Судячи з тексту «антиолігархічого закону», творці цього проєкту не читали Конституції України. Тому й не звертають уваги на правове джерело, що має найвищу юридичну силу в нашій державі. Тим часом, скажімо, ст. 24 Основного Закону регламентує таке: «Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками».
Очевидно, на ці положення й опиратимуться у своїх поданнях до Конституційного Суду ті народні депутати, яким не сподобається антиконституційний закон, котрий вишколена Офісом Президента фракція «СН», мабуть, слухняно ухвалить. Причому ухвалить навіть не читаючи. Бо якби читали, помітили би, скажімо, таке.
Ст. 2 закону мовить: «Особою, яка має значну економічну або політичну вагу в суспільному житті (олігархом), вважається фізична особа, яка одночасно відповідає щонайменше трьом з таких ознак: 1) бере участь у політичному житті; 2) має значний вплив на засоби масової інформації; 3) є кінцевим бенефіціарним власником (контролером) суб'єкта господарювання, який на день введення в дію закону є суб'єктом природних монополій або займає монопольне (домінуюче) становище на загальнодержавному товарному ринку відповідно до закону «Про захист економічної конкуренції» та протягом одного року поспіль підтримує або посилює це становище; 4) підтверджена вартість активів особи (та осіб, бенефіціаром яких вона є) перевищує один мільйон прожиткових мінімумів».
А згідно з таким визначенням, В. Зеленський сам є олігархом. Він бере участь у політичному житті як власник торгово-партійного бренду «Слуга народу», має вплив на ЗМІ та спільно з дружиною є власником студії «95 Квартал», кількох кінокомпаній, що мають власні сторінки в мережі інтернет, та супутникового телеканалу «95 Квартал», який здійснює цілодобове мовлення. На телевізійному ринку гумористичних послуг В. Зеленський із власним «95 Кварталом» і шоу: «Вечірній квартал», «Жіночий квартал», «Танька та Володька», «Розсміши коміка», «Фестивалі гумору», «Одного разу під Полтавою», серіалами «Свати», «Слуга народу» «Папік» та іншою продукцією якраз і «займає монопольне (домінуюче) становище». Порівняно з ним оті «Дизель-шоу», «Шоу вар’ятів» (на каналах В. Пінчука) та «Мама хохотала» (на каналі Р. Ахметова) є пігмеями на означеному ярмарку.
Концептуальною є ст. 5 закону: «Рішення про визнання особи такою, яка має значну економічну або політичну вагу в суспільному житті (олігархом), приймається Радою національної безпеки і оборони України (яку очолює В. Зеленський. – Я. Ч.) на підставі подання КМУ (сформованого В. Зеленським. – Я. Ч.), члена РНБО (її склад формує В. Зеленський. – Я. Ч.), НБУ (голова якого – людина В. Зеленського. – Я. Ч.), СБУ (керованою лейтенантом І. Бакановим – другом дитинства В. Зеленського. – Я. Ч.) або АМКУ (який очолює рідня сім’ї Зеленських. – Я. Ч.).
Тому не дивно, що відповідно до ст. 6 цього ЗП «Положення про Реєстр, порядок його формування та ведення затверджуються РНБО України. Формування та ведення Реєстру забезпечується Апаратом РНБОУ». Тобто парламент усувають від розробки та ухвалення «Положення», за яким В. Зеленський вирішуватиме, кого карати як олігарха, а кого – милувати, скажімо, як особу, помилково внесену до відповідного реєстру.
Рішення про внесення бізнесмена до того переліку чи, навпаки, викреслення його прізвища зі списку одноосібно ухвалюватиме Президент. Точніше РНБО, яка, по суті, лише затверджуватиме «королівський вердикт». Принаймні так зазначено у ст. 9 майбутнього закону. Отже, згідно з тим наразі ЗП, В. Зеленський не просто олігарх, а диктатор у парламентсько-президентській республіці. Тобто він має нині необмежену владу, про яку, приміром, французькі чи португальські королі могли лише мріяти.
Можна і далі аналізувати проєкт закону, «на який так довго чекало українське суспільство». Але навіть щойно сказаного вистачає, щоб зрозуміти: закон покликаний забезпечити перебування В. Зеленського в «теплій ванні» президентства і на наступний термін. Інакше кажучи, появою такого ЗП олігархам попросту пояснюють: або ви підтримуєте кандидата від «Слуги народу» (і вам й надалі пробачатимуть багатомільярдні борги перед Держбюджетом, зловживання монопольним становищем, володіння власними митними «коридорами» тощо), або ви стаєте «ворогами народу»…
З другого боку, схоже, авторів ЗП проти олігархів не цікавить і досвід сусідів – Польщі, Португалії чи Румунії, де чудово обходяться без спеціального закону для боротьби із впливом олігархів на шляхи розвитку їхніх суспільств. Там достатньо для того антимонопольного, антикорупційного законодавства та ефективної роботи відповідних державних органів. В Україні ж чомусь цього замало…
Насамкінець нагадаю, що насправді українське суспільство ось уже протягом двох років чекає виконання інших передвиборчих обіцянок В. Зеленського: припинення війни, зменшення комунальних тарифів, збільшення розміру пенсій, припинення епохи бідності (для всіх, а не лише родини президента та його міністрів, депутатів – «слуг» невідомо якого народу).
