БОГ НІКОЛИ НЕ МОРГАЄ.., або Як почуватися щасливим за будь-яких обставин

Людина народжується безпорадним немовлям, росте, дорослішає та все життя чогось навчається. Від сім’ї, оточення, життєвих випробувань залежить досвід, якого вона набуває. А потім робить висновки — чи правильно жила, які уроки засвоїла. Хтось це усвідомлює замолоду, а хтось — лише під старість (звісно, якщо до неї дожив). І хоч зазвичай ми набиваємо власні життєві «ґулі», проте, як кажуть у народі, мудрий вчитиметься і на чужих помилках. Своїм життєвим досвідом, тобто «ґулями», ділиться у серії своїх книжок й американська письменниця, журналіст, колумніст, лауреат кількох престижних національних премій Регіна Бретт. До свого 50-річчя вона склала список із 50-ти основних життєвих правил, якими варто керуватися, і виклала їх у своїй першій книжці «Бог ніколи не моргає...», яка одразу стала бестселером. Ці поради можуть стати в пригоді кожному, хто перебуває у скрутній ситуації, хто втратив чи ще не знайшов сенсу життя.

Нині письменниці за 60. Вона успішна, пише для газет Клівленда, видала ще кілька книжок на тему "як знайти сенс життя?": «Будь дивом. 50 уроків для того, щоб зробити можливим неможливе», "Хочу бути щасливим...", "Бог дає таланти усім...", "У Бога завжди є робота для тебе...". Регіна Бретт насолоджується кожною миттю, бо навчилася цінувати життя, його уроки і тих людей, які траплялися на її шляху.

Цю жінку доля перевіряла на стійкість із самого дитинства. Вона була одинадцятою дитиною в сім’ї і почувалася забутою й нікому не потрібною. В 16 років вже запивала свої проблеми алкоголем, у 21 — народила і виховувала доньку сама, а в 41 їй діагностували рак грудей.

«Я завжди відчувала, що в момент мого народження Бог, напевно, моргнув. Він пропустив цю подію та так і не дізнався, що я народилася, — довгий час вважала Регіна. — У мене 40 років пішло на те, аби навчитися бути щасливою. Переживши рак, я більше не сприймаю життя як належне. Нині кожен мій день розпочинається з віри — прокинувшись, щоразу дякую Богові за все. Потім медитую, налаштовуюсь на позитив. Цей тихий час наодинці з собою допомагає прожити день продуктивніше. Хвороба навчила мене жити тут і зараз, бо лише цей момент має значення».

Якщо б людина знала наперед, скільки їй доведеться пройти випробувань, то, ймовірно, подумала б, що краще би їй і не народжуватися. Але, на щастя, вона не знає своєї долі та й здебільшого своїми вчинками, думками сама її формує. Тому народження у цей світ нагадує пірнання у безмежний океан, сповнений і цікавих пригод, і небезпек. Подорож буде захопливою і дивовижною, вважає авторка книжки "Бог ніколи не моргає...", якщо, наскільки це можливо, навчимося ставитись до життя, як до ріки, довіримося течії і плистимемо, ні до чого не прив’язуючись, та насолоджуватимемося мандрівкою, якою б непередбачуваною та складною вона не була. Бо, як казав цар Соломон, усе минає — і добре, і погане... Головне — долаючи перешкоди, невдачі, не опускати рук, робити далі кроки вперед і покладатися в усьому на волю Бога.

Тому хоч у письменниці й були моменти, коли вона нарікала на долю, на Творця, підтримкою для неї завжди була і залишається віра. Читання псалмів, спілкування з духовними отцями давали їй наснагу долати труднощі, стали її життєвим дороговказом, допомогли усвідомити, що Господь любить усіх Своїх дітей, незважаючи на їхні недоліки чи досягнення, і лише чекає, щоб вони навернулися до Нього. Це підтверджує і вислів святого Франциска про те, що немає такої темряви, в яку б не проникло світло.

Життя навчило Регіну Бретт прийняти себе такою, якою вона є, не порівнювати себе з іншими, не заздрити та використовувати всі можливості для реалізації власних мрій і талантів; цінувати рідних та друзів, бо саме вони є справжньою опорою; не тримати образи, поступатися, прощати і робити добро всюди, де випадає нагода; дякувати за всі випробування, які стали найціннішими уроками й дарами долі; вірити в чудеса і пам’ятати, що саме ми є творцями свого щастя.

Частенько нам хочеться позичити чужу долю, бо вважаємо, що комусь пощастило більше, — хтось мудріший, багатший, успішніший, щасливіший, ніж ми. Але інколи за цими, на перший погляд, дарами ми не помічаємо чи не знаємо про проблеми тих щасливців. І не бачимо своїх дарів, заздримо іншим людям, доки не дізнаємося, що довелося їм пережити. Пророк Ісайя казав, що кожен із нас має особливу долю і виняткову мету, бо Бог зробив так, щоб вона ні в кого не повторювалась, що ми всі різні, особливі й маємо дати Богові те, чого не можуть дати інші, — дар, яким є кожен із нас.

Життя занадто коротке, щоб марнувати його на злість, образи і заздрість. Тому письменниця словами одного священника радить: «...Моліться за тих, хто вам зробив зло, бажайте їм лише добра і всього найкращого... — і ви будете звільнені від свого болю».

Життя не вистава, не змагання за популярність, не боротьба за владу й гроші, не гонитва за славою і різним мотлохом, похвалою, нагородами чи науковими ступенями. Запитайте себе зараз, чи хоч щось із цього переліку матиме для вас значення наприкінці життя? Напевно що ні. Єдине, що важливе, — це визначити його мету. І автор книжки Р. Бретт знайшла її у словах молитви Франциска Асизького: «Господи, вчини мене знаряддям Твого миру. Де ненависть — щоб я ніс любов, де кривда — ніс прощення, де сумнів — ніс віру, де розпач — ніс надію, де темрява — ніс світло, де смуток — ніс радість. Учителю, вчини так, щоб я не стільки шукав бути втішеним, скільки втішав інших, не стільки був зрозумілим, скільки розумів, не стільки був любимим, скільки любив. Бо даючи — отримуємо, прощаючи — отримуємо прощення, а помираючи — воскресаємо до життя вічного». Ця молитва стала для письменниці життєвим компасом, що вказує шлях.

Регіна завжди замислювалася над питанням: у чому ж полягає таємниця щастя, достатку, гарних стосунків? Відповідь була проста: у світі є одна сила, один закон — це закон притягання. І ми притягуємо те, про що кожен день думаємо. Ейнштейн вважав, що є лише два способи прожити життя: жити так, ніби чудес не буває, або ж так, ніби все у світі є чудом. Треба лише розпізнати, знайти оте чудо серед усього безладу. Бо в одному короткому дні може поміститися стільки життя, якщо проживати його зараз на всі сто, а не просто зі страхом і обережністю спостерігати за ним із глядацької трибуни. Бо хоч воно інколи несправедливе, «не перев’язане стрічкою з бантиком», та все одно прекрасне і є Божим даром.

З тих пір, як Р. Бретт подолала хворобу, найважливішими днями року вона почала вважати не Різдво чи Великдень, не річницю весілля чи день народження, а ті, коли вона комусь подарувала усмішку, радість, надію, віру, поміч. Коли наповнила своє життя любов’ю — до себе, до інших, до Бога... Вона усвідомила, що не важливо, хто ми, ким працюємо, чого досягли у житті, головне — скільки ми у все це вклали енергії та любові. Врешті-решт наприкінці життя Бог поставить нам лише одне запитання: чи ми любили? Бо лише це має значення...

Поспішай робити добро,

Бо життя — бистрокрилая птиця...

Вже минуло все те, що було,

Плину літ в світі цім не спиниться.

Поспішай зрозуміти й пробачити,

І сказати усе, що бажаєш.

Поспішай безоглядно любити,

Бо життя дуже швидко минає...

Кожну мить, кожен подих цінуй,

Не марнуй час на злість і на заздрість.

Щоб не краяв жаль душу твою,

Коли згодом полинеш у вічність.

Поспішай робити добро,

Даруй радість, промінчик надії.

І хай серця твого тепло

Хоч когось у цім світі зігріє...