душу, і тіло.

Кожен з нас чітко розуміє, що мат засмічує навколишній простір і мову, руйнує її красу. І як би деякі любителі «міцного слівця» не захищали таку манеру спілкування, все ж таки треба пам’ятати, що Бог наділив людей вмінням розмовляти не для того, щоб з нас виливався усілякий енергетичний бруд...

Незаперечний факт того, що хвороби беруть початок на духовному плані, в наших словах, думках, емоціях, почуттях, діях, вказує на висновок: якщо хочемо зберегти гармонію душі і здоров’я, треба намагатися уникати лихослів’я, частіше звертатися до прекрасного в усіх сферах життя, прагнути до любові в душі. До цього закликають усі релігії.

У такому стані людині легше і зцілюватися. Наприклад, у деяких лікувальних закладах світу практикують словотерапію, а також різні позитивні творчі заходи, які своєю енергетикою поліпшують настрій хворим, що сприяє швидшому одужанню.

Завершуючи тему, щодо якої дуже багато суперечок у суспільстві, висловлю і таку думку: хотілося б, щоб наші діти і онуки зростали у чистому не лише природному, але й мовному середовищі, бо й від цього залежить їхнє майбутнє.