Коли потрапляєш на чорноморський пляж у Коблеві чи в Затоці, не полишає відчуття, ніби насправді перебуваєш у російській Самарі або Астрахані. Звідусіль чутно: «Халоднає піво, мароженое, бичкі, піражкі с яблокамі…» Де ви бачили якусь війну? Всьо пучком: «півас», «хавчик», «тьолкі»…

Мої колишні одногрупники з Миколаївського кораблебудівного інституту написали мені про недавні відвідини пляжу в їхньому тепер уже рідному ізраїльському Ашкелоні. Там «бічбой» з мегафоном у руках не рекламував ні холодні напої, ні щось інше. Він на івриті, хоча присутні ексмешканці СРСР чудово розуміють і російську мову, повідомив, що ізраїльські спортсмени гімнастка Ліной Ашрам та ексукраїнець Артем Довгоп’ят ЗАВОЮВАЛИ (саме так!) золоті медалі на олімпіаді в Токіо. І всі відпочивальники в морі та на піску аплодували й всіляко інакше демонстрували щиру втіху з того – раділи справді, наче навіжені.

Хоча самих олімпійських героїв на пляжі на той час і не було. І вони, ймовірно, навряд чи колись й дізнаються про таке захоплення ними. Проте й без того Ліной з Артемом переконані, що в Ізраїлі як національній державі за їхніми спинами під час спортивних боїв стоїть не «какаяразніца», а вся єврейська нація.

Чи ви можете уявити аналогічну ситуацію на українському пляжі? Уявіть собі Соборний майдан біля міськвиконкому в Миколаєві. А на ньому серед білого дня одиноко блукає, мов неприкаяний, Парвіз Насібов зі срібною медаллю на шиї, яку привіз із Токійської олімпіади… Хоча цей відомий український борець нині й мешкає в Запоріжжі, він пам’ятає рідне сіті. Саме в Миколаєві його навчили боротись і перемагати у спарингу. Тому в місто корабелів він і привіз свою олімпійську нагороду, аби показати, що недарма тут жив і тренувався.

Але він так і «вигуляв» власну медаль на самоті. Ніхто не бажав селфитися зі спортивною зіркою чи просто з подякою потиснути руку олімпійському героєві. Отже, більше він сюди не приїде, які б нагороди не виборов надалі...

Що з нами не так? Чому за 30 років ми створили пародію на державу, де існує єдиний культ – культ грошей? Чому Україна, в найвищому керівництві якої етнічних євреїв більше, ніж українців, категорично відмовляється переймати ізраїльський досвід успішного будівництва національної держави? Чому за кожного пораненого єврейського військовослужбовця ізраїльтяни намагаються поквитатися знищенням сотні ворогів (в тому числі й мирних жителів на будь-яких територіях, звідки стріляють по єврейських солдатах) – і НІХТО НЕ ВКАЗУЄ ІЗРАЇЛЮ, ЯК ВІН ПОВИНЕН ВІДПОВІДАТИ ВОРОГАМ? Натомість українцям радять «просто припинити стріляти», коли від рук російських снайперів кожного тижня гинуть найкращі з найкращих.

Чому незалежна Україна давно визнала голокост злочином проти єврейського народу? Бо це вигідно Ізраїлю. Натомість єврейська держава в категоричній формі (НІКОЛИ) не визнає голодомор злочином проти українського народу. Бо це не вигідно Ізраїлю.

Чому єврейські олігархи з українськими паспортами (Коломойський, Фірташ, Пінчук, Боголюбов, Суркіси, Медведчук, Льовочкін тощо) не обкрадають громадян Ізраїлю? Хоча там немає чудодійного антиолігархічного законодавства імені Зеленського, як у нас.

Якщо в Україні найбагатшими громадянами є особи, що не володіють українською мовою (вони її ненавидять), то в цій країні з кожним роком буде меншати українських патріотів. БАЙДУЖІСТЬ, ЗНЕВІРА, ВІДСУТНІСТЬ НЕВІДВОРОТНОСТІ ПОКАРАННЯ та РІВНОСТІ УСІХ ПЕРЕД ЗАКОНОМ І СУДОМ, а це російський варіант презумпції невинуватості («нє пойман – нє вор»), – з таким вантажем моральних чеснот Україну чекає лише поразка у війні.

Росія не приховує планів поглинання української території і приєднання українців до «єдіного народа» з росіянами, якутами, чеченцями, дагами, мордвою, інгушами, хакасами, таджиками, киргизами, хантами, мансами, уйгурами, адигеями, китайцями, корейцями). То хто ж ми насправді? Єдина спільнота з угро-фінськими племенами чи таки європейська нація?