Нещодавно Україну приголомшили кілька трагічних історій з дітьми, котрі загинули, наковтавшись ліків. І змусили їх до цього "добрі порадники" із соцмереж (одна з них TikTok). А впродовж останніх кількох років діти потрапляли на смертельний гачок ігор "Рожевий кит", "Синій кит", "Біжи або помри" і т. п., що також закінчувалося загибеллю дітей. Хтось із кураторів подібних груп чи то соцмереж заробляє на цьому чималі гроші, а хтось через власну нездорову психіку просто отримує задоволення від хибного відчуття власної "всемогутності", від можливості залякувати та проводити злочинні експерименти над дітьми, у яких ще не сформувалися ні свідомість, ні психіка. І цих злочинців (серед яких є й підлітки) абсолютно не хвилюють наслідки їхніх вчинків.

Аби зрозуміти, що дитина потрапила в біду, батьків передусім мають насторожувати будь-які зміни у поведінці і вигляді дитини. З фізичних ознак - це безсоння, постійна втома і блідий колір шкіри, біль у шлунку чи головні болі. З психологічних - це розсіяна увага, нервозність, поява агресивної поведінки, стирання меж між реальним та нереальним світом та меж дня і ночі, тобто коли дитина плутається в часі. Також замикання в собі і уникання спілкування з оточенням. Небажання нічим займатися, окрім зависання в інтернеті. Занадто часте перебування в соцмережі або ж видалення свого акаунту із усіх інтернетмереж. Відмова дитини від того, що їй раніше подобалося, наприклад, від занять в улюбленому гуртку чи спортом. Прогулювання школи без причини, пояснюючи це тим, що в школі їй погано. Втечі з дому й т. п. І, що найгірше, у дитини можуть виникати серйозні психічні захворювання та схильність до суїциду.

Якщо ці показники яскраві і дитина раніше такою не була, то з нею відбувається щось не те. У такому випадку з дитиною варто поговорити і, за можливості, залучити спеціалістів.

А щоби уникнути потрапляння дитини у пастку соцмереж і захистити від їхнього негативного впливу, психологи дають такі поради:

1. Передусім батьки зобов'язані цікавитися життям своїх дітей: чим займаються, як почуваються, що їх турбує, які емоційні переживання вони проходять. А головне - щиро їх любити і усіляко цю любов проявляти до дітей. Адже саме через байдужість батьків, обмаль спілкування з ними їхні нащадки почуваються непотрібними, зайвими у сім'ї, а тому шукають це спілкування і розуміння в соцмережах (колись цю роль виконувала вулиця).

2. Потрібно організувати довірливі стосунки з дитиною. Коли вона отримає свій перший гаджет чи інший мобільний пристрій, одразу домовитися з нею про основні правила щодо користування ними. Наприклад, що саме вона може робити в інтернеті; на які сайти можна чи не можна заходити; які дописи та новини поширювати; кого з незнайомців може приєднувати до друзів, оскільки це може бути небезпечно і т. д. А батьки мають погоджувати з дітьми, які фотографії дітей та інформацію про них можуть викладати в соцмережі без їхнього дозволу.

3. Батьки мають дізнаватися, на які сайти заходять їхні діти, чим цікавляться (форуми, соцмережі, ігри, фільми), чому просиджують годинами в інтернеті. Які взагалі їхні життєві інтереси. І, за можливості, обмежувати час перебування в інтернеті та блокувати доступ до небезпечних сайтів.

4. Також батьки зобов'язані навчати дитину розвивати критичне мислення щодо інтернетної інформації: розповідати про те, що не вся інформація правдива, що деяка може бути не лише фейковою, а й нести небезпеку для життя, для фізичного й психічного здоров'я.

5. Не карати дитину за інтерес до підозрілих сайтів та ігор, адже вона ще у віці, коли цікавить усе нове, незвідане, а спокійно, з любов'ю пояснювати, до чого може призвести така цікавість.

6. З більш дорослими дітьми-підлітками приділяти увагу їхнім переживанням і невимушено обговорювати їх. Наголошувати дитині, що переживають за неї і люблять, намагатися підтримувати у всіх починаннях, терпляче давати мудрі поради, навіть якщо дитина їх відштовхує. Тобто налагоджувати такі душевні містки, які допоможуть побудувати довіру між батьками і дітьми.

7. Аби витягти дітей із соцмереж, психологи радять оформлювати їх онлайн-час, тобто подбати, щоб у дитини були додаткові заняття, прогулянки, відвідування музеїв чи бібліотек, інтерактивні ігри та читання книг. А щоб інтернет не замінив дитині увесь білий світ, у батьків з нею мають бути спільні ігри, спільні перегляди фільмів чи телепередач, спільні прогулянки та, за можливості, спільні відвідування спортивних чи мистецьких заходів та гуртків тощо.

Звичайно ж, не існує прописаних норм, скільки дитині можна користуватися інтернетом. Тим більше нині, коли школярі вчаться дистанційно і виконують домашню роботу теж дистанційно. Через це діти проводять більше часу в гаджетах, мобільних телефонах та комп'ютерах, ніж могли б. І коли дитина багато часу проводить в онлайні, це означає, що вона щось заміщає у своєму житті, знаходить в інтернеті щось таке, чого їй не вистачає в реальності. Тому варто з дітьми розмовляти про це. Іноді вони самі підкажуть, як би хотіли змінити свій офлайн-час і менше сидіти у віртуальному світі.

Тож лише любов і увага батьків до своїх дітей, до їхнього життя та інтересів можуть допомогти їм уникнути негативного впливу інтернетмереж та зупинити трагедії...