Ніхто не сперечатиметься з тим, що Конституція України має вищу юридичну силу порівняно з «мінськими домовленостями», підписаними особами без законних повноважень, чи навіть законами, постановами, президентськими указами й наказами військових командирів. А для недовірливих та/або недовчених таки процитую ст. 8 Основного Закону: «Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується».

А тепер пропоную уважно прочитати ще дві статті. Відповідно, скажімо, до ст. 65 ЗАХИСТ Вітчизни, незалежності та ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ЦІЛІСНОСТІ України, шанування її державних символів Є ОБОВ’ЯЗКОМ громадян України. А ст. 60 стверджує, що НІХТО НЕ ЗОБОВ’ЯЗАНИЙ ВИКОНУВАТИ явно ЗЛОЧИННІ РОЗПОРЯДЖЕННЯ ЧИ НАКАЗИ.

Тоді що означає і чим насправді є наказ, відданий українським військовослужбовцям на східному фронті, котрі гинуть від обстрілів, не стріляти в бік ворога? Як кваліфікувати цю заборону, ініціаторами якої, крім міністра оборони, є також головнокомандувач, генштаб ЗСУ, керівник ООС? Це ж не що інше, як заохочувати власною бездіяльністю тих осіб, що зазіхають на територіальну цілісність і недоторканність України, вбивають українців і т. ін., й далі безкарно коїти такі безчинства. Згадаймо визначення злочину – це дія, або бездіяльність, як сказано у Кримінальному кодексі. Отже, наказ не стріляти в бік ОРДЛО однозначно свідчить про пасивну участь у скоєнні кримінального правопорушення, описаного у ст. 110 КК України.

До речі, ця стаття стосовно українських громадян завжди поєднується зі ст. 111 того ж кодексу: «Державна зрада, тобто діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України: перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України, –карається позбавленням волі на строк від дванадцяти до п’ятнадцяти років з конфіскацією майна або без такої».

Коли у ваш бік стріляють, а вам забороняють відповідати, то це також не що інше, як намагання військових командирів довести своїх підлеглих до самогубства. А у ст. 120 КК України читаємо: «Доведення особи до самогубства або до замаху на самогубство, що є наслідком жорстокого з нею поводження, шантажу, систематичного приниження її людської гідності або систематичного протиправного примусу до дій, що суперечать її волі, схиляння до самогубства, а також інших дій, що сприяють вчиненню самогубства, – караються обмеженням волі на строк до 3 років або позбавленням волі на той самий строк. Те саме діяння, вчинене щодо особи, яка перебувала в матеріальній або іншій залежності від винуватого (командира, міністра, начальника штабу, головнокомандувача), або щодо двох або більше осіб, – карається обмеженням волі на строк до 5 років або позбавленням волі на той самий строк».

Ті, хто віддає злочинні накази не стріляти в сторону агресора, як і особи, що виконують такі вказівки, порушують ВІЙСЬКОВУ ПРИСЯГУ. Принагідно почитаймо її ще раз: «…Вступаю на військову службу і урочисто присягаю Українському народові завжди бути йому вірним і відданим, обороняти Україну, захищати її суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, накази командирів, неухильно додержуватися Конституції України та законів України, зберігати державну таємницю. Присягаю виконувати свої обов’язки в інтересах співвітчизників. Присягаю ніколи не зрадити Українському народові!».

Ніде в тексті присяги немає слів «зобов’язуюсь не стріляти по окупантах у відповідь на їхню стрілянину, вбивства моїх товаришів (щоб не провокувати їх чи спостерігачів від ОБСЄ, щоб не позбавляти власну родину частини моєї зарплатні через штрафи командування)»…

Як офіцер запасу ВМС України та юрист, котрий працював з ВПО на лінії зіткнення у 2018–2019 рр., нагадаю і про статути ЗСУ – Внутрішньої служби (402 статті та 19 додатків), Дисциплінарний (123 статті, 4 додатки), Гарнізонної та Вартової служби (307 статей, 18 додатків); Стройовий (250 статей і 10 додатків). У жодному з них немає і слова про можливість безкарно порушувати Конституцію України, військову присягу та КК України.

Українські посадовці, що продукують накази, розпорядження на кшталт «просто припинити стріляти», в майбутньому обов’язково нестимуть кримінальну відповідальність, після зміни нинішнього владного режиму в Україні.