Адмірали Городенківщини. На честь таких видатних українців, як брати Окуневські, Гнат Стефанів, потрібно називати бойові частини ВМС України

Де розташовані Галичина, Буковина, Волинь, Закарпаття, а де – моря з океанами? Власне, це запитання передбачає цілковиту відсутність зв’язку, скажімо, між морською піхотою УНР та західними теренами України. Хоча правдива історія української державності засвідчує протилежне. Свого часу «Галичина» в матеріалі «Гуцульські «варяги». У складі морської піхоти військ УНР воювали проти «червоних» і призовники з числа карпатських плотогонів» розповідала про горян, які служили у бойових частинах спеціального призначення ВМС молодої Української республіки. Та варто додати, що особливе місце в сучасній історії українського флоту посідає Городенка. В цьому місті мешкав та похований єдиний українець, що став адміралом австро-угорського флоту і ще за життя отримав почесне звання «галицький адмірал». Мова про Ярослава Окуневського (5.03.1860 – 24.10.1929).

Власне, всі члени сім’ї греко-католицького священника Іполита Окуневського, зокрема брат Ярослава – відомий юрист, член австро-угорського парламенту Теофіл та сестри Ольга й Наталя залишили помітний слід в українській історії. Патріотична родина Окуневських товаришувала з Іваном Франком, Лесею Українкою, Ольгою Кобилянською. Тому діти зросли видатними борцями за Україну, що заслуговують на персональні розповіді.

Та наразі мене як офіцера запасу ВМС України найбільше цікавить постать Ярослава, який встиг досконало вивчити п’ять європейських мов, помандрувати світом, написати кілька книжок, розробити статут медико-санітарної служби флоту, заснувати перший шпиталь для військово-морських сил, взяти участь у міжнародних розвідницьких операціях, стати кавалером ордена Лицаря іспанської королеви, кавалером Лицарського хреста Франца Йосифа, ордена Почесного легіону і китайського ордена Подвійного Дракона, отримати найвище звання австро-угорського флоту.

Ярослав разом із братом Теофілом фактично всі власні кошти офірували на українську справу. Зокрема вони придбали Народний дім у Городенці, де змогли розміститись українські організації, витратили чималу суму грошей для створення Легіону УСС. Коли 1918 року було засновано ЗУНР, Ярослав сприяв створенню Першого гуцульського полку морської піхоти, надіслав кілька вагонів медикаментів та необхідних речей, організував і очолив санітарну управу ЗУНР, навчав відібраних у Галичині та Буковині майбутніх українських морських піхотинців.

Життєвий шлях Я. Окуневського закінчився в Городенківській лікарні, яку збудували він, його брат та лікар Іван Ціпановський. Дружина Ярослава Отілія, доньки Ольга та Дора залишились у Відні. Після поразки ЗУНР вони відмовилися повертатись в окуповану поляками Галичину.

Ярослав, як і його брат Теофіл (7.12.1858 – 19.07.1937), померли та поховані в Городенці. Не відаю, чи якось відзначають у Городенці їхні дні народження. Та переконаний, що варто це робити щороку з огляду на те, скільки вони та їхні батько й сестри зробили для України загалом та Городенки зокрема.

Ще однією особистістю, без якої неможливо уявити морську піхоту УНР, був уродженець села Топорівців на Городенківщині Гнат Стефанів (2.05.1885 – 21.06.1949, Регенсбург, Німеччина), полковник УГА та Армії УНР. Гнат встановлював українську владу у Львові, Золочеві, воював з поляками. Пізніше полковник очолював непереможний Гуцульський полк (кіш) української морської піхоти, котрий формувався в Коломиї та доукомплектовувався в Бродах. На відміну від більшості гуцульських піхотинців, інформацію про його життєвий й військовий шлях можна знайти в інтернеті. Ім’я Г. Стефаніва увічнено в Золочеві й Топорівцях.

На честь таких видатних українців, як брати Окуневські, Гнат Стефанів, потрібно називати бойові частини ВМС України. Аби ні в кого й ніколи не повертався язик сказати, що незалежність впала нам на голову 24 серпня 1991 випадково, і в нас немає своїх видатних історичних постатей для виховання на їхньому прикладі служіння Вітчизні українських військових моряків.